¬≥вчар ≥ пов≥трул¤
ќдин в≥вчар знав файно грати в пищалку. як т≥льки заграЇ, то завжди приход¤ть до нього дванадц¤ть пов≥труль ≥ починають танцювати.
ќдну з цих пов≥труль в≥вчар покохав ≥ хот≥в њњ вз¤ти соб≥ за ж≥нку. јле н≥¤к не м≥г њњ сп≥ймати, бо вс≥ вони ¤к потанцюють, так ≥ зникнуть разом. Ќе знав в≥вчар, що робити, ≥ вир≥шив п≥ти до баби-босоркан≥. –озпов≥в њй, ¤к пов≥трул≥ ход¤ть до нього танцювати ≥ що одну з них в≥н хот≥в би вз¤ти соб≥ за ж≥нку, але не знаЇ ¤к.
Ѕаба-босоркан¤ сказала йому, що ¤кщо заплатить, то вона порадить, що робити. ¬≥вчар дав њй одну в≥вцю, ≥ вона йому сказала, що ¤к прийде в полонину в пищалку грати, то нехай в≥зьме з собою дерев'¤не корито. оли буде грати, хай прикриЇ себе тим коритом, але так, щоб м≥г бачити, де вони складуть своњ хустини.
- ƒобре придивис¤, хлопче, де кладе свою хустину тота пов≥трул¤, котра тоб≥ подобаЇтьс¤. √рай на пищалц≥ ≥ поступово наближайс¤ п≥д коритом до того м≥сц¤ ≥ в≥зьми хустину, - повчала баба-босоркан¤ в≥вчара.
¬≥вчар так ≥ зробив. Ќаблизивс¤ п≥д коритом до того м≥сц¤ ≥ схопив хустину тоњ пов≥трул≥, котру полюбив.
оли пов≥трул≥ пом≥тили, що з-п≥д корита хтось схопив одну хустину, то кожна з них поб≥гла вз¤ти свою хустину. ќдинадц¤ть пов≥труль схопили своњ хустини ≥ зникли, а дванадц¤та залишилас¤ ≥ стала просити в≥д в≥вчара свою хустину. јле в≥вчар рушив у село, а пов≥трул¤ п≥шла за ним. ƒома в≥н заверт≥в хустину у ковбицю так, що н≥хто про нењ не знав, де Ї.
“од≥ пов≥трул¤ стала його ж≥нкою ≥ п≥зн≥ше родила дитину - хлопчика.
ќдного разу в≥вчар п≥шов у поле орати, а ж≥нку ≥ хлопц¤ залишив дома ≥ наказав ж≥нц≥, щоб принесла йому в поле њсти.
√отуЇ пов≥трул¤ об≥д та й бачить, що не вистачить колотих дров, вз¤ла та й розколола ковбицю ≥ найшла там свою хустину. «рад≥ла вона, вз¤ла дитину ≥ п≥шла з другими пов≥трул¤ми.
„екав чолов≥к у пол≥ об≥д, чекав ≥ не дочекавс¤. ¬ернувс¤ додому ≥ найшов хату в≥дкриту ≥ ковбицю розколоту. ћало посид≥в, пожуривс¤ ≥ вир≥шив ж≥нку з дитиною шукати. «амкнув хату, з≥бравс¤ ≥ рушив у дорогу. ≤шов в≥н довго полонинами та далекими кра¤ми. ќдного разу дивитьс¤, а недалеко в≥д нього б'ютьс¤ три чорти. ≤ каже в≥н чортам:
- ўо ви с¤ б'Їте?
„орти йому й в≥дпов≥дають:
- Ќ¤ньо в≥д нас помер та лишив нам таке с≥дло, що куди хочемо, туди нас понесе, ≥ таку шапку, що коли њњ покласти на голову, то нас
н≥хто не побачить, ≥ такий кербач, що коли прийти ≥д гор≥ ≥ махнути тим кербачом, то гора с¤ розступить. ѕослухав чолов≥к ц≥ слова та й каже:
- ¬икопл≥ть три ¤ми, ≥ ¤ вас под≥лю.
як викопали чорти ¤ми, то в≥н кожного чорта ударив л≥вою рукою, ≥ кожен чорт упав у свою ¤му. “епер в≥вчар уз¤в те с≥дло, поклав соб≥ на голову шапку, уз¤в у руки той кербач ≥ каже с≥длу:
- Ќеси мене туди, де Ї мо¤ ж≥нка!
ѕолет≥в далеко, дуже далеко, туди, де людська нога не ходила ≥ людське око не загл¤дало. Ѕачить в≥н здалеку одну маленьку хатину ≥ вир≥шив зайти до нењ. ѕриходить см≥ло до тоњ хатини, бо його там н≥хто не вид≥в. ѕ≥дт¤гнув маленько свою шапку ≥ найшов там свою ж≥нку ≥ свого сина. —ин п≥знав ≥ дуже зрад≥в, що побачив батька. ∆≥нка заплакала ≥ каже синов≥:
- ¬орон к≥стки би з твого батька сюди не прин≥с.
“епер в≥вчар показавс¤ ≥ њй, ≥ вона його п≥знала. ¬она вже на полюванн¤ не ходила, а т≥льки њсти варила тим одинадц¤ти пов≥трул¤м.
Ќедалеко вже був той час, що т≥ одинадц¤ть пов≥труль мали прийти додому на об≥д. “од≥ в≥вчар накрив себе шапкою, щоб вони його не бачили.
оли пов≥трул≥ прийшли додому на об≥д, то знюхали, що тут Ї пр≥сна душа. ј сестра њм каже:
- ’то би сюди прийшов? ’то може сюди зайти? “о вам так здалос¤ лише.
ѕооб≥дали пов≥трул≥ ≥ п≥шли знову на полюванн¤. “од≥ в≥вчар зн¤в ≥з себе шапку, уз¤в в≥д ж≥нки ту њњ хустину, що була в ковбиц≥, пот≥м набрали, що њм було треба, поклали в бочки повно золота й ср≥бла, бо с≥дло мало велику силу ≥ могло нести, вона й своЇ платт¤ забрала, усе це прив'¤зали до с≥дла, пос≥дали разом ≥з хлопцем на те с≥дло ≥ прилет≥ли додому.
“ут в≥вчар попросив ж≥нку накласти в печ≥ вогонь ≥ кинув ту хустину в п≥ч. ’устина згор≥ла.
≤ пов≥трул¤ вже в≥вчара б≥льше лишити не могла, бо хустини не було. ∆или пот≥м вони довго в щаст≥ ≥ в достатках, аж поки не померли.
„итай ≥нш≥ народн≥ казки
