Ўк≥льний тв≥р:
—в≥том править любов (за ЂЅожественною комед≥Їюї ƒанте јл≥г'Їр≥)
≤з середини XII стол≥тт¤ в ™вроп≥ набуваЇ розвитку могутн≥й культурний рух ¬≥дродженн¤, б≥л¤ першовиток≥в ¤кого стоњть ЂЅожественна комед≥¤ї ƒанте јл≥г'Їр≥. —воњм твором великий ≥тал≥Їць прагнув Ђвирвати ус≥х живих з к≥гт≥в недол≥ й повести њх до щаст¤ї. омед≥¤ в≥д першоњ до останньоњ стор≥нки пройн¤та пост≥йним пошуком нового шл¤ху в житт≥, ¤кий повинна обрати кожна людина. ѕровод¤чи своњх читач≥в через ус≥ кола пекла, через чистилище до раю, автор показуЇ не т≥льки середньов≥чн≥й людин≥, а й усьому людству взагал≥, де шукати над≥ю на спас≥нн¤. ѕ≥д час незвичайноњ подорож≥ в≥н намагаЇтьс¤ висв≥тлити глибокий зм≥ст трьох шар≥в бутт¤: власну драму, ≥стор≥ю сусп≥льства та св≥т природи. —початку ƒанте описуЇ похмурий л≥с, ¤кий асоц≥юЇтьс¤ в нього ≥з сучасною поетов≥ ≤тал≥Їю, з гр≥ховним св≥том, що потребуЇ докор≥нних зм≥н. Ќамагаючись вийти з л≥су, герой зупин¤Їтьс¤, бо йому на перешкод≥ сто¤ть три зв≥ра: пантера Ч символ привабливост≥ земних радощ≥в, лев Ч символ гордост≥ ≥ насильства, та вовчиц¤ Ч символ жадоби й егоњзму. —аме ц≥ вади вважав поет головною б≥дою людей свого часу, що й знайшло в≥дображенн¤ у твор≥. ” р≥зних пекельних колах ми бачимо душ≥ тих, чињм гр≥хом було лихварство, марнотратство, гн≥влив≥сть. ƒанте п≥дкреслюЇ, що чим глибше матер≥альний гр≥х проникаЇ в людську душу, тим страшн≥ша кара њњ чекаЇ. „ерез це в пекл≥ мучатьс¤ зловмисники, шахрањ, зрадники. јвтор приходить до думки, що коли людина не буде у своњх вчинках керуватис¤ в≥рою, над≥Їю, любов'ю, то њњ житт¤ перетворитьс¤ на пекло. ѕ≥сл¤ цього ƒанте потрапл¤Ї до чистилища, де бачить душ≥ тих, хто був дуже гордий, заздр≥сний, скупий, ненажерливий чи марнотратний. ≤ ось перед його очима в≥дкриваЇтьс¤ новий св≥т, сповнений краси ≥ добра. Ќа берегах —в¤тос¤йноњ р≥чки пломен≥ють вогн¤н≥ кв≥тки Ч це душ≥ праведник≥в. ўе вище розташований престол Ѕога. ¬≥н н≥би об≥ймаЇ ¬сесв≥т:
”¤ву сила зрадила була,
“а, мов колеса, ¤сн≥ ≥ весел≥,
∆адобу й волю дал≥ повела
Ћюбов, що водить сонце й зорн≥ стел≥.
«ахоплений ц≥Їю красою ≥ гармон≥Їю, поет приходить до розум≥нн¤, що св≥том править любов. “≥льки вона робить душу людини щир≥шою, добр≥шою, досконал≥шою. “ой, хто вм≥Ї кохати, хто вм≥Ї жертвувати собою заради ≥нших, не може скоњти злочину. —вою поему митець вважав св¤тим твођром, написаним з вол≥ небесного “ворц¤, а головну мету людства вбачав у тому, щоб люди з полону егоњзму ≥ жад≥бност≥ вирвалис¤ у св≥т нового житт¤, де пануЇ любов.
по тем≥:
категор≥¤: заруб≥жна л≥тература / твори за творч≥стю ƒанте јл≥г'Їр≥ / cв≥том править любов (за ЂЅожественною комед≥Їюї ƒанте јл≥г'Їр≥)
