ƒ≥дова дочка й бабина дочка
Ѕув соб≥ д≥д та баба, ≥ мали вони дочку. ќто чи довго пожила баба, чи н≥, та й задумала вмерти; а ¤к умирала, то своЇму чолов≥ков≥ казала:
- як ¤ умру, чолов≥че, а ти будеш женитис¤, то гл¤ди - не бери тоњ вдови, що б≥л¤ нас живе з дочкою, бо вона тоб≥ буде ж≥нкою, а наш≥й дитин≥ не буде мат≥р'ю!
- ƒобре, - в≥дказав чолов≥к, - не буду брати не то њњ, а й н≥¤коњ, - ≥ женитис¤ не буду.
ѕоховав д≥д бабу ≥ похорон в≥дправив та й живе соб≥ сам. ј трохи згодом п≥шов раз селом та й зайшов до т≥Їњ вдови, що ж≥нка не вел≥ла њњ брати. “од≥ чолов≥к казав: ЂЌе буду женитис¤ н≥ з ¤коюї, а то й забув, що казав, заб≥г, побалакав ≥ удову до себе запросив. ј вдова з великих радощ≥в ≥ сказала:
- я вже давно цього ждала!
”сю худобу забрала ≥ до д≥да жити з дочкою помандрувала.
ќто живуть ус≥ вкуп≥ - д≥дова дочка ≥ бабина. ƒуже баба не любила д≥довоњ дочки: сказано, ¤к мачуха, - усе гризе голову. “а й д≥ти м≥ж собою часто свар¤тьс¤, надто бабина дочка: звичайно, ¤к зведен¤та, - у них н≥коли ласки нема.
ќце було ¤к п≥дуть на досв≥тки, то д≥дова дочка пр¤де, а бабина знай ц≥лу н≥ч гул¤Ї з хлопц¤ми та крутитьс¤. ≤ не раз так бувало, що, гарцюючи, ≥ мички попалить. ј йдуть вони додому вранц≥ та д≥йдуть до перелазу, - то й каже бабина дочка до д≥довоњ дочки:
- ƒай, - каже, - мен≥ починки, сестрице, ¤ подержу, поки ти перел≥зеш.
- ƒобре, - каже, - сестрице, на!
ѕоки д≥дова дочка перелазить, а бабина дочка, уз¤вши починки, поб≥жить додому ≥ матер≥ набреше, що д≥дова дочка з хлопц¤ми ц≥лу н≥ч гул¤ла ≥ мички попалила.
- ј ¤ пр¤ла ≥ додому посп≥шала. Ѕачте, мамочко, ¤ка вона ледача!
ƒ≥дова дочка прийде додому, то мачуха й почне њњ бити ≥ д≥дов≥ виказувати:
- “во¤ дитина ледащо - не хоче робити, а ти не хочеш учити!
“а що вже мачуха не робила, ¤к не знущалась, що д≥дов≥ не наговорювала, а т≥й д≥дов≥й дочц≥ все байдуже: робить соб≥ мовчки. ƒуже було досадно баб≥ з дочкою дивитис¤, що д≥д свою дочку жалуЇ, - ≥ почали вдвох радитис¤, ¤к би д≥дову дочку витурити з дому, щоб њњ не було!
ќто й почала баба д≥дов≥ гризти голову:
- “во¤ дитина ледащо - не хоче н≥чого робити, т≥льки гул¤Ї та спить, а ти ще њњ жалуЇш. “и б лучче, н≥ж мав би жалувати, то б найн¤в њњ де-небудь, може, що й було б з нењ!
- ƒе ¤ найму њњ? - каже д≥д.
- “ак веди, куди хочеш, а щоб вона дома не була.
ќто так докучила баба своњми речами д≥дов≥, аж до живих печ≥нок допекла, бо щодн¤ одно товкла: Ђ¬еди!ї - та й год≥. Ќ≥чого було робити д≥дов≥: треба вести, хоч ≥ жалко.
«≥бралис¤ вони ≥ п≥шли. ≤ зайшли у великий л≥с. ƒочка д≥дов≥ й каже:
- ¬ерн≥тьс¤, тату, додому, ¤ й сама п≥ду, десь найду соб≥ службу.
- ƒобре, - каже д≥д.
ѕопрощавс¤ д≥д ≥ вернувсь, а д≥вчина п≥шла соб≥. ќто йде та йде дуже великим л≥сом, коли стоњть ¤блунька, така зарощена бур'¤ном, що й не видно њњ, та й каже:
- ƒ≥вонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, - ¤ тоб≥ у велик≥й пригод≥ стану!
ƒ≥дова дочка закотила рукави, обполола, обчистила ≥ п≥сочком обсипала; ¤блунька под¤кувала, д≥вчина й п≥шла дал≥.
—хот≥лось д≥вчин≥ пити. ¬она зайшла до криниц≥, а криничка њй ≥ говорить:
- ƒ≥вонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, - ¤ тоб≥ у велик≥й пригод≥ стану!
