Яйце-райце
Колись була птиця жайворонок царем, а царицею - миша, і ма¬ли вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю.
Як уродила їм та пшениця - давай вони зерном ділитися. От од¬не зерно лишнє було. Миша каже:
- Нехай мені буде!
- А жайворонок каже:
- Нехай мені!
Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Тоді миша каже:
- Хай краще я навпіл перекушу.
Цар-жайворонок на це згодився. А миша тільки взяла в зуби - та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає усіх птиць, щоб зво¬ювати царицю-мишу, а цариця-миша скликала всіх звірів, - і поча¬ли війну. Вийшли в ліс. То тільки звірі хочуть яку пташку розірва¬ти, то вона швидше на дерево. Або птиця візьме бити звірів, а вони в нору... Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати. Коли цариця огляділась, - аж немає на війні комашні! Тоді вона звеліла, щоб конче була иа вечір і комашня. Прийшла і комашня. Хитра цариця й загадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір'я коло крил.
Другого дня, тільки-но на світ благословилося, цариця кричить:
- Ану, вставайте воюватися!
Яка пташка підійметься, то й упаде на землю, а там звір її й розірве. Отак цариця-миша звоювала царя-жайворонка.
А один орел бачить, що лихо скоїлось, сидить на дереві і не злітає. Коли їде стрілець і як націлиться на нього! А той орел так просить його:
- Не бий мене, голубчику, я тобі в великій пригоді стану!
Стрілець удруге націливсь. Орел ще його просить:
- Візьми краще мене та вигодуй, то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!
Стрілець ще наміривсь, утретє; орел знов його почав просити:
- Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе, - я тобі у пригоді стану!
Стрілець повірив йому: поліз, зняв з дерева та й несе його додому. А орел йому й каже:
- Принеси мене до своєї хати та годуй мене м'ясом доти, поки в мене крила повідростають.
А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік із'їв та й каже то¬му чоловікові:
- Пусти мене, я політаю: побачу, чи вже відросли крила.
Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав, прилетів опівдні до того чоловіка, каже йому:
- Ще в мене мала сила, - заріж іще одну корову!
Чоловік послухав його і другу корову зарізав. Орел із'їв її за рік... Та знову - як полетів крила пробувати...
Пролітав мало не цілий день; увечері знову прилітає та й каже йому:
- Заріж іще й бугая!
Той чоловік думає: «Що тут робити - чи зарізати, чи ні?» А потім каже:
- Більше пропало, - нехай і це пропадає!
Узяв та й зарізав орлові бугая. Орел із'їв і того бугая за рік, а потім як полетів, то літав так високо - аж під хмарою. Коли це прилітає та й каже чоловікові:
- Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував мене, тепер сідай мені на спину.
Чоловік питається:
- Що з того буде? А вій йому:
- Сідай! Чоловік і сів.
Орел його поніс аж під хмару, а потім і пустив додолу. Той чо¬ловік летить додолу, - коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив його та й питається:
- А що, як тобі здавалось? А він йому каже:
- Так, наче я вже неживий був. Тоді орел йому каже:
- Отак саме мені було, як ти на мене націлився. Потім каже:
- Сідай знов!
Чоловікові вже й не хотілось сідати, - та нема чого робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а звідтіль як ски¬нув його - та підхопив так, може, за два сажні від землі, та і пи¬тається його:
- А що, як тобі здавалось? Він йому відповідає:
- Здавалося, наче вже кістки мої розсипались.
А орел йому каже:
- Так само й мені було, як ти вдруге націлявся. Ну, ще сідай.
Що поробиш - сів.
Орел як поніс його аж за хмару, та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло землі. Тоді знов питається:
- Як тобі здавалось, коли ти летів на землю? Той йому каже:
- Так, наче мене зовсім не було вже на світі.
Тоді орел йому й каже:
- Отак же само мені було, як ти втретє націлявсь.
А потім каже:
- Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене та будемо летіти до моєї господи.
Летять та й летять; прилітають до його дядька. А орел тому чоловікові й каже:
- Іди ж у хату, та як будуть питати тебе, чи не бачив їхнього небожа, - то ти скажеш: «Як дасте яйце-райце, то й на очі приведу».
Він приходить у хату; коли це йому кажуть:
- Чи по волі, чи по неволі? А він їм каже:
- Добрий козак усе по волі ходить. Вони його питаються:
- Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже четверте літо, як пішов на війну, - та ні чутки, ні звістки...
А він їм каже:
- Як дасте яйце-райце, то й на очі приведу. Вони тоді:
- Краще нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце. От він виходить із хати й каже орлові:
- Казали так: «Краще нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце».
Орел йому й каже:
- Летімо далі!
