—тислий переказ, короткий зм≥ст твору
‘едькович ёр≥й "“ри ¤к р≥дн≥ брати"
≤ван Ўовканюк Ч головний герой пов≥ст≥, згадуЇ своЇ житт¤, ¤к його, двадц¤тил≥тнього хлопц¤, забрали в ц≥сарську арм≥ю. ’лопець ледвеЧледве випросивс¤ на три дн≥ додому, щоб попрощатись ≥з р≥дними. ћати з сестрами плакали, лише старший брат ќнуфр≥й вигл¤дав байдужим, бо в≥н був хворим ≥ потихеньку гинув.
ЂЧ Ѕратику,Ч кажу,Ч а вам мене не жалко? ¬≥н мен≥ на це н≥чо не в≥дпов≥в, т≥льки дв≥ сльози велик≥ Чвелик≥ покотились по красному та зав'¤лому тому личку.
«аплакав ≥ ¤ соб≥, попрощавс¤ та й п≥шовї.
«а два арм≥йських роки ≤ван не знайшов соб≥ друз≥в у арм≥њ, бо був сумний ≥ мовчазний. Ћише ≥нод≥ в≥н тихо плакав, сто¤чи на вахт≥, щоб н≥хто не бачив. Ђјукасарн≥ Ч от ¤к у касарн≥: гом≥н, зойк. ƒехто лаЇ, дехто б'Ї, декого знов друг≥ б'ють. ј ¤ соб≥ Ч от ¤к то ¤: все мовчу та своЇ д≥ло роблю. ѕан капрал осович не раз, бувало, й кажуть:
Ч ÷е,Ч кажуть,Ч чолов≥к кам'¤ний; ¤ би так не зм≥гжити на св≥т≥!
Ч ј що ж,Ч кажу,Ч пане капрал: ми не можемо бути вс≥ однак≥.Ч “а й знов молчуї.
ќдного разу черговий капрал пов≥домив ≤вана, що з дому йому над≥йшов лист. Ђј камрат¤ так зараз ≥ в жарти:
Ч ≈ге,Ч кажуть,Ч з гр≥шми! Ўовканюк завтра платитьї.
–анком наступного дн¤ ≤ван п≥шов одержати листа, а кап≥тан був такий злий, що жбурнув того листа в обличч¤ юнаков≥. Ђѕон≥с ¤ св≥й лист до одного фронттера, що знав читати.
Ч јну,Ч кажу,Ч фронттер, прочитайте мен≥ оцей лист, будьте так≥ добр≥!
Ч „ому н≥,Ч каже,Ч прочитаюї.
Ћист був в≥д брата ќнуфр≥¤, ¤кий в≥дчував, що помираЇ. ќнуфр≥й писав, що сестри в наймах, а найменший брат ¬асилько у пан≥в б≥л¤ вол≥в служить. —вою ж худобу родин≥ прийшлос¤ продати, щоб сплатити податки, нав≥ть кожух дл¤ цього продали. ƒ¤дько њхн≥й јндр≥й дуже образив ≤ванову родину: в≥д≥брав у них корову, але ќнуфр≥й просив про це не згадувати, адже д¤дько св≥й, р≥дн¤. ќнуфр≥й також просив ≤вана споминати його ≥ прињхати у в≥дпустку, адже мати залишаЇтьс¤ сама.
ƒругого дн¤ ≤ван Ўовканюк п≥шов проситис¤ у в≥дпустку. ѕочувши це, кап≥тан ударив ≤вана в обличч¤, звел≥в арештувати.
—ид¤чи в камер≥, хлопець вир≥шив утопитис¤, коли вийде, бо не м≥г винести збиткуванн¤ над собою.
„ерез два дн≥ Ўовканюка повели до кап≥тана. –азом з ним викликали ус≥х словак≥в, ¤к≥ служили в цьому полку, бо њм вийшов строк служби. Ђѕриходить капитан до словак≥в.
