Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
"≤ на т≥м рушничков≥ оживе все знайоме до болю..." (≤ вар≥ант)
¬≥рш Ђ–≥дна мати мо¤ї став своЇр≥дною творчою в≥зитною карткою јндр≥¤ ћалишка. “в≥р давно сприймаЇтьс¤ ¤к народна п≥сн¤, ≥ далеко не кожен, хто сп≥ваЇ њњ, пам'¤таЇ про автора. „ому ж наст≥льки орган≥чно була сприйн¤та народом ц¤ поез≥¤? я думаю, тому що висловлюЇ в н≥й автор найглибш≥ переживанн¤ кожноњ людини.
’≥ба не кожен з нас може згадати, ¤к у дитинств≥ мати в≥дкривала нам цей великий ≥ прекрасний св≥т, дарувала нам його у своњй любов≥? “ак само, ¤к мати в поез≥њ ћалишка:
–≥дна мати мо¤, ти ночей не доспала,
≤ водила мене у пол¤ край села,
≤ в дорогу далеку ти мене на зор≥ проводжала,
≤ рушник вишиваний на щаст¤ дала.
≤ так само кожного з нас у св≥й час вир¤джатиме мати у далеку путь - у житт¤. ≤ кожному мати дасть пораду й напутт¤, кожного навчить розум≥ти найголовн≥ш≥ у св≥т≥ закони. ” в≥рш≥ јндр≥¤ ћалишка символом неперервноњ материнськоњ любов≥, символом ≥ њњ ≥ мудрост≥, ¤коњ мати навчаЇ своњх д≥тей, стаЇ рушник, на ¤кому в≥добразивс¤, здаЇтьс¤, весь св≥т:
’ай на ньому цв≥те рос¤ниста дор≥жка,
≤ зелен≥ луги, й солов'њн≥ гањ,
≤ тво¤ незрадлива материнська ласкава усм≥шка,
≤ засмучен≥ оч≥ хорош≥ твоњ.
¬≥д матер≥ дитина вчитьс¤ найголовн≥шоњ мудрост≥ Ч мудрост≥ людських стосунк≥в, любов≥ до житт¤, в≥рност≥ найближчим люд¤м. ≤ беручи в≥д матер≥ рушник, л≥ричний герой твору бере в≥д нењ частку њњ серц¤, немов обер≥г на все житт¤:
я в≥зьму той рушник, простелю, наче долю,
¬ тих≥м шелест≥ трав, щебетанн≥ д≥бров.
≤ на т≥м рушничков≥ оживе все знайоме до болю:
≤ дитинство, й розлука, ≥ в≥рна любов.
–ушик завжди нагадуЇ синов≥ про незримий захист матер≥, про дитинство, про њњ тепл≥ руки, проте, що житт¤ тримаЇтьс¤ на матер¤х.
«агалом образ матер≥ Ч один з ключових у творчост≥ јндр≥¤ ћалишка. ўе в ранн≥й його поез≥њ в≥днаходимо в≥рш "ћатеринська", в ¤кому Ї так≥ р¤дки:
Ѕувало, мати, њвга Ѕазилиха Ч
ƒо нењ й дос≥ спогадом лечу, Ч
¬ зимовий веч≥р засп≥ваЇ стиха
≤ доведе малого до плачу.
„итач в≥дчуваЇ спор≥днен≥сть внутр≥шнього настрою цього в≥рша ≥з попередн≥м. “ак само мати в ньому Ч берегин¤ роду, нос≥й нац≥ональноњ культури, вт≥ленн¤ в≥ковоњ мудрост≥, ¤ка всю свою душу переливаЇ в п≥сню. ћати Ч це Ђсин¤ птиц¤ї, Ђстара голубкаї, джерело чистоти й душевноњ краси ц≥лого людства.
ј в зб≥рц≥ ЂЋисти ќпанаса Ѕайдиї, написан≥й 1940 року, читаЇмо шињ слова:
ћати мо¤, опада сн≥жок,
илимом стеле путь,
’ай не зав≥Ї твоњх стежок,
ўо синов≥ в серце йдуть.
” лист≥ до матер≥ син виливаЇ свою тугу до нењ, далекоњ, ≥ в≥дчуваЇ, що њњ запов≥ти ≥ њњ материнська любов ведуть його по стежках житт¤.
” цикл≥ Ђ”крањно мо¤!ї образ матер≥ зболений, бо вона разом з≥ своњми синами переживаЇ страх≥тлив≥ роки в≥йни, лихол≥тт¤, вона втрачаЇ дорогих д≥тей. ≤, кличучи трьох своњх син≥в, не чуЇ вона в≥дпов≥д≥ н≥ в≥д кого з них. ≤ в ц≥ роки всенародного гор¤ мати стаЇ символом незнищенност≥ роду людського:
“и у сонц¤ спитай. Ѕачиш, сонце звелос¤ над полем,
≤ зникають сн≥ги, ≥ на бурю гудуть дерева,
ўоб синам дати зв≥стку, хлоп'¤там твоњм
смаглочолим,
ћногострадна мо¤, синьоока, змарн≥ла, жива!
ћатер≥ все своЇ житт¤ присв¤чують д≥т¤м. “ак, ∆≥нка у в≥рш≥ Ђћатиї вигл¤даЇ свого сина край дороги:
Ч ј м≥й ≤ванко з вами йде?..
Ч ј м≥й ≤ванко тут м≥ж вас?..
Ч ј м≥й ≤ванко не в≥дстав?..
«мальовуючи глибокий ≥ прекрасний образ матер≥, поет звертаЇтьс¤ до кожного з нас, навчаючи любити цю найближчу людину, ц≥нувати той досв≥д, ¤кий вона передаЇ своњй дитин≥.
“ворч≥сть јндр≥¤ ћалишка звернена до глибинних виток≥в народноњ душ≥, заснована на фольклорних образах, мудр≥й любов≥ народн≥й до ж≥нки-матер≥, до Ѕатьк≥вщини.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю Mалишко јндр≥¤
