Шкільний (учнівський) твір:
Пісенно-поетична творчість Андрія Малишка
З дитячих років ми чули, як співали наші мами і бабусі «Пісню про рушник», «Ми підем, де трави похилі», «Білі каштани», «Стежина», «Цвітуть осінні, тихі небеса». І тільки зараз ми дізналися, що всі ці пісні належать одному авторові — Андрію Малишку.
Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємопов'язане з елементами народнопісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як Л. Ревуцький, П. Майборода. А. Штогаренко, П. Козицький, М. Вериківський, С. Козак, О. Білані та інші.
Мабуть, найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»). Вона була написана до кінофільму «Літа молодії» і здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. Кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії створено узагальнений образ матері, що «ночей не доспала», що передавала своєму синові любов до Вітчизни, до природи, до всього прекрасного. Мати перед дальньою дорогою дає сину «рушник вишиваний», де вимережила своїй дитині долю, долю серед тихого шелесту трав, «в щебетанні дібров». Цей рушник оберігатиме сина в дорозі і буде нагадувати йому про сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм і найдорожчою людиною. Своєрідна форма поезії наближає її до пісні. Рефрен надає співучості, ніжності, ліричності, народності. Твір насичений епітетами, яскравими метафорами.
У прекрасній пісні «Ранки солов'їні» йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.
Душу і серце ліричного героя пісні «Ми підем, де трави похилі» тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із «золотою веселкою».
За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою «Стежина». У поезії — персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.
У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-символи, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.
Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.
Дивись інші твори за творчістю Mалишко Андрія
