Ѕ≥ограф≥њ заруб≥жних письменник≥в: ƒюрренматт ‘р≥др≥х
ƒюрренматт народивс¤ у 1921 роц≥ у невеличкому сел≥ онольф≥нген у с≥м'њ пастора одного з с≥льських приход≥в антона Ѕер≥ (Ўвейцар≥¤). ¬ищу осв≥ту отримав у ÷юр≥хському й Ѕернському ун≥верситетах, де вивчав ф≥лолог≥чн≥ та природнич≥ науки, ф≥лософ≥ю ≥ теолог≥ю, захоплювавс¤ ≥стор≥Їю мистецтва й наполегливо займавс¤ живописом. ” л≥тератур≥ дебютував у роки ƒругоњ св≥товоњ в≥йни. ѕохмурий, скептичний погл¤д на св≥т в≥докремлював ƒюрренматта, с самого початку йому були притаманн≥ риси письменника ≥нтелектуального складу, але й п≥дозр≥ла несерйозн≥сть, позерство. ƒюрренматт почав писати в т≥ роки, коли на п≥дмостки Ївропейських театр≥в вийшла драматург≥¤ "≥нтелектуального спр¤муванн¤". ” ‘ранц≥њ, в роки в≥йни, ставились п'Їси —артра, амю та јну¤. ” пор≥вн¤нн≥ з ц≥Їю драматург≥Їю комед≥њ ≥ проза ƒюрренматта набагато в≥льн≥ш≥. ¬≥н не раз писав про свою т¤гу до ≥гри, про в≥дсутн≥сть ч≥тко сформульованого (до ≥ п≥д час роботи) замислу. ƒраматург≥чним дебютом письменника стали п'Їси "¬ писанн≥ сказано..." (1947) ≥ "—л≥пий" (1947), в ¤ких автор розгл¤даЇ ф≥лософську парадоксальн≥сть протисто¤нн¤ абстрактноњ ≥дењ ≥ життЇвоњ правди. Ќаступними драматург≥чними творами стали "Ўлюб пана ћ≥сс≥с≥п≥" (1952), "јнгел спускаЇтьс¤ у ¬ав≥лон" (1954). ” цих п'Їсах ƒюрренматт, майстерно волод≥ючи мистецтвом гротеску, п≥ддаЇ гостр≥й критиц≥ норови буржуазного сусп≥льства. —в≥тове визнанн¤ ≥ славу драматургу приносить траг≥комед≥¤ "¬≥зит староњ дами" (1956). ¬же з цих твор≥в стала пом≥тна одна особлив≥сть його творчост≥. як ≥ великий швейцарський письменник ћакс ‘р≥ш, ƒюрренматт не в≥дображував у своњх творах д≥йсн≥сть Ўвейцар≥њ. ” 60-т≥ роки, на п≥ку його творчост≥, л≥тературна община була дуже схвильована "зникненн¤м Ўвейцар≥њ" у швейцарськ≥й л≥тератур≥. јле насправд≥ це було зовс≥м не так. ƒюрренматт, ¤к ≥ ћакс ‘р≥ш,- спостер≥гач в≥тчизн¤ноњ д≥йсност≥. јле ц¤ д≥йсн≥сть, ¤к ≥ д≥йсн≥сть св≥това, стаЇ знаковими елементами дюрренматт≥вськоњ творчост≥. ƒюрренматт пише, зм≥шуючи, перетасовуючи характерн≥ риси сучасного св≥ту. « цього матер≥алу в≥н створюЇ нову реальн≥сть, ≥снуючу за своњми законами, кумедну, гротескну, страшну, фантастичну, але знайому, що легко уп≥знати. —ам письменник казав, що робить "модел≥ можливих людських в≥дносин". “вори ƒюрренматта збагачен≥ подробиц¤ми. ѕостановка його п'Їс потребуЇ видовища. ¬≥н пост≥йно каже про своњ пристраст≥ до "¤скравого театру". јле конкретн≥сть самого сучасного житт¤ здаЇтьс¤ йому сумн≥вною: вона лише покров, ¤кий скриваЇ безодню. "” минул≥ часи,- писав ƒюрренматт,- коли повноправним жанром на Ївропейськ≥й