Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
"ћожна все на св≥т≥ вибирати, сину, вибрати не можна т≥льки Ѕатьк≥вщину" (I вар≥ант)
Ќе шукав ¤ до тебе
Ќ≥ стежки, н≥ броду.
Ѕо в≥д тебе узб≥чч¤м
Ќ≥коли не бр≥в Ч
я дл¤ тебе гор≥в,
”крањнський народе,
“≥льки, мабуть,
Ќе дуже ¤скраво гор≥в.
¬асиль —имоненко був поетом надзвичайноњ щирост≥ й люд¤ност≥, поетом, що осп≥вав любов до земл≥ ≥ людей, ¤кий з≥гр≥вав кожне слово своЇњ поез≥њ теплом власного серц¤. Ђƒл¤ сп≥ву свого, дл¤ думи своЇњ в щасливу мить народила його ”крањна. ≤ в≥н, за прикладом найкращих наших поет≥в, син≥вською в≥ддан≥стю њй в≥дд¤чив, напруженим, чесним гор≥нн¤м душ≥... —правд≥, ¤к молодий вит¤зь, зв≥вс¤ в≥н у наш≥й поез≥њ, ≥ так виразно чуЇмо його св≥жий, мажорний, юнацьки бадьорий голос, ¤ким в≥н ≥ сьогодн≥ в≥таЇ житт¤ї, Ч писав ќлесь √ончар.
¬асиль —имоненко н≥коли не мислив ”крањну, њњ народ у Ђвсесоюзн≥й категор≥њї ≥ тому не звертавс¤ до осп≥вуванн¤ ЂЇднанн¤ ”крањни з ≥ншими народами у союз новийї. ¬≥н випадав ≥з загального р¤ду осп≥вувач≥в —–—–, ≥ в≥рш поета Ђ«адивл¤юсь у твоњ з≥ниц≥ї, мабуть, тому не друкувавс¤ аж до 1990 року, оск≥льки там Ї р¤дки:
–ади тебе перли в душу с≥ю,
–ади тебе мислю ≥ творю.
’ай мовчать америки й рос≥њ,
оли ¤ з тобою говорю.
¬≥н досить см≥ливий дл¤ того часу, коли пров≥дною ≥деЇю була ≥де¤ про Ђстаршого братаї Ч рос≥йський народ, ¤кий допомагаЇ ус≥м ≥ншим Ч Ђмаленькимї Ч народам ≥ збираЇ њх п≥д своњм крилом. јле украњнц≥ н≥коли не були Ђмалоросамиї, тобто Ђбезкоштовнимї придатком до великоњ –ос≥њ. ¬они-бо жили на земл≥, що стала колискою дл¤ вс≥х сх≥днослов'¤нських народ≥в, вони були народом ≥з великою культурою, глибоким нац≥ональним кор≥нн¤м.
“ему Ѕатьк≥вщини, р≥дноњ земл≥ поет також своЇр≥дно розкрив у казц≥ дл¤ дорослих, що називаЇтьс¤ досить символ≥чно Ђ азка про ƒурилаї, ¤ку автор написав в останн≥й р≥к житт¤. Ќадрукований же тв≥р був т≥льки через двадц¤ть п'¤ть рок≥в.
Ђ азка про ƒурилаї Ч це алегорична розпов≥дь про втрачену й в≥днайдену Ѕатьк≥вщину. —южет њњ побудований за класичними зразками розпов≥дей про мандри головного геро¤. ѕерш≥ р¤дки твору дуже показов≥, тому що з них можна здогадатис¤, що головний герой, ¤кий, до реч≥, зовс≥м не дурний, ут≥каЇ з голодноњ ”крањни, оск≥льки батько каже йому:
Ќу, йди вже, кл¤та рахубо,
бо вдома з голоду вр≥жеш дуба...
–¤туючись в≥д голодноњ смерт≥, ƒурило мандрував ≥ мандрував св≥том, поки не вир≥с ≥ не змужн≥в. “од≥ в≥н захот≥в повернутис¤ додому, але забув дорогу туди.
Ўукаючи р≥дну крањну, ƒурило потрапив до ¤коњсь дивноњ земл≥ з не менш дивними людьми, ¤к≥ пост≥йно вихвал¤ли своњ пор¤дки:
ћи знаЇм все! ƒл¤ нас усе в≥доме!
ўо буде завтра? «апитайте нас.
÷¤ крањна Ч н≥бито земний рай, ≥ засновники цього раю об≥ц¤ють ƒурилов≥, що кращого год≥ й бажати, однак хлопець раптом бачить, що у них ноги в кров≥:
Ч “а це, Ч йому кажуть, Ч
така у нас звичка:
до щаст¤ дорога веде через р≥чку Ч
та р≥чка ≥з кров≥ та тр≥шки ≥з сл≥з...
ƒурило дивуЇтьс¤, що ж то за кров, ≥ чуЇ у в≥дпов≥дь: Ђ“их людей, що п≥дло не визнали наших ≥дей...ї
ќтже, цей омр≥¤ний рай насправд≥ побудований на кров≥ багатьох людей, це та сучасна картина житт¤ —–—–, ¤ку спостер≥гав поет. ≤ ц¤ крањна в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д омр≥¤ноњ ним Ѕатьк≥вщини, тому його герой, ƒурило, залишаЇ дивний край ≥ повертаЇтьс¤ додому. “ам в≥н бачить батькову хату, а Ђп≥д нею засмучена мати пасе сон¤чних зайчик≥в у двор≥...ї
÷е пол≥тична казка, у ¤к≥й поет вилив усе своЇ обуренн¤ тод≥шн≥м житт¤м в ”крањн≥, ставленн¤ до людини в цьому "оф≥ц≥йному рањ" —имоненко любив св≥й народ ≥, можливо, ≥деал≥зував його, прим≥тиш не вважав, що маЇ право засуджувати своЇ покол≥нн¤. ќднак в≥н а обуренн¤м писав:
оли б ус≥ одурен≥ прозр≥ли...
“ому що:
Ќа цвинтар≥ розстр≥л¤них ≥люз≥й
”же немаЇ м≥сц¤ дл¤ могил.
« великою любов'ю до свого народу ¬асиль —имоненко написав ц≥ р¤дки в≥рша-колисковоњ ЂЋебед≥ материнстваї:
ћожеш вибирати друз≥в ≥ дружину,
¬ибрати не можна т≥льки Ѕатьк≥вщину.
“ак ≥ поет, на в≥дм≥ну в≥д багатьох наших сучасник≥в, любив свою Ѕатьк≥вщину такою, ¤кою вона Ї, не шукаючи дл¤ себе ≥ншого тепленького м≥сц¤, в≥ддаючи ”крањн≥ вс≥ своњ думи й поетичний талант. ¬≥н знав, що ¬≥тчизна його в≥дродитьс¤, вийде з попелу, неначе птиц¤ ‘ен≥кс, захистить своњх д≥тей в≥д зникненн¤, нац≥онального зн≥велюванн¤, ≥ тому:
ћожна все на св≥т≥ вибирати, сину,
¬ибрати не можна т≥льки Ѕатьк≥вщину.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю —имоненко ¬асил¤