ƒ≥вчина вичистила, прибрала ≥ п≥сочком обсипала; криничка њй под¤кувала, - вона й п≥шла дал≥.
оли б≥жить така погана собака та й каже:
- ƒ≥вонько-голубонько, обчисть мене, оббери мене, - ¤ тоб≥ у велик≥й пригод≥ стану!
ƒ≥вчина заходилась, обчистила, об≥брала реп'¤хи, собака сказала: Ђ—пасиб≥, д≥вонько!ї ≤ п≥шла вона дал≥.
оли стоњть п≥ч, ≥ така облуплена, а б≥л¤ нењ глина лежить. ≤ каже та п≥ч:
- ƒ≥вонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене, - ¤ тоб≥ у велик≥й пригод≥ стану!
ƒ≥вчина зам≥сила глину, пол≥зла у п≥ч, обчистила, обмазала; п≥ч њй под¤кувала, д≥вчина й п≥шла дал≥.
…де та йде, - зустр≥чаЇ њњ ж≥нка та й каже:
- «драстуй, д≥вчино! ƒ≥вчина в≥дказала њй:
- ƒоброго здоров'¤!
- уди ти йдеш, д≥вчино? - спиталась ж≥нка.
ј д≥вчина й каже:
- ≤ду, т≥точко, щоб де найн¤тис¤.
- Ќаймись у мене, - сказала ж≥нка.
- ƒобре, - в≥дказала д≥вчина, - наймусь.
- ” мене, - каже ж≥нка, - невелике д≥ло, аби ти вм≥ла зробити те, що ¤ скажу.
- ј чому ж не зум≥ю? - каже д≥вчина. - –аз мен≥ покажете, пан≥матко, а вдруге ≥ сама знатиму.
ќто прийшли додому, де та ж≥нка жила. ∆≥нка й каже:
- ќсь що, д≥вчино: оце тоб≥ казани, то ти рано й веч≥р нагр≥й окропу, вилий у корито ≥ борошенц¤ туди всип, ≥ зам≥шай, - т≥льки
гл¤ди мен≥, щоб не гар¤че було, т≥льки тепленьке. “а не б≥йс¤, що б не бачила, що б не чула, - стань на пороз≥, дв≥ч≥ свисни, то до тебе позлаз¤тьс¤ гадюки, ¤щ≥рки, жаби ≥ вс¤кий зв≥р. “и нагодуй њх, то вони й порозлаз¤тьс¤, куди кому треба.
ƒ≥вчина сказала:
- ƒобре, пан≥матко, так буду робити, ¤к ви мене навчили.
”вечер≥ д≥вчина хутенько затопила п≥ч, приставила окропу, нагр≥ла трохи, повиливала в корито, борошенц¤ туди всипала й зам≥шала. —тала на пороз≥. ƒв≥ч≥ свиснула, - ¤к почали злазитись гадюки, ¤щ≥рки, жаби ≥ вс¤кий зв≥р, та кожне до корита, понањдались ус≥ та й порозлазились.
≤ так ц≥лий р≥к д≥дова дочка там служила ≥ робила те, що њй хаз¤йка казала, а ¤к к≥нчивс¤ р≥к, то та ж≥нка й каже д≥вчин≥:
- ќсь що, д≥вчино: оце вже сьогодн≥ р≥к, ¤к ти в мене. оли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то ¤к хочеш: ти мен≥ добре робила, спасиб≥ тоб≥.
ƒ≥вчина под¤кувала хаз¤йц≥ за хл≥б, с≥ль ≥ за все ≥ сказала:
- ’очу додому, - спасиб≥ вам, пан≥матко! ’аз¤йка й каже њй:
- ѕ≥ди й вибери ¤кого хочеш кон¤ й воза.
ј сама наготувала повн≥с≥ньку скриню вс¤кого добра, дала њй ≥ випровадила з л≥су. “од≥ попрощалас¤, - сама вернулась додому, а д≥вчина поњхала соб≥.
њде д≥дова дочка повз ту п≥ч, що вона мазала, коли гл¤не - аж повн≥с≥нька п≥ч пир≥жк≥в. ќт п≥ч ≥ каже:
- ƒ≥вонько-голубонько, на тоб≥ оц≥ пир≥жки за те, що ти мене прибрала - спасиб≥ тоб≥!
ƒ≥вчина под¤кувала, ≥ т≥льки що п≥д'њхала, а пир≥жки так ≥ пороснули у возик; п≥ч заслонилась, а д≥вчина поњхала дал≥.
њде та њде, коли дивитьс¤ - аж б≥жить собака ≥ несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шл≥фоване. як т≥льки приб≥гла до возика, та й каже:
- Ќа тоб≥, д≥вонько-голубонько, за те, що ти мен≥ у велик≥й пригод≥ стала!
ƒ≥вчина вз¤ла, под¤кувала ≥ поњхала дал≥, рад≥ючи.
