Шкільний (учнівський) твір:
«...І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї матері святої...»(образ матері у творах Т. Г. Шевченка)
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю,
Пренепорочная, благая!
Однією з центральних тем у творчості Шевченка є трагічна доля жінки в тогочасному феодально-кріпосницькому суспільстві. Доля жінки-матері була добре відома письменникові. З болем у серці він говорив про рідну матір, яку «ще молодою у могилу нужда та праця положила». Не кращою була й доля сестер, до яких поет ставився з особливою теплотою. Одним із кращих творів про жіночу долю є поема «Катерина». Перед нами розгортається трагічна історія молодої матері-покритки. Сумна, з заплаканими очима, зустрічає вона чумаків. Катерині доводиться просити милостиню, але їй дуже соромно це робити. Вона виросла в селянській трудовій сім'ї, звикла до праці, але тепер — на руках у неї ні в чому не винне немовля. Любов до дитини примушує матір перебороти сором. Робити це надзвичайно важко, але іншого виходу немає. Побачивши коханого, молода жінка, незважаючи на мороз, роздягнена, боса вибігає йому назустріч. Катерина прагне викликати хоча б почуття жалю, якщо не до себе, то до своєї дитини. Вона здатна пожертвувати собою, своїм життям, але врятувати від ганьби сина. Образ матері постає і в багатьох інших творах Шевченка. Так, головна героїня поеми «Наймичка» Ганна, спокутуючи тяжкий гріх, усе життя працювала в господі свого сина. І ніхто не бачив тих сліз, ніхто не чув того стогону, коли вона «щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко плаче...». Дивовижну душевну силу пробуджує в людині материнська любов. Все своє життя Ганна була біля сина, але тільки наймичкою. Вона любила його мовчки і до кінця днів розплачувалася за помилку молодості. Жертовність безталанної української матері Тарас Шевченко підносить до рівня найвищих надбань людської душі. У поемі «Сова» митець змальовує гірку трагедію тогочасної української бідноти. Починається твір описом радості матері, в якої народжується син. Для неї він найкращий «на всім світі, на всій Україні»! Мати співає йому пісень, мріє про те, що син буде щасливий, веселий. Вона пишається ним, «як квіткою в гаї». Ось син виростає, і його забирають у солдати. Бідна жінка, віддавши «єдиного сина, єдину дитину, єдину надію» («Сон»), стає жебрачкою і божеволіє. Наймичку, яка постаріла і залишилася самотньою, багаті не хочуть брати на роботу, лають за те, що вона «страшно голосить» вночі і не дає їм спати. Образ сови як символ горя тут набуває особливого значення. Він винесений у заголовок твору, що підкреслює його роль у змалюванні долі солдатської матері, бідної вдови. Великий Кобзар українського народу низько схиляється перед образом Матері, який втілював для нього рідну матір, Україну, Пречисту Діву Марію. Матір Божа, яка оберігає людей землі, — це узагальнюючий образ усіх матерів. Схиляючись перед образом матері, створеним Шевченком, Максим Рильський писав: «Такого полум'яного культу материнства... не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу». Шевченко бачив у жінці духовну красу, обожнював материнство. Його невмирущі рядки:
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі —
стали крилатими для багатьох поколінь його співвітчизників.
Дивись інші твори за творчістю Тараса Шевченко
