Ѕ≥ограф≥њ украњнських письменник≥в: √р≥нченко Ѕ.ƒ.
Ѕ. √р≥нченко був активним поетом, прозањком, драматургом, перекладачем, л≥тературним критиком. ¬≥домий в≥н ≥ ¤к мовознавець (Ђ—ловарь украњнськоњ мовиї), фольклорист та етнограф (ЂЁтнографические материалы, собранные в „ерниговской й соседней с ней губерни¤хї), педагог, публ≥цист, орган≥затор видавничоњ справи, б≥бл≥ограф. ѕисьменника шанували ≤. ‘ранко, ћ. оцюбинський, Ћес¤ ”крањнка, ѕ. √рабовський та ≥нш≥ видатн≥ сучасники. Ќародивс¤ Ѕорис ƒмитрович √р≥нченко (псевдон≥ми ¬. „айченко, ≤ван ѕерекотиполе, ¬≥льх≥вський Ѕ., ¬артовий ѕ. та ≥н.) 9 грудн¤ 1863р. на хутор≥ ¬≥льховий яр на ’арк≥вщин≥ (тепер —умськоњ област≥) у зб≥дн≥л≥й двор¤нськ≥й родин≥. ” 1874 Ч 1879рр. в≥н вчивс¤ у ’арк≥вськ≥й реальн≥й школ≥, але з п'¤того класу був виключений за зв'¤зки з п≥дп≥льною народницькою орган≥зац≥Їю. ѕ≥сл¤ двом≥с¤чного ув'¤зненн¤ √р≥нченко працюЇ др≥бним канцел¤ристом у ’арк≥вськ≥й казенн≥й палат≥, а невдовз≥, склавши ≥спит на народного вчител¤, Ђ¤кимсь чудомї, ¤к сам згадував, влаштовуЇтьс¤ вчителювати. «а вин¤тком 1886 Ч 1887рр., коли √р≥нченко працював статистиком у губернському земств≥ на ’ерсонщин≥, осв≥тн≥й нив≥ в≥н в≥ддав понад дес¤ть рок≥в (1881 Ч 1894). ћ≥сц¤ми його педагог≥чноњ д≥¤льност≥ були —ела ¬веденське «м≥њвського пов≥ту, Ќижн¤ —ироватка (нин≥ —умщина), ќлекс≥њвка, де в≥н прот¤гом шести рок≥в вчителював у приватн≥й школ≥ в≥домоњ просв≥тительки X. ƒ. јлчевськоњ. ” 1894р. √р≥нченко перењздить до „ерн≥гова. “ут, працюючи у губернському земств≥, в≥н орган≥зовуЇ виданн¤ зм≥стовноњ б≥бл≥отечки народнопросв≥тн≥х книжок, стаЇ одним з кер≥вник≥в нелегальноњ Ђ„ерн≥г≥вськоњ √ромадиї, разом ≥з дружиною Ч письменницею ћ. «аг≥рньою упор¤дковуЇ музей украњнськоњ старовини ¬. “арновського. « 1902р. √р≥нченко живе в иЇв≥. ” 1905р. в≥н редагуЇ першу украњнську щоденну газету Ђ√ромадська думкаї (згодом Ђ–адаї), а в 1906р. Ч журнал ЂЌова громадаї; того ж 1906р. стаЇ кер≥вником кињвського товариства Ђѕросв≥таї. ¬ останн≥ роки житт¤, з настанн¤м реакц≥њ, посилюютьс¤ пересл≥дуванн¤ √р≥нченка власт¤ми. ѕисьменник зазнаЇ недовгочасного арешту. ∆андарми довод¤ть до смерт≥ його дочку Ч революц≥онерку Ќастю. «мучений туберкульозом, на ¤кий захвор≥в ще в ш≥стнадц¤ть рок≥в у харк≥вськ≥й в'¤зниц≥, √р≥нченко вињздить на л≥куванн¤ до ≤тал≥њ ≥ там 6 травн¤ 1910р. у м≥ст≥ ќспедалетт≥ помираЇ. ѕохований письменник на Ѕайковому кладовищ≥ у иЇв≥. ƒрукуватис¤ Ѕ. √р≥нченко почав у 80-т≥ pp. Ќаписав чимало в≥рш≥в (зб≥рки Ђѕ≥сн≥ ¬асил¤ „айченкаї (1884), Ђѕ≥д с≥льською стр≥хоюї (1886), Ђ’вилиниї (1903) та ≥н.), близько п'¤тидес¤ти опов≥дань, чотири велик≥ пов≥ст≥ (Ђ—он¤чний пром≥ньї (1890), ЂЌа розпутт≥ї, Ђ—еред темноњ ноч≥ї (1900), Ђѕ≥д тихими вербамиї (1901)), дек≥лька п'Їс, чимало статей Ч етнограф≥чних, ≥сторичних, мовознавчих, педагог≥чних, публ≥цистичних. Ѕагато перекладав твор≥в рос≥йськоњ та заруб≥жноњ класики. –едагував р≥зноман≥тн≥ виданн¤, провадив значну видавничу д≥¤льн≥сть. ÷≥кавими Ї його педагог≥чн≥ розв≥дки: Ђяка тепер народна школа на ”крањн≥ї (1896), ЂЌародн≥ вчител≥ ≥ украњнська школаї (1906) та ≥н. «начну вагу мало виданн¤ Ђ”крањнськоњ граматикиї, першоњ книги дл¤ читанн¤ украњнською мовою Ђ–≥дне слової та ≥нших п≥дручник≥в. ≤. ‘ранко так охарактеризував л≥тературно-громадську д≥¤льн≥сть письменника: в≥н належав до Ђнеспок≥йних, вихроватихї натур, котр≥ Ђкидаютьс¤ на вс≥ боки, заповн¤ють прогалини, латають, п≥дн≥мають повалене, вал¤ть те, що поставлене не до ладу, будують нове, шукають способ≥в п≥дн¤ти до роботи б≥льше рукї. ÷ю оц≥нку можна застосувати до вс≥Їњ л≥тературноњ д≥¤льност≥ письменника. јдже його поез≥¤, проза, драматичн≥ твори, л≥тературознавч≥ прац≥, п≥дготовлений ≥ виданий Ѕ. √р≥нченком Ђ—ловарь украњнськоњ мовиї (1907 Ч 1909), етнограф≥чн≥ та фольклористичн≥ досл≥дженн¤, переклади з ≥нших мов спри¤ли всьому подальшому розвитков≥ украњнського письменства.
ƒивись також б≥ограф≥њ ≥нших украњнських письменник≥в
