Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
‘≥лософ≥¤ бутт¤ в роман≥ ќ. √ончара "—обор" (III вар≥ант)
... —обор лине вгору, ≥деальне суголосс¤ бань породжуЇ мелод≥ю, ¤ку слухають блакитн≥ веж≥. њњ чують ≥ люди, розр≥зн¤ють н≥му музику серед бурхливих акорд≥в житт¤ т≥, що й у соб≥ бережуть собори, красу почутт≥в ≥ прагнень. “акими Ї б≥льш≥сть героњв роману ќлес¤ √ончара Ђ—оборї.
—обор Ч св≥тла пам'¤тка легендарного козацтва, що п≥сл¤ розгрому в≥йськом атерини II «апорозькоњ —≥ч≥ задумало поставити цей величний храм на згадку нащадкам. ÷ей собор став не т≥льки прекрасною арх≥тектурною пам'¤ткою, не т≥льки зразком мистецькоњ вправност≥ зодчих-буд≥вник≥в, але й св≥дком ≥стор≥њ народу, метафоричним символом його духовноњ краси, джерелом натхненн¤ ≥ бажанн¤ жити.
¬елична будова Ч св≥док епохи, струм≥нь, що несе у сучасн≥сть подих вол≥ предк≥в-козак≥в, почутт¤ краси. “ак, дл¤ ћиколи Ѕагла¤ цей старий собор Ч це не просто пам'¤тка арх≥тектури, в≥н дл¤ нього Ч символ зв'¤зку м≥ж минулим ≥ сучасним. ” ньому в≥н в≥дчуваЇ душу тих запорожц≥в, ¤к≥ будували нащадкам на згадку цей собор, будували, бажаючи залишити св≥й сл≥д на земл≥, доторкнувшись до в≥чного ≥ прекрасного Ч до мистецтва, будували, вклавши в нього своЇ розум≥нн¤ краси, прагненн¤ людини до неба ≥ в≥чного житт¤ ¤к на неб≥ , так ≥ на земл≥ Ч в пам'¤т≥ людей. ћикола дивитьс¤ на цей собор, його думки ≥ душа линуть у минуле, його в≥дчутт¤ живуть у сучасному, його велика справа Ч захист собору в≥д руйн≥вник≥в, боротьба з п≥гмейською психолог≥Їю, Ч буде жити у майбутньому, адже завд¤ки таким, ¤к в≥н, сьогодн≥ ми можемо милуватис¤ красою наших храм≥в, пишатис¤ ними Ч св≥дками нашоњ ≥стор≥њ, завд¤ки таким, ¤к в≥н, наш≥ нащадки зможуть доторкнутис¤ до прекрасного, до минулого, до ≥стор≥њ, в≥дчути в≥чне. «авд¤ки таким, ¤к професор ƒмитро яворницький, що в св≥й час ладен був пожертвувати житт¤м, захищаючи собор в≥д махновц≥в. ј ск≥льки всього п≥шло з житт¤ разом з людьми! —аме про це мовчить собор Ђу дивному смуткуї, адже ск≥льки в≥н усього пережив, ск≥льки всього бачив, але не видно на ньому Ђзморшок часуї, бо не п≥двладна њм висока душа. Ќедарма ћикол≥ здаЇтьс¤, що у собор≥ живе Ђгорда нев'¤нуча душа степуї, живе дух народу, його естетичний ≥деал, ¤кий не п≥двладний часу ≥ процесу стар≥нн¤. —обор дл¤ Ѕагла¤ живий, в≥н чуЇ музику Ђотих гармон≥йно п≥дн¤тих в небо бань-купол≥в, наростаючих ¤рус≥в, його сп≥вучих л≥н≥йї, що дл¤ нього реально ≥снуЇ, в≥н душею вслухаЇтьс¤ в Ђмузику сферї, у в≥чну музику. —обор нав≥юЇ на ћиколу щось велике, адже ЂмаЇ в соб≥ щось в≥д стих≥њї.
—обор у роман≥ √ончара Ч це не т≥льки ≥ндикатор душ, це св≥док ≥стор≥њ, це зв'¤зок м≥ж небом ≥ землею, в≥чним ≥ миттЇвим, м≥ж ¬сесв≥том ≥ людиною, м≥ж минулим ≥ сучасним; в≥н Ч вт≥ленн¤ самого бутт¤. —творивши цей метафоричний образ, ќлесь √ончар н≥би постукав у серц¤ людей, нагадуючи њм про в≥чн≥ ц≥нност≥, про њхню ≥стор≥ю, про духовний зв'¤зок м≥ж покол≥нн¤ми.
по тем≥:
категор≥¤: украњнська л≥тература / твори за творч≥стю ќлес¤ √ончара / ‘≥лософ≥¤ бутт¤ в роман≥ ќ. √ончара "—обор" (≤II вар≥ант)