Летять та й летять, та й прилітають до його брата; той чоловік і тут те саме говорив, що в дядька, - та не дали й тут яйця-райця. Прилітають до орлового батька, а орел тому чоловікові й каже:
- Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив і на очі приведеш.
Увіходить він у хату, а вони йому й кажуть:
- Чи по волі, чи по неволі? Він їм каже:
- Добрий козак усе по волі ходить. Вони його стали питатися:
- Чи не бачив ти нашого сина? Бо вже як немає - четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там...
А він їм каже:
- Я бачив його, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу. Батько орлів каже йому:
- Нащо ж воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей. Він каже:
- Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце! Хочеться батькові сина побачити.
- Піди ж приводь, - зараз тобі дамо!
Вій уводить його в хату. Тоді його батьки так зраділи, а тому чоловікові дали яйце-райце і сказали:
- Тільки не розбивай ніде на дорозі; а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його й розіб'єш.
Він іде та йде, та так схотілося пити йому. Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цямрину й розбив те яйце-райце. Як узяв же скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом; що з того боку піджене, то цей з цього боку розійдеться. Кричить бідолаха, нічого сам не зробить! Коли це іде проти нього змія та й каже йому:
- Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей зажену в те яйце?
А він їй:
- А що ж тобі дати? Вона йому й каже:
- Даси те, що без тебе стало дома?
А він каже:
- Дам!
Ото вона гарненько загнала той скот у яйце, заліпила те яйце й дала йому в руки.
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він обполи руками:
- Це ж я тебе, сину, віддав змії!
Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:
- Нема що робити, - журбою не поможеш! Якось треба жити!
Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот, - забагатів.
Живуть вони, аж ось і син підріс. От той син і каже:
- Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде!
Та й пішов до змії.
Приходить до неї, а вона йому й каже:
- Зробиш мені троє діл та й підеш собі додому; а як не зробиш, то я тебе з'їм!
А коло її хати був великий луг - скільки оком сягнути! Так вона йому й каже:
- Щоб ти за одну піч отой луг викорчував, зорав, пшениці насіяв, вижав її, в скирди склав і щоб в ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі жила зміїна дочка зачарована. Він приходить гуди й плаче. А та дочка й питається:
- Чого ти плачеш?
А він каже:
- Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну піч...
- А що ж таке?
Він їй і розказав. Вона йому й каже:
- Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як вона казала.
Він каже:
- Добре!
Вона йому й каже:
- Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш їй паляницю.
От пішла дівчина до того лугу та як свисне! - той луг тріщить, лущить, на однім місці ореться, на другім пшениця сіється... - до світу спекла вона паляницю, дала йому, - він приніс її до змії в хату і поклав на столі.
Змія прокидається, - вийшла в двір та й дивується на той луг, що тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому й каже:
- Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і друге діло зробив!
Та зараз йому й загадала:
- Щоб ти оту гору розкопав і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівчина його й питається:
- Чого ти плачені?
Він їй розказав те все, що йому змія загадала. А дівчина йому й каже:
- Лягай спати тут, я це все пороблю.
А сама як свисне! - так та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються... Тільки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор.
Змія встає та й дивується, що все так і зроблено, як вона йому загадала.
Тоді загадує йому втретє:
- Щоб ти цю ніч спіймав золотого зайця й раненько щоб приніс мені в хату.
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівчина й питається його:
- Що загадала?
Він розказав.
- Оце вже не жарти, - каже та дівчина, - хто його знає, як його спіймати! Одначе ходім до тієї скелі. Стань же ти над норою; ти будеш ловити, а я піду та буду гонити з нори. І гляди ж: що тільки буде виходити з нори, - бери його: то золотий заєць!
Ото вона пішла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:
- А що, нічого не вилазило?
А він каже:
- Ба ні, лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив. А вона йому каже:
- А щоб тебе! Ото самий заєць! Ну, гляди ж, - я ще піду; та як буде хто виходити й буде тобі казати, що тут немає золотого зайця,
то ти не вір, а держи його!
Полізла та й жене. Коли це виходить така стара баба та й питається того парубка:
- Чого ти, сину, тут шукаєш? А він їй каже:
- Золотого зайця. Вона йому:
- Де тут він узявся: тут його нема!
Сказала це та й пішла від нього. Коли це виходить та дівчина та й питається його:
- А що, немає зайця? І ніщо не виходило?
Він каже:
- Ба ні! Виходила стара баба та й спитала мене, чого я тут шукаю; а я сказав, що золотого зайця, а вона каже: тут його немає, - то я її й пустив.
Тоді вона й каже:
- Чом ти не держав: ото самий заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і положиш на стільці, - тільки не віддавай їй у руки, бо як віддаси, то вона пізнає і розірве і тебе, і мене.