сцен≥ була трагед≥¤, њњ героњ з≥штовхувались з, певними противниками. ѕеремога над ними, торжество геро¤ могли зм≥нити розвиток под≥й. ” сучасн≥й д≥йсност≥ знайти противника не так просто. —вав≥льство диктатор≥в привело до гибел≥ м≥льйони. јле кров не т≥льки на них, але й на систем≥, ¤ка њх породила. "Ќ≥хто не мав до цього в≥дношенн¤, н≥хто не хот≥в цього". ѕаралельно з драматург≥чною д≥¤льн≥стю ƒюрренматт пробуЇ своњ сили також у проз≥. ќпов≥данн¤ "“унель" (1952) ≥ незак≥нчений роман "ћ≥сто" (1952) продовжують ф≥лософськ≥ роздуми письменника про сутн≥сть людського бутт¤. ќбидва твори об≥грають фатальну неможлив≥сть людини протисто¤ти траг≥чним под≥¤м, одв≥чний пот¤г людини запоб≥гти неминучому. √ерой опов≥данн¤ не в змоз≥ н≥ в≥докремитись в≥д остогидлих попутник≥в (хоча в≥н ≥ закриваЇ вуха ватою, оч≥ - окул¤рами, рота - сигарою), н≥ зупинити поњзд, що некерований мчить до загибел≥. Ќезак≥нчений роман маЇ дуже виразн≥ експл≥цитн≥ рем≥н≥сценц≥њ з романом ‘. афки "«амок". √оловний герой "ћ≥ста", ¤кий нещодавно влаштувавс¤ до тюрми охоронцем, в≥дчуваЇ себе таким же в'¤знем, ¤к ≥ т≥, ¤ких в≥н охорон¤Ї. Ќ≥¤к≥ лог≥чн≥ доводи не можуть перекрити страшний висновок - "ниша" (замкнутий прост≥р), куди в≥н потрапив - це пастка, з ¤коњ йому н≥коли не вирватись. ѕоштовхом до сюжету в ƒюрренматта дуже часто Ї по¤ва з нев≥домого далека нового геро¤. √ерой рад≥оп'Їси "јвар≥¤" (1956) ком≥во¤жер “рапе так само неоч≥кувано з'¤вл¤Їтьс¤ в дом≥ старих, граючих у суд, ¤к стара дама в м≥ст≥ √юллен (з "¬≥зиту староњ дами"). јле й там, де н≥коли н≥хто не приходить, д≥йсн≥сть ƒюрренматта не п≥ддаЇтьс¤ передбаченн¤м. „и можна було б передбачити зд≥йснене у XX стол≥тт≥? Ѕагато п≥дтвердилось не т≥льки в окремих люд¤х, але ≥ в ц≥лих народах, та в дол≥ людства. ƒюрренматт виходить саме з ц≥Їњ ¤кост≥ сучасноњ реальност≥. ¬≥н створюЇ д≥йсн≥сть, сповнену катастрофами. …ого героњ п≥двладн≥ випадку, стародавньому року, ¤кий перевертаЇ њх задуми. ќсобливо сильно випадок д≥Ї тод≥, коли люди рухаютьс¤ до мети зг≥дно з точно розробленим планом. "Ќайг≥рший випадок не можна передбачити, в≥н випадковий",- писав ƒюрренматт у вистав≥ "‘≥зики" (1962), де йдетьс¤ про можлив≥сть страшноњ всесв≥тньоњ катастрофи. ѕисьменник вважаЇ, що "мистецтво драматурга пол¤гаЇ в тому, щоб ¤кнайкраще вт≥лити випадок у сюжет≥". –ад≥оп'Їса "ќперац≥¤ "¬ега"" (1954) вс¤ побудована на не сп≥вв≥дношенн≥ оч≥куваного та результат≥в. ƒюрренматт у далекому 1954 роц≥ передбачав можлив≥сть зор¤них в≥йн, перенесенн¤ пол≥тики до космосу. ¬≥н пише про пол≥т на ¬енеру з метою використанн¤ злочинц≥в, ¤к≥ стол≥тт¤ми звозилис¤ сюди двома ворожими державними