Ч ј що,Ч каже,Ч прийшло, аби вас пустити додому.
¬они так зрад≥ли, √осподи!ї ап≥тан запропонував словакам послужити ще. јле н≥хто не схот≥в. ј капрал Ѕа¤ погодивс¤ служити ще р≥к за те,
щоб ≤вана Ўовканюка пустили у в≥дпустку. Ђ ап≥тан не йме в≥ри: то на мене дивитьс¤, то на капрала.
Ч ј це, Ч каже,Ч ¤к?
Ч ќтак, ¤к кажу: пуст≥ть Ўовканюка на урльон (в≥дпустку), то вам ц≥лий ще р≥к служитиму. ѕуст≥ть, пуст≥ть, пане кап≥тан,Ч в нього брат помер, в нього стара слаба мати з голоду погибаЇї. ап≥тан на це погодивс¤.
Ќаступного дн¤ ≤ванов≥ видали Ђурльопасї ≥ драний од¤гта й в≥дпустили. ¬≥н довго чекав капрала, щоб под¤кувати й попрощатись, але не д≥ждавс¤ ≥ п≥шов.
¬ийшовши за м≥сто, ≤ван зустр≥в Ѕаю. апрал запросив ≤вана у шинок, пригостив вином, ¤кого хлопець н≥коли не куштував, ≥ дав грошей купити хоч кожушок, бо перед –≥здвом було дуже холодно, а на Ўовканюков≥ драний од¤г ≥ йти йому додому б≥льш сорока миль. Ќе хот≥в ≤ван спочатку брати грош≥ в капрала, але той дуже розсердивс¤. ЂЌе хот≥в ¤ њх б≥льш гн≥вати Ч уз¤в. «а два леви,Ч думаю ¤ соб≥,Ч куплю нен≥ добру хустку тепленьку, за лева Ч шовкову хустку братов≥ до шињ; а по левов≥ Ч кожн≥й сестр≥ по рантухов≥ тонкому та широкомуї.
ѕопрощавс¤ ≤ван з карпалом Ѕа¤ й п≥шов.
¬же доход¤чи додому, ≤ван втомивс¤ ≥ зголодн≥в. ” нього в торб≥ були ≥ калач≥, ≥ вино, ≥ риба, але в≥н не њв, хот≥в принести все додому, адже був св'¤тЧвеч≥р перед –≥здвом. Ђ...ѕо хатах св≥тло видно, чути, ¤к добр≥ люди радуютьс¤ сид¤ при вечер≥, а ¤ соб≥ йду з ц≥пком у руках та думаю, що то тепер у мене дома д≥Їтьс¤. Ѕратика мого, маб≥ть, уже й немаЇ на св≥т≥!.. ј що ненечка, а що сестри? ...…ду дал≥, нав≥ть ≥ в в≥кна не дивлюс¤, так ≥ду. ј тут так мене ≥ тисне щось коло серц¤, неначе п'Ї що мене за серце; ≥ др≥млетьс¤ мен≥, неначе ¤ п'¤ний абощо, а ¤ нин≥ ≥ кришечки хл≥ба в устах не мав, не то щої. ¬томившись, ≤ван с≥в ≥ заснув.
ѕрокинувс¤ в≥н не на сн≥гу, а на б≥л≥й постел≥ у ¤когось молодого жандарма. ЂЅачили ви того ангела, що в „ерновцах у св¤т≥й ѕараскев≥ на л≥вих древах намальований? “акий ≥ це жандарм був, благий та ¤сний. —тоњть надо мною та дивитьс¤ в в≥ч≥ї. ÷ей жандарм знайшов ≤вана на дороз≥ замерзаючого, викликав л≥кар¤ ≥ догл¤дав.
ЂЧ оби ¤ знав,Ч кажу,Ч де м≥й мундир, ¤ би збиравс¤.
ƒоста невеселий був жандарм, ¤ ще засм≥¤вс¤.
