—к≥фи
ѕроникненн¤ ск≥ф≥в на узбережж¤ „орного мор¤ в≥дбувалос¤ к≥лькома хвил¤ми. —початку вони не т≥льки мирно уживалис¤ з к≥ммер≥йц¤ми, а й нер≥дко ставали њхн≥ми воЇнними союзниками. ѕроте зростаючий тиск сус≥дн≥х кочових племен Ч массагет≥в Ч примусив ск≥ф≥в дедал≥ активн≥ше просуватис¤ на зах≥д у глиб к≥ммер≥йських земель. ” VII ст. до н. Ї., вит≥снивши м≥сцевий етнос з ѕодн≥пров'¤, ск≥фи не зупин¤ютьс¤, а, пересл≥дуючи к≥ммер≥йц≥в, вдираютьс¤ до ѕередньоњ јз≥њ. —к≥фська навала докотилас¤ аж до —ир≥њ (д≥йшло до того, що Їгипетський фараон ѕсаммет≥х ≤ змушений був в≥дкупитис¤ в≥д загарбник≥в щедрими дарами). —к≥фи, захопивши ћ≥д≥ю, утворили там державу ≤шкуза, ¤ка про≥снувала 28 рок≥в. Ћише п≥сл¤ того, ¤к м≥д≥йський цар ≥аксар запросив на банкет ск≥фських цар≥в ≥, напоњвши њх, перебив, ск≥фськ≥ формуванн¤, що залишилис¤ без своњх л≥дер≥в, вимушен≥ були м≥грувати в ѕ≥вн≥чне ѕричорномор'¤.
ѕовернувшись з ѕередньоњ јз≥њ в причорноморськ≥ степи, ск≥фи п≥дкорили соб≥ б≥льш≥сть м≥сцевих жител≥в ≥ у друг≥й половин≥ VII ст. до н. Ї. утворили пол≥тично консол≥доване об'Їднанн¤ племен Ч ¬елику —к≥ф≥ю, що про≥снувала до III ст. до н. Ї. якщо в≥рити √еродоту, то територ≥¤ цього державного утворенн¤ була досить великою ≥ мала форму р≥вностороннього чотирикутника, ¤кий, прил¤гаючи до чорноморського узбережж¤, розташовувавс¤ в межир≥чч≥ ƒунаю та ƒону. ¬се населенн¤ —к≥ф≥њ под≥л¤лос¤ на дв≥ велик≥ групи: м≥груюч≥ племена (ск≥фи-коч≥вники, ¤к≥ насел¤ли степов≥ райони на сх≥д в≥д ƒн≥пра, та царськ≥ ск≥фи, ¤к≥ кочували узбережж¤м јзовського мор¤ ≥ степовим римом) та ос≥л≥ племена (елл≥но-ск≥фи-калл≥п≥ди, ¤к≥ жили поблизу давньогрецького м≥ста ќльв≥њ; ск≥фи-землероби, зосереджен≥ на Ћ≥вобережж≥; ск≥фи-орач≥, ¤к≥ розташовувалис¤ на зах≥д в≥д ƒн≥пра). ’арактерною рисою ск≥фського сусп≥льства була його неоднор≥дн≥сть. Ќа думку де¤ких вчених, м≥груюч≥ племена мали 11 кшське походженн¤, а ос≥л≥, з њхньою традиц≥йною хл≥боробською культурою, мали праслов'¤нське кор≥нн¤. –≥зними були ≥ напр¤ми д≥¤льност≥ ск≥фських племен: ¤кщо дл¤ ск≥ф≥в-коч≥вник≥в та царських ск≥ф≥в основним зат≥њ т¤м були кочове скотарство ≥ граб≥жницьк≥ воЇнн≥ походи, то дл¤ ск≥ф≥в-орач≥в Ч зернове землеробство. “а найб≥льше неоднор≥дн≥сть ск≥фського сусп≥льства ви¤вл¤лас¤ в соц≥ально-пол≥тичн≥й сфер≥: пан≥вне становище у крањн≥ належало царським ск≥фам, ¤к≥ вважали решту пмселенн¤ своњми рабами.
—усп≥льн≥ в≥дносини в —к≥ф≥њ еволюц≥онували в≥д патр≥архально-родових до рабовласницьких. ульм≥нац≥йним став ≥ м≥сць V ст. до н. Ї. —аме в цей час в≥дбулас¤ ¤к≥сна зм≥на:
п≥д впливом торгово-економ≥чних, в≥йськових та пол≥тичних в≥дносин процес класоутворенн¤ вступив у завершальну фазу ≥ патр≥архально-родовий ск≥фський плем≥нний союз перетворивс¤ на рабовласницьку державу на чол≥ з царем. ¬ основ≥ системи управл≥нн¤ ск≥фським сусп≥льством лежала не Ђсх≥дна деспот≥¤ї, а Ђварварська демократ≥¤ї. ¬лада цар¤ не була абсолютною ≥ обмежувалас¤ радою ск≥фських племен та народними зборами ус≥х воњн≥в.