От вона так і зробила: перекинулася золотим зайцем. Він узяв, приніс того зайця, положив його на стільці та й каже змії:
- Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас.
Вона каже:
- Добре, йди! Він пішов.
А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за тим хлопцем. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Коли це змія оглядиться, що то не заєць був, а її дочка, - давай доганяти, щоб її розірвати. Та сама не побігла, а послала свого чоловіка.
Він біжить за ними. Вони чують - стугонить земля...
Тоді дівчина й каже:
- Це вже за нами біжать! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом та будеш стерегти мене; як будуть питатися тебе: «Чи не бачив парубка й дівки, чи не йшли сюдою?» - то скажеш, що тоді йшли, як ця пшениця сіялась.
Коли це змій летить та й питається того діда:
- Чи не бачив тут - не йшли сюдою парубок з дівкою?
А він каже:
- Йшли.
Той питається:
- Давно ж вони йшли? Дід:
- Тоді, як оця пшениця сіялась. Змій каже:
- Цю пшеницю вже пора косить, а їх учора не стало.
Та й вернувся назад. Зміїна дочка зробилась ізнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати далі.
Прилітає змій додому. Змія його й питається:
- А що, не догнав? І нікого не зустрічав на дорозі?
А він каже:
- Ба ні! Зустрічав: дід стеріг пшеницю, а я його питаюсь, чи не бачив - тут не йшли парубок із дівкою? А він каже, що йшли тоді, як та пшениця сіялась, але ж та пшениця така, що пора косити, - так я й вернувсь.
Тоді змія йому каже:
- Чого ти того діда й ту пшеницю не розірвав? То вони самі!
Біжи вдруге за ними та щоб доконче розірвав!
Летить змій. Ті чують, що летить ізнов - аж земля реве, - так дівчина й каже:
- Ой, летить ізнов! Зроблюся я монастирем, таким старим, що от-от розвалиться, а ти - ченцем; та як буде змій тебе питатися, чи не бачив таких, то скажеш: «Бачив тоді, як оцей монастир будувався».
Коли це летить змій та й питає цього ченця:
- Чи не бачив - не йшли тут парубок і дівка?
А він каже:
- Я бачив тоді, як оцей монастир роблено.
А змій каже йому:
- їх учора не стало, а цей монастир уже років сто, як зроблено. Сказав це й вернувся назад. Приходить додому та й розказує змії:
- Бачив одного ченця, коло монастиря ходив; але я його питався, то він сказав, що бігли тоді, як той монастир роблено; але тому монастиреві уже років сто, а їх учора не стало.
Тоді вона й каже:
- Чом ти не роздер того ченця і монастиря не розвалив; то ж вони! Тепер я сама побіжу!
Побігла.
Так біжить!.. А ті чують - земля реве і гаряча. Дівчина тоді й каже йому:
- Ой, отепер ми пропащі: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама зроблюся рибою окунем.
Прибігає змія до тієї річки, перекинулась зараз щукою - давай гонитися за тією рибою: що хоче вхопити, то окунь повернеться своїм пірцем гострим до неї, то вона й ие візьме його. Гонилась, гонилась - так-таки й не вловила та надумала воду випити. Стала пити; пила-йшла, напилась багато та й лопнула.
Ото тоді та дівчина, що була рибою, й каже тому парубкові, що був річкою:
- Тепер ми вже не біймось! Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш за мене. А я наймусь у цім селі до кого-небудь.
Ото він прийшов у хату, з усіма поздоровкався та й думає собі: «Як же мені не поздоровкатися з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось погане про мене».
Поцілував і дитину дядькову. Як поцілував, - так і забув за ту дівчину.
Ото побув він дома півроку та й задумав женитися. Йому нарадили одну гарну дівчину, щоб він її брав; а він за ту й забув, що його вирятувала від змії, з іншою заручився.
От перед весіллям, так увечері, кличуть па шишки молодиць. Прикликали і ту дівчину, що він з нею тікав, - хоч її ніхто й не знав, що вона за дівчина. Стали бгати шишки; та дівчина зліпила з тіста голуба й голубку та й пустила додолу, а вони й стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:
- А ти забув, як я за тебе луг викорчовувала й там пшеницю посіяла, а з тієї пшениці спекла паляницю, щоб ти до змії відніс?
А голуб каже:
- Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
- А ти забув, як я за тебе гору розкопувала й туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавна байдаки?
А голуб каже:
- Забув,забув!
Потім знову голубка каже:
- А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й за мене забув?
А голуб каже:
- Забув,забув!
Тоді парубок і згадав за ту дівчину, - за цю-таки саму, що голуби поробила, - та ту другу покинув, а з цією оженивсь. І тепер живе так добре!
Читай інші народні казки