Ч оби,Ч каже,Ч за три дн≥, то би добре. я аж не зум≥вс¤.
Ч ўо ви оце кажете, пане? ¬и не знаЇте, ¤ку мене дома!
Ч я все,Ч каже,Ч знаю. јле дохтор вел≥в тебе не пускати.
Ч јде ж той,Ч кажу,Ч дохтор?
Ч ¬≥н зараз повинен над≥йти Ч ¤ вже п≥слав по ньогої. ѕрийшов л≥кар ≥ не дозволив хлопцев≥ вставати з постел≥, бо в≥н був
ще дуже слабий. јле ≤ван випросивс¤, з≥славшись на те, що додому йому близько. ≤ л≥кар дозволив, але т≥льки наступного дн¤, йти йому додому.
≤ван лежав ≥ згадував дом≥вку. ∆андарм спитав, чого в≥н замисливс¤. ≤ван в≥дпов≥в, що думаЇ, заметане брата живого чи н≥. ј жандарм сказав, що вже тиждень, ¤к поховали ќнуфр≥¤, ≥ заплакав.
ЂЧ јбо ви,Ч кажу,Ч мого брата знали?
Ч я,Ч каже, не мав в≥рн≥шого товариша на ц≥л≥й ц≥й ваш≥й Ѕуковин≥. Ч ...як же ж ви п≥зналис¤ з ќнуфр≥Їм?
Ч я не раз,Ч каже,Ч у вас на квартир≥ сто¤в, от ≥ п≥зналис¤. як то було таку щиру та любу душу не полюбити?..
Ч ј сестри моњ Ч не знаЇте, чи прийшла хоть одна додому? Ѕо брат мен≥ писав, що об≥ в наймах.
Ч ¬ наймах,Ч каже жандарм, а сам так ≥ почервон≥вї.
ƒва тижн≥ працював ≤ван в л≥с≥. ќдного дн¤ до нього приб≥г ¬асилько ≥ спов≥стив, що мати дуже хвора. оли ≤ван приб≥г Ч мати вже вмерла. Ђ Ч ј чому ж ти мен≥, синку, давно не дав знати? Ч лаю ¤ на хлопц¤.
Ч я хот≥в, бад≥чку, коли ж бо нен¤ ув одно мене не пускали,Ч пов≥стуЇ хлопець, плачучи.
Ч Ђ¬и, ненечко, слаб≥,Ч ¤ п≥ду за бад≥чком у л≥с?ї Ч ЂЌе йди, синку,Ч кажуть нен¤,Ч а то ще тебе собаки де нападуть та перепуд¤. Ќе йди, синку, ¤ не слабенькаї.
ѕ≥сл¤ похорону матер≥ ≤ван захвор≥в. ѕрийшов п≥п за платою за похорони, забрав торбину з од¤гом ≥ залишок грошей. Ђјж тут уходить ≥ в≥йт з дес¤тником.
Ч јти,Ч каже,Ч набрав у жида на сажн≥ Ч чом не робиш?
Ч оби ¤ годен,Ч кажу,Ч ¤ би робив, а так сам≥ видите, що не годен.
Ч “о дай зал≥г,Ч каже в≥йт,Ч або п≥дпишис¤ на √рунт. ∆ид≥вське не см≥Ї пропасти.
Ч ∆ид≥вське,Ч кажу,Ч не пропаде, а ¤ на ірунт не п≥дписуюс¤, бо до того Ї сироти, не лиш ¤. оли подужаю Ч а ¤ жидов≥ в≥дроблю, ще й ка мату му заплачу.
¬≥йт насварив на мене та й п≥шов. јле жид поганий не ждав: в тиждень, чи ¤к, прийшов мене орантувати. ...«аписали ≥ ірунт, ≥ хату в зал≥гї. ≤ван аж заплакав в≥д образи ≥ болю так, що серце немов вискакувало з грудей.