угрупованн¤ми, в майбутн≥х в≥йськових з≥ткненн¤х. јле д≥йсн≥сть, ¤ка була прикрита хмарами далекоњ планети ви¤вилась зовс≥м ≥ншою, н≥ж у¤вл¤ли соб≥ прибул≥. ѕр¤мо протилежною була й реакц≥¤ ≥снуючих в жахливих умовах мешканц≥в на пропозиц≥ю повернутис¤ на «емлю. —воњ ориг≥нальн≥, ≥нод≥ дискус≥йн≥ естетично-художн≥ погл¤ди па мистецтво ƒюрренматт в≥дтворив у зб≥рнику есе "ѕроблеми театру" (1955), що Ї одн≥Їю з головних теоретичних праць письменника. ќсновна напруга у творчост≥ ƒюрренматта - у подв≥йност≥ начебто непорушноњ Їдност≥. ¬ одн≥й д≥йсност≥ в≥н пом≥чаЇ дв≥, за покровом спокою в≥н бачить хаос, за п≥двищеним - низьке, за райдужними над≥¤ми - близьку катастрофу. ¬ипадок, випадков≥сть у його творах - лише звичний дл¤ письменника спос≥б зрушити "подв≥йну оптику", розгойдати та надломити не≥снуючу ц≥льн≥сть. –озлом ц≥Їњ ц≥льност≥ - головний результат найр≥зноман≥тн≥ших його сюжет≥в. ” в≥дом≥й комед≥њ "–омул ¬еликий" (1965) матер≥алом служить зм≥на епох. –ушитьс¤ один св≥т, св≥т великоњ культури, починаЇтьс¤ новий час. Ќаприк≥нц≥ п'Їси до римськоњ столиц≥ вступають варвари. јле злом житт¤ почавс¤ ран≥ше й лише поглиблюЇтьс¤ прот¤гом вс≥Їњ вистави. —м≥шн≥ детал≥ допомагають почати розшаруванн¤ житт¤, руйнують одне, щоб показати за ним щось ≥нше. —лаветною частиною творчост≥ ƒюрренматта Ї сер≥¤ детективних роман≥в ("—удд¤ та його кат" (1951), "ѕ≥дозра" (1956), "ќб≥ц¤нка" (1958)), п≥сл¤ виходу ¤ких за автором м≥цно закр≥пилась слава неперевершеного майстра, в≥ртуоза детективного жанру. „ерез найц≥кав≥ш≥ ≥нтриги, анал≥тично точн≥ й психолог≥чно достов≥рн≥ розсл≥дуванн¤, разом з пров≥дними детективам Ѕерлахом ≥ ћаттењ автор не т≥льки ≥ не ст≥льки шукаЇ злочинц¤, ск≥льки розкриваЇ потаЇмний механ≥зм ситуац≥й, прихованих причин та насл≥дк≥в, через ¤к≥ можна вийти на розгадку ≥стинноњ д≥йсност≥, в основ≥ ¤коњ всесильна гра випадку, що править ¬сесв≥том ≥, на думку автора, Ї законом≥рн≥стю житт¤. ” л≥тературознавств≥ ≥снуЇ думка, що героњ ƒюрренматта нереальн≥ та нагадують мар≥онеток. ¬≥домий американський письменник урт ¬оннегут пор≥вн¤в ¤кось твори ƒюрренматта з чар≥вними та р≥дк≥сними швейцарськими годинниками, у механ≥зм≥ котрих все занадто ¤к≥сне, але не маЇ н≥¤ких таЇмниць. ÷¤ думка здаЇтьс¤ нам не зовс≥м в≥рною. ƒюрренматту д≥йсно не притаманний психолог≥зм, ¤кий дуже довго шанувавс¤ у нас ¤к ознака справжньоњ реал≥стичноњ л≥тератури. ÷ей майстер ¤скраво показуЇ розвиток людських душ лише тод≥, коли це необх≥дно ≥ коли це д≥йсно маЇ глузд. √ероњ видатного швейцарц¤ потрапл¤ють у ситуац≥њ надзвичайн≥ ≥ вс≥ вони реагують на ц≥ ситуац≥њ не однаково. „асом героњ робл¤ть неприродн≥ вчинки, так≥, ¤ких ми не могли передбачити. јле ƒюрренматт добиваЇтьс¤ б≥льшого: описан≥ ним реакц≥њ незвичайн≥, але в них в≥дображаЇтьс¤ те в≥чне, загальне, що Ї зрозум≥лим дл¤ багатьох людей. ™ щось страшне в словах ƒюрренматта про те, що "дол≥ людей роз≥гр≥ваютьс¤ однаково". “ворч≥сть ƒюрренматта завжди в≥др≥зн¤лась гумором. Ќе натужний та легкий, в≥н довго не втрачаЇ своњх властивостей; веселий, ледве не переходить у гротеск. √умор ƒюрренматта природний, тому що в≥н заснований на т≥й сам≥й подв≥йност≥ зору, ¤ка й в≥др≥зн¤Ї дар письменника. …ого гумор ф≥ксуЇ не сп≥вв≥дношенн¤, розщеплюЇ ц≥л≥сну картину св≥ту. ƒюрренматт об≥граЇ нав≥ть таку тему, ¤к смерть людини та загрозу гибел≥ людства. “ак комед≥¤ "ћетеор" (1966) присв¤чена опису поступового "вмиранн¤" головного геро¤ письменника Ўвиттера. —мерть подаЇтьс¤ ¤к бунт, ¤к законом≥рне прагненн¤ до природност≥. ” пов≥ст≥ "«имова в≥йна у “ибет≥" (1981) гумору немаЇ. Ќе дивл¤чись на пор≥вн¤но невеликий об'Їм, перед читачем розгорнута гранд≥озна масштабна картина. ѕланета п≥сл¤ атомноњ катастрофи. ЌемаЇ багатьох крањн та народ≥в. Ћюди, ¤к дик≥ рушать останн≥ залишки техн≥ки, в ¤к≥й бачать причину того, що сталос¤. ј десь у “ибет≥ продовжують битис¤ наймити. ¬лада розпалюЇ войовнич≥ переконанн¤, без ¤ких тепер важко об≥йтись: поруч не так≥ сам≥ нап≥вмертв≥ люди, а вороги, з ¤кими треба боротис¤ ≥ заради цього жити. ѕроти кого воюють люди? «а що в≥ддають своњ руки-ноги, кладуть своњ голови? ¬орог - це ф≥кц≥¤. Ѕатьк≥вщини немаЇ. ™ непом≥тна адм≥н≥страц≥¤ та наймити з р≥зних крањн ≥ народ≥в, ¤к≥ знищують себе й соб≥ под≥бних. Ќаймитство - страшне ¤вище швейцарськоњ арм≥њ. « давн≥х-давен жител≥ центральних кантон≥в заробл¤ли цим соб≥ на хл≥б, воюючи за чуж≥ ≥нтереси.. јле в пов≥ст≥ ƒюрренматт розум≥Ї це ¤вище ширше. ¬≥н маЇ на уваз≥ не сп≥вв≥дношенн¤, а катастроф≥чний розрив м≥ж людьми та чужою њм владою. ¬ його к≥нцевому розум≥нн≥ наймити - все людство. ¬ опов≥данн≥ написано про замерзл≥ м≥ста, про кал≥к, ¤к≥ втратили розум, про св≥т, ¤кий схожий на бордель та тюрму. ” цьому св≥т≥ влада, ¤ка дуже добре сховалас¤ у бункерах, продовжуЇ звертатис¤ до своњх народ≥в. ¬ражаЇ образ кал≥ки, ¤кий ледве пересуваЇтьс¤ п≥дземними ходами, др¤паЇ на ст≥н≥ своњ записи протезом. ћайже збожевол≥вши в≥д страху, в≥н готовий стр≥л¤ти у будь-¤кий момент у будь-кого. …ого записи - крик душ≥, жаху перед тим, що трапилос¤, спогади про минуле житт¤. ѕро культуру, ¤ка зруйнована й зараз похована п≥д кам≥нн¤м. ј може, це йому т≥льки здаЇтьс¤? ј може, люди, ¤к≥ його оточують лише слабк≥ т≥н≥, а житт¤ насправд≥ зовс≥м ≥нше? ¬ цьому наймит≥ дв≥ душ≥. ¬же один