ўе на початку VI ст. до н. Ї. —к≥ф≥¤ стала об'Їктом агрес≥њ з боку перського цар¤ ƒар≥¤. ѕротиставивши численному перському в≥йську воЇнну хитр≥сть, виучку та хоробр≥сть, ск≥фи не т≥льки висто¤ли, а й змусили ворога р¤туватис¤ втечею. « того часу за ск≥фами закр≥пилас¤ слава непереможних. √еродот захоплено писав: Ђ∆одному ворогу, що нападе на њхню крањну, вони не дають вр¤туватис¤; ≥ н≥хто не зможе њх наздогнати, ¤кщо т≥льки сам≥ вони не допуст¤ть цьогої. —к≥фське в≥йсько було одним з найсильн≥ших. ÷ьому спри¤ли майже ≥деально пристосована дл¤ в≥йни структура сусп≥льства (роди ≥ племена п≥д час воЇнних поход≥в ставали в≥йськовими п≥дрозд≥лами) та найдосконал≥ше дл¤ т≥Їњ доби озброЇнн¤ (б≥льша частина арсеналу њхньоњ зброњ Ч меч≥, кинджали, бойов≥ сокири тощо були виготовлен≥ ≥з зал≥за, а ск≥фський лук за далекоб≥йн≥стю, приц≥льн≥стю ≥ вбивчою силою не мав аналог≥в). Ќе останню роль у забезпеченн≥ високоњ боЇздатност≥ ск≥фського в≥йська та вихованн≥ у воњн≥в ненавист≥ до ворога в≥д≥гравали жорсток≥ варварськ≥ традиц≥њ; ск≥фський воњн пив кров першого вбитого ним ворога, зн≥мав скальпи; кожен сотий полонений приносивс¤ в жертву богов≥ в≥йни; того, хто на пол≥ бою власноручно не вбив жодного ворога, не допускали до св¤ткового столу.
Ќайб≥льшого розкв≥ту —к≥ф≥¤ дос¤гла в IV ст. до н. Ї., п≥д час правл≥нн¤ цар¤ јте¤. ƒержава стала централ≥зованою, було започатковано карбуванн¤ ск≥фськоњ монети. ¬дало розпочалос¤ ск≥фське завоюванн¤ Ѕалкан. —пираючись на союз з батьком ќлександра ћакедонського, ‘≥л≥ппом II, јтей розгромив ‘рак≥ю й поширив св≥й вплив на задунайськ≥ земл≥. “а союз —к≥ф≥њ з ћакедон≥Їю ви¤вивс¤ недовгочасним, ≥ в 339 р. до н. Ї. м≥ж цими державами спалахнула в≥йна, у ¤к≥й загинув јтей, а ск≥фи зазнали поразки. ѕ≥к воЇнноњ могутност≥ —к≥ф≥њ залишивс¤ в минулому.
Ќ≤ ст. до н. Ї. Ч пер≥од занепаду ск≥фськоњ держави. ѕ≥д потужними ударами сус≥дн≥х сарматських племен волод≥нн¤ ск≥ф≥в значно зменшуЇтьс¤. ¬тримати њм вдалос¤ лише вузьку смугу Ќижнього ѕодн≥пров'¤ та —теповий рим. —аме тут ≥ була утворена нова держава Ч ћала —к≥ф≥¤, столицею ¤коњ стало м≥сто Ќеаполь (поблизу сучасного —≥мферопол¤). “а нав≥ть ≥зольован≥ вузькими межами римського п≥вострова, ск≥фи ви¤вл¤ють воЇнну активн≥сть ≥ не сход¤ть з ≥сторичноњ арени. ” II ст. до н. Ї. спостер≥гавс¤ пер≥од п≥днесенн¤, коли ћала —к≥ф≥¤ вз¤ла п≥д контроль ќльв≥ю ≥ вела усп≥шну боротьбу з грецькими м≥стами-державами за вплив на всю територ≥ю “авриди. як етн≥чне та пол≥тичне утворенн¤, ћала —к≥ф≥¤ припин¤Ї своЇ ≥снуванн¤ лише на початку III ст. н. Ї.
—к≥фи на основ≥ синтезу власних здобутк≥в ≥ дос¤гнень тих народ≥в, з ¤кими вони воювали або ж торгували, створили самобутню культуру. Ќай¤скрав≥шими њњ ви¤вами були царськ≥ кургани („ортомлик, уль-ќба, —олоха, “овста ћогила та ≥н.) ≥ Ђск≥фська тр≥адаї Ч ск≥фський тип зброњ, Ђзв≥риний стильї в образотворчому мистецтв≥ та специф≥чна збру¤ верхових коней. ÷≥ та ≥нш≥ елементи ск≥фськоњ культури вплинули на формуванн¤ передслов'¤нськоњ культури. ƒе¤к≥ з них дожили до нашого часу, зокрема, корен≥ окремих ск≥фських сл≥в й дос≥ збер≥гаютьс¤ в мовах сх≥дних слов'¤н: Ђспакої (собака), Ђголосї, Ђтопорї.
—мотри другие рефераты по истории