ј тут до нього прийшов колишн≥й товариш як≥в Ќестерюк, посварив за те, що в≥дписав землю за борги, назвав дурнем. Ќаступного дн¤ з'¤вивс¤ жид, повернув папери на ірунт, бо як≥в заплатив ≤ванов≥ борги ≥ в≥дпрацював за нього в л≥с≥.
Ђяк≥в Ќестерюк був з нашого села, парубок годний та щирий Ч такий уже щирий, що й не сказатиї. « ним ≤ван товаришував до арм≥њ, а коли прийшов у в≥дпустку, то Ђне раз корт≥ло до його п≥ти в≥дв≥дати, та все не см≥в; такаЧто вже, бачите, натура. якби був сам до мене не прийшов, то хто знаЇ, коли би ми були ≥ побачилисьї.
Ќаступного дн¤ як≥в знову прийшов до ≤вана ≥ спов≥стив, що на певний час, доки ≤ван слабий, переберетьс¤ до нього жити, щоб догл¤дати ≥ хворого, ≥ його господарство.
Ђ Ч ј твоЇ ж господарство?
Ч «а моЇ не журись: ¤ ≥ свого догл¤ну, ≥ тут буду. “ак ≥ завтра ночуюс¤ х≥ба до тебе?..
я хот≥в щось казати, але в≥н не дав.
Ч “и дурень! Ч каже, та й п≥шов, свищучи, у двер≥ї.
« яковом у хат≥ повесел≥шало, до того ж в≥н робив усю весн¤ну польову роботу. —естри ≤вана повернулис¤ додому, ≥ сам в≥н став одужувати.
јж ось ≤вана викликали до волост≥. —тароста сказав хлопцев≥, що його зв≥льнили в≥д подальшоњ служби в арм≥њ. ≤ван здивувавс¤, ¤ктаке може бути. ј староста й в≥дпов≥в:
Ђ Ч я написав за тебе до м≥н≥стер≥њ, бо мен≥ жандар њайвер усе упов≥в.
Ч отрий то жандар? Ч питаю ¤.
Ч ј той, що тебе на сн≥гу замерзлого найшов. я все знаю.
Ч ѕане м≥й годний! Ч кажу ¤ та й упав старост≥ в ноги.Ч ѕане м≥й добрий! ƒай ’ристе ЧЅоже аби ви н≥коли на лихе м≥сце не ступили!
Ч √од≥ вже, год≥,Ч каже староста.Ч ј тепер ≥ди соб≥ дом≥в, женис¤ та ставай на господар¤. ¬же доста бурлакувати Ч час раз ≥ людьми стати!ї
ѕрийшовши додому, ≤ван все розпов≥в якову, той засмутивс¤, що прийдетьс¤ розлучатис¤, адже тепер ≤ван одружитьс¤. ј ≤ван йому ≥ каже: Ђ Ч ƒай свою сестру за мене.
Ч ќй?
Ч “аб≥гме!
Ч ј ¤ що буду робити самий дома?
Ч «о мною жити, коли ласка тво¤. ј н≥ Ч ≥ ти женись, то станемо оба іаздами.
Ч √м! Ч каже як≥в.
Ч “ак, брате!
Ч оли так, то х≥ба й ¤ жен¤с¤?
Ч јну, женис¤, братику,Ч без жарту.
Ч ј даси за мене свою сестру?
Ч ...’оть об≥, любчику,Ч кажу ¤.Ч ј ¤ ж...
Ч јгов! Ч крикнув нам хтось зЧза плечей...Ч Ќе роздавай ус≥, бо й мен≥ треба лишити хоть одну!ї ’лопц≥ обернулис¤ Ча це той самий жандарм “айвер. ≤ван почав д¤кувати йому за допомогу. ј жандарм розпов≥в, що теж зв≥льнивс¤ з≥ служби, ≥ сказав, що не хоче повертатис¤ до своЇњ Ќ≥меччини, бо там у нього н≥кого немаЇ. “ому в≥н вир≥шив тут оселитис¤, купити землю та господарювати, бо полюбив цей кра,й.