т≥льки цей образ, фантастичний та переконливий, вбираЇ в себе траг≥чн≥ риси сучасного людства. ƒо останнього подиху (помер великий швейцарський письменник 14 грудн¤ 1990 року) ƒюрренматт займав демонстративно нейтральну позиц≥ю ¤к у пол≥тичних уподобанн¤х, так ≥ у л≥тературних напр¤мках. јвтор 30-томного з≥бранн¤ твор≥в, лауреат к≥лькох м≥жнародних прем≥й (ћольЇровськоњ (1957), Ўиллеровськоњ (1959), Ѕюхнеровськоњ (1988)), ƒюрренматт залишаЇтьс¤ дл¤ нас людиною, ¤ка, за його словами, "не вважаЇ за необх≥дне вир≥шувати св≥тов≥ загадки", але й понин≥ допомагаЇ людству розбиратис¤ у своЇму такому заплутаному повс¤кденному житт≥, залишаючись завжди ≥ гостро злободенним ≥, водночас, в≥чним. "¬≥зит староњ дами" —вою найкращу п'Їсу "¬≥зит староњ дами (1956) сам автор характеризував ¤к "траг≥чну комед≥ю", вважаючи, що "т≥льки у драматичн≥й форм≥ комед≥њ можна вт≥лити сучасну трагед≥ю". Ќеймов≥рн≥ под≥њ розгортаютьс¤ у ц≥й п'Їс≥. Ќечувано розбагат≥вши, головна героњн¤ - колишн¤ жителька м≥стечка √юллен лер ÷аханес¤н - п≥дкупаЇ вс≥х мешканц≥в р≥дного м≥ста й примушуЇ њх вбити за м≥льйон долар≥в чолов≥ка, ¤кий колись спокусивс¤ на њњ г≥дн≥сть. ћ≥сто √юллен ≥снувало за загальними законами людства. …ого мешканц≥, коментував ƒюрренматт - "не чудовиська, а так≥ сам≥ люди, ¤к ми вс≥". —початку пропозиц≥¤ американки-м≥л≥онерши з г≥дн≥стю в≥дкинута вс≥м м≥стом, але поступово ситуац≥¤ зм≥нюЇтьс¤. јвтор психолог≥чно точно й обірунтовано подаЇ зображенн¤ механ≥зму зм≥ни настрою (за вин¤тком пана вчител¤) майже кожного з героњв: на одному з'¤вились нов≥ жовт≥ черевики, другий палить дорогу сигару. ожному начебто нев≥домо, чому в≥н йде на так≥ витрати. јле п≥дсв≥дома робота з виключенн¤ сов≥ст≥ вже почалас¤. ћотиви, ¤к≥ привели мешканц≥в до р≥шенн¤ скоњти цей злочин, з розвитком д≥њ починають здаватис¤ такими природними, що драматург радить грати свою жорстоку виставу "не жорстоко, але з≥ вс≥Їю люд¤н≥стю, з сумом, а не з гн≥вом, ≥ обов'¤зково з гумором". ¬истава "¬≥зит староњ дами" народилась, з≥ сл≥в автора, ≥з спогад≥в про маленький вокзал, на ¤кому н≥коли не зупин¤лис¤ поњзди. јвтор запитував себе: що могло затримати тут поњзд? ’то м≥г соб≥ дозволити скористатис¤ дл¤ зупинки стоп-краном? ÷е найбагатша ж≥нка св≥ту з'¤вилас¤ у р≥дному м≥стечку. ≤ розгортаютьс¤ под≥њ, ¤к≥ сповнен≥ р≥зними з≥ткненн¤ми, д≥йсн≥сть ƒюрренматта сповнена неоч≥куваними випадками ≥ страшними у своњй повс¤кденност≥ результатами, ¤к≥ врешт≥-решт шокували ≥ палаючу гн≥вом мадам ÷аханес¤н, ≥ вс≥х жител≥в м≥ста, але п≥сл¤ того, ¤к вже все в≥дбулос¤ ≥ н≥чого не можна зм≥нити.
ƒивись також б≥ограф≥њ ≥нших заруб≥жних письменник≥в
