Про Жар-птицю і вовка
Було у одного царя три сини - два розумних, а третій дурень. От прийшли вони до батька до свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу, подивитися на інші царства. Батько вислухав їх і каже:
- Вибирайте собі коней з табунів, яких завгодно (а у нього бага¬то було: звісно, цар!), і їдьте, куди хочете.
От пригнали ті табуни; почали вони вибирати. Обидва старші вибрали коней щонайкращих, а менший, дурень, узяв найпоганшого коня. Зібравшись, виїхали вони усі троє однією дорогою; їдуть та їдуть. Коли дивляться - стоять три стовпи, і від кожного стовпа йде дорога: одна прямо, друга наліво, а третя направо. На тих стовпах було щось написано: вони і під'їхали прочитати. На однім стовпі значилось: «Хто поїде дорогою цією, той сам буде ситий, а кінь його голодний»; на другім: «Хто поїде цією дорогою, той сам буде голодний, а кінь буде ситий»; на третім: «Хто поїде цією дорогою, у того вовк коня з'їсть». Поїхали вони: старший по тій дорозі, що сам буде ситий, а кінь голодний; середульший по тій, що сам буде голодний, а кінь його ситий, а менший, дурень, - по тій, що вовк коня з'їсть.
Тільки що менший трохи проїхав, іде вовк назустріч його і каже:
- Злазь з коня, я його з'їм!
Нічого робити - узяв дурень сідло на плечі та й пішов собі дорогою, а коня покинув. Коли це доганяє його знову той же самий вовк:
- Сідай, - каже, - на мене і кажи, куди тебе везти?
А дурень йому відповідає:
- Вези, куди сам знаєш!
Привіз його вовк у великий ліс, а посеред того лісу стояла хата велика; біля тієї хати стоїть стовп, на стовпі висить клітка, а у клітці сидить птиця така, аж сяє. От дурень як уздрів її та й каже вовкові:
- Як би мені украсти цю птицю?
- Іди, - каже йому вовк, - та полізь по стовпу, та не берись за вірьовочку, а прямо бери клітку.
Пішов дурень, зліз па стовп та замість клітки і зачепив рукою вірьовку - коли це дзвоник: дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до нього:
- Чого тобі треба?
- Хотів, - каже він їм, - птицю вкрасти.
А сторожі й кажуть йому:
- Це не проста птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобі її дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібного.
Пішов від них дурень, а вовк і питає його:
- Де ж птиця, що ти хотів украсти?
- Нема! - каже дурень.
Розказав йому все, як було, і що треба привести коня до половини золотого, до половини срібного.
- Сідай же, - каже вовк, - швидше та поїдемо.
Сів дурень на вовка і поїхали. їхали, їхали - от вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам'яні конюшні, а в конюшнях коні іржуть. Вовк і каже дурневі:
- Іди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за уздечку, а за гриву.
Пішов дурень у конюшню та й забув знову, що йому наказував вовк, бере коня за уздечку, а удила тільки - брязь-брязь... Тут зараз і вискакують сторожі та до нього:
- Чого тобі треба?
- Хотів украсти коня.
- Е, привези нам панну, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня.
З тим і пішов дурень від них. Прийшов до вовка, а він його і питає:
- Де ж кінь?
- Нема! - та й розказав йому, як було і чого вимагали сторожі.
- Сідай же швидше та поїдемо, - каже вовк.
От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай дубовий. Коли дивляться - аж по горі ходить панна з дівчиною, своєю слугою.
- Іди ж, - каже йому вовк, - до тієї панни та скажи їй, що тобі дуже хочеться пити: нехай вона пошле ту дівчину по воду, а ти бери її скоріш на оберемок та й неси до мене.
Пішов дурень до панни та й просить її:
- Пошліть, панно, по воду: дуже пити хочеться.
Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відмовляється, що йому не можна зайти.
- Візьміть та пошліть дівку по воду.
Та й послала, а дурень тоді як ухопив її на оберемок та мерщій до вовка, сів на нього і полетів, як птиця. Прибігли до того місця, де він крав коня до половини золотого, до половини срібного, вовк став та каже йому:
- Я ж перекинусь панною, а ти мене відведи і віддай сторожам, та як візьмеш у них коня наполовину золотого, наполовину срібного, «то сідай на нього та й їдь швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.
Так і зробили. Вовк перекинувсь панною; дурень узяв його, підвів до сторожі та й проміняв на коня до половини золотого, до половини срібного.
Потім посадив на коня панну, ту, що вкрав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту панну, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк гарно та й каже їм:
- Випустіть мене трохи погуляти.
Вони й випустили його, та тільки що випустили - він зараз і перекинувсь вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі й наздоганяє дурня аж там уже, де була жар-птиця, та й знову каже йому:
- Я ж знову перекинусь конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з братами, там і підождеш мене. Та
тільки не спи,- а то брати уб'ють тебе.
Дурень так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв панну та мерщій і дременув. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну, та й сів відпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а панна й просить його:
- Не засни ж, будь ласка, а то брати уб'ють тебе і мене.
Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня - аж він уже спить. Давай вона його будити: будила-будила - ніяк не розбудить. От під'їхали туди ж і ті парубки.
- Дивись-но, - каже один, - це ж наш брат-дурень. Давай уб'ємо його, а коня, жар-птицю і красну дівицю візьмемо собі.
Так і зробили, як сказали: убили брата і покинули там, а коня, жар-птицю і красну дівицю узяли та й поїхали. Незабаром прибігає й вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з нього крові. От він зараз гадюку убив, а до сороки й каже:
- Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб'ю.
- В чому ж я тобі принесу? - питає сорока.
Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив'язав сороці до однієї ноги, другу до другої, та й пустив її. На другий день прилітає вона до нього в полудень і приносить воду. Тоді він узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі - живущою - оживив.
- Та й довго ж як я спав, - каже дурень.
- Якби не я, заснув би ти навіки,- обізвавсь вовк. - Сідай швидше та поїдемо, а то старший брат обвінчається з панною.
Сів дурень на вовка і поїхали.
Приїжджає додому, коли дивиться - стоїть перед гайком коляска; а в тій колясці запряжений його кінь, до половини золотий, до половини срібний. Як побачив його кінь той, так і кинувсь до нього, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно, - так і пурхнула до нього: розбила й вікно, вилетіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і панна та з його братом, така заплакана, - їхати до вінця. Як угледіла ж вона дурня - зараз до нього так і кинулась.
- Ось хто мене вкрав, - каже, - за нього й вийду.
Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут дурень і розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже:
- Роби ж з братами, що хочеш...
Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з панною, братів про¬стив, а вовкові зжарив цілого барана. От вам казка, а мені бубликів в'язка.
Читай інші народні казки
