Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
≤де¤ ун≥кальност≥ людськоњ особистост≥ в поез≥њ ¬.—имоненко "“и знаЇш, що ти людина?" (II вар≥ант)
Ћюбов Ч це життЇстверджуюча сила. ¬ ≥м'¤ любов≥ зд≥йснювалис¤ найвеличн≥ш≥ подвиги людства. « любов'ю в серц≥ жив ≥ творив ¬асиль —имоненко. –¤дки його поез≥й наскр≥зь пронизан≥ любов'ю до ”крањни, до њњ народу, до людства й окремоњ людини.
¬асиль —имоненко вв≥йшов у л≥тературу ¤к сп≥вець р≥дноњ земл≥, ¤к тонкий ≥ н≥жний л≥рик, ¤к шукач ≥стини ≥ найвищого сенсу бутт¤, ¤к поет-гуман≥ст. —уть —имоненковоњ формули гуман≥зму Ч в пафос≥ одн≥Їњ з найв≥дом≥ших його поез≥й Ђ“и знаЇш, що ти людина?ї
÷¤ л≥рично-задушевна поез≥¤-звертанн¤ т≥льки на перший погл¤д спр¤мовувалас¤ до окремого сучасника, насправд≥ Ч то гостра блискавка могутнього Ђгрозовогої зар¤ду, що адресувалас¤ ц≥лому сусп≥льству. јдже в той час сусп≥льство жило догматами, що накивувалис¤ зверху, людина була безв≥дмовним гвинтиком у механ≥чно-знеособленому колектив≥-автомат≥. ¬она не повинна була чимось в≥др≥зн¤тис¤ в≥д загальноњ маси. њй нав'¤зувалос¤, що вона одна з м≥льйон≥в, ≥ людина пов≥рила...
—ередина XX стол≥тт¤ позначена тенденц≥Їю до ≥ндив≥дуал≥зму. ¬ченими було в≥дкрито, що генотип кожного ≥ндив≥да Ч неповторний. ¬асиль —имоненко, душа ≥ св≥дом≥сть ¤кого й ран≥ше Ђповставалиї проти тенденц≥њ знеособленн¤ людини, чутливо зреагував на гранд≥озн≥ в≥дкритт¤ науки. як насл≥док ц≥Їњ реакц≥њ з'¤вивс¤ в≥рш Ђ“и знаЇш, що ти людина?ї, в ¤кому проголошуЇтьс¤ ≥де¤ ун≥кальност≥ людськоњ особистост≥.
÷≥Їю поез≥Їю —имоненко прагнув збудити людину, вивести њњ ≥з знеособленого сусп≥льства, нагадати њй про њњ неповторн≥сть, ≥ндив≥дуальн≥сть, змусити озирнутис¤ навкруги, в≥дчути смак житт¤, житт¤, що кожного дн¤ стаЇ на день менше. ѕоет своњм в≥ршем звертаЇтьс¤ до всього людства взагал≥ ≥ до кожноњ людини окремо, в≥н н≥би зазираЇ в т≥ ЂЇдин≥ї оч≥ ≥ промовл¤Ї так, що слова в≥дбиваютьс¤ у душ≥:
“и знаЇш, що ти людина?
“и знаЇш про це чи н≥?
”см≥шка тво¤ Ч Їдина,
ћука тво¤ Ч Їдина,
ќч≥ твоњ Ч одн≥.
ѕоет нагадуЇ про швидкоплинн≥сть житт¤: ЂЅ≥льше тебе не будеї, ≥ закликаЇ не розм≥нювати житт¤ на др≥бниц≥, сп≥шити жити ≥ сп≥шити кохати. —имоненко прагне довести людин≥, що все навкруги дл¤ нењ Ч Ђозера, гањ, степиї. ј головне Ч це те, що н≥де на велик≥й «емл≥ немаЇ двох однакових людей, що людина н≥коли не повторитьс¤ у своњй ≥ндив≥дуальност≥.
¬асиль —имоненко своЇю поез≥Їю закликаЇ нас щодн¤ стверджувати, що ми люди. “ак будьмо ж г≥дними цього!
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю —имоненко ¬асил¤