ЂЧ “аЧбо тоб≥ треба женитис¤,Ч каже як≥в до жандар¤.Ч Ѕез ж≥нки не йде господарство в лад.
Ч ј ти ¤к гадав? Ч каже жандар.Ч ∆енитис¤ Ч в≥дки голова! ўо, варе, мо¤ ќленочка, та чар≥вочка, д≥Ї? Ч серце моЇ!
Ч яка ќленочка? Ч питаю ¤.
Ч јбо тво¤ сестра! Ч каже “айвер.
Ч як це?
Ч ќтак це: ми двоЇ любимос¤, та й год≥!ї
«дивований ≤ван покликав сестру та й спитав, чи то правда, що в≥н почув. ќлена розгубилас¤, засоромилас¤ ≥ сказала, що не подивитьс¤ б≥льш на жандарма, аби т≥льки брат не сердивс¤. ’лопц≥ засм≥¤лись, а ≤ван сказав, що в≥н зовс≥м не проти того, щоб в≥ддати сестру за жандарма. јле т≥льки за умови, що ќлена буде дуже любити свого чолов≥ка.
ѕеред зеленими св¤тками вс≥ троЇ парубк≥в приготувались до вес≥лл¤. ќсобливо н≥мець “айвер: в≥н не т≥льки купив соб≥ ірунт, хату ≥ худобу, а нав≥ть Ђруськийї од¤г.
якось сид≥ли вони втрьох, м≥ркували, кого вз¤ти в дружки ≤вану на вес≥лл¤, а в хату ув≥йшла ћар≥¤, якова наречена, ≥ сказала, що ≤вана питаЇ ¤кийсь в≥йськовий, ≥ описала зовн≥шн≥сть гост¤: Ђ–ус¤вий, високий, оч≥ Ч ¤к т≥ ор≥¤лки син≥, а ¤к говорить, то., то ув одно моргаЇ.
я не поб≥г, а полет≥в з хати.
Ч Ѕа¤,Ч кажу,Ч пане м≥й годний, соколе м≥й ¤сний! „и це ви, чи ¤ п'¤ний?..
Ч Ѕа, це таки ¤ сам. Ќаш регемент стоњть тепер у „ерновцах. я чув, що ти женишс¤, Ч бо ¤ за тебе ув одно перев≥дував, Ч от ≥ випросивс¤ на Ќденьнаурльон, щоб то в тебе погул¤ти та вже погул¤ти! „и добре ¤ оце зробив?..ї “он≥й, жандарм, см≥ючись, запропонував ≤ванов≥ впросити Ѕаю стати дружкою. Ѕа¤ з рад≥стю погодивс¤, ¤к сам сказав, Ђуп≥дскокиї.
¬с≥ троЇ парубк≥в оженилис¤. Ђ“акийЧто вже тривок м≥ж нами любий та милий! ≤ ірунта маЇмо, ≥ худобу, ≥ пас≥ку, ще ≥ ставок хочемо соб≥ викопати. ј з “он≥Їм та з яковом жиЇмо соб≥, ¤к т≥ р≥дн≥ братт¤,Ч сказано: три ¤к р≥дн≥ братиї. ј у нед≥лю збираютьс¤ с≥м'¤ми, розмовл¤ють, сп≥вають. “он≥й “айвер добре граЇ на скрипц≥, а ≤ванова атерина, сестра якова, гарно сп≥ваЇ. “≥льки часом ≤ван сумуЇ ≥ згадуЇ свого пок≥йного брата ќнуфр≥¤: Ђ...не об≥зветьс¤ м≥ж нами, не подивитьс¤ очима тима тихими та любими, не промовить речами своњми доб≥рними... ј мен≥ все здаЇтьс¤, що в≥н не вмер, що в≥н мусить в≥дк≥л¤ над≥йти. ƒа, мабуть, не прийде вже, серце моЇ!ї