ќт њде - ≥ так њй схот≥лос¤ пити! ¬она й подумала: Ђ«ањду до т≥Їњ кринички, що ¤ чистила, то, може, там нап'юсьї. ќт зањхала, дивитьс¤ - аж повн≥с≥нька криничка води, аж через верх ллЇтьс¤, а б≥л¤ нењ стоњть золоте барильце й кухлик.
- Ќапийсь ≥ соб≥ набери барильце, та й кухлик в≥зьми! - каже криничка.
—тала та д≥вчина пити - аж то не вода, а вино ≥ таке добре, що й зроду такого не пила. Ќабрала вона повн≥с≥ньке барильце додому та й кухлика не забула. ≤ поњхала дал≥.
оли стоњть ¤блунька - ≥ така хороша, що не можна й сказати: на н≥й ¤блучка ср≥бн≥ та золот≥, ≥ р¤сно-р¤сно! ќт ¤блунька й каже:
- ƒ≥вонько-голубонько, на тоб≥ ц≥ ¤блучка за те, що ти мене обчистила, обполола.
ƒ≥вчина сказала: Ђ—пасиб≥!ї та п≥д'њхала п≥д ¤блуньку, а ¤блучка
так ≥ пороснули у возик.
ѕрињхала та д≥вчина додому ≥ гукаЇ:
- ≤д≥ть, тату, забирайте добро!
¬ийшов д≥д ≥з хати, дивитьс¤, аж дочка його. ¬≥н зрад≥в, поб≥г до нењ та й каже:
- ƒе ж ти, дочко, була?
- —лужила, тату, - каже дочка. - «носьте добро!
ј добра ж то - повн≥с≥нький в≥з, ≥ще й намисто товсте! —тали зносити - то те гарне, а те - ще краще!
ѕобачила баба, що ст≥льки д≥дова дочка навезла ус¤коњ вс¤чини, ≥ напалас¤ на д≥да:
- ¬еди та й веди ≥ мою дитину, куди свою водив!
ќто ¤к докучила д≥дов≥, щодн¤ це кажучи, - сказано, заздр≥сть бабу вз¤ла, - то в≥н ≥ сказав:
- Ќехай убираЇтьс¤, поведу.
ѕопрощались, ≥ п≥шов д≥д з бабиною дочкою.
«айшли у л≥с, д≥д ≥ каже:
- ≤ди ти, дочко, а ¤ вернусь додому.
- ƒобре, - в≥дказала бабина дочка.
≤ роз≥йшлис¤: д≥вчина у л≥с п≥шла, а батько додому.
≤де бабина дочка великим л≥сом, коли стоњть у бур'¤н≥ ¤блунька та й каже:
- ƒ≥вонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, то ¤ тоб≥ у пригод≥ стану!
ƒ≥вчина в≥дказала:
- ќце чорт не видав, буду руки кал¤ти. Ќ≥коли мен≥!
≤де бабина дочка дал≥, коли стоњть криничка, така зарощена, та й каже:
- ƒ≥вонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, ¤ тоб≥ у велик≥й пригод≥ стану! «гадаЇш моЇ слово!
- ќце лиха година! ћен≥ треба йти скоренько, - сказала та д≥вчина та й п≥шла дал≥.
ќто йде повз ту п≥ч, а п≥ч ≥ каже:
- ƒ≥вонько-голубонько, обмаж мене, ¤ тоб≥ у велик≥й пригод≥ стану!
- “а нехай тебе лиха година маже, не ¤ буду мазати! - сказала бабина дочка, дуже розсердилась ≥ п≥шла дал≥.
оли це б≥жить собака - така погана, що гидко й гл¤нути, та:
ƒ≥вонько-голубонько, обчисть мене, оббери реп'¤хи на мен≥, - ¤ тоб≥ у велик≥й пригод≥ стану!
ƒ≥вчина погл¤нула та й каже:
- ќце, б≥с≥в батько тебе не видав, така погана, а щоб ¤ коло тебе руки кал¤ла. ј щоб ти не д≥ждала! - п≥шла бабина дочка дал≥, лаючись.
«устр≥чаЇ њњ та сама ж≥нка, що д≥дова дочка у нењ служила, та й каже:
- «дорова була, д≥вчино! ƒ≥вчина в≥дказала:
- ƒоброго здоров'¤, т≥точко!
- уди ти йдеш? - спитала ж≥нка. ј бабина дочка й каже:
- “а йду, т≥точко, щоб де найн¤тис¤. ј ж≥нка каже:
- Ќаймись у мене, д≥вчино!
- ƒобре, т≥тко, - каже д≥вчина. - ј ¤ке ж у вас д≥ло?
- “а в мене д≥ло невелике, дочко, аби ти зум≥ла робити, - сказала ж≥нка.
- ј чому не зум≥ю, - в≥дказала д≥вчина. - ¬и мен≥ раз покажете, а вдруге сама знатиму.
- ќсь що, д≥вчино, - каже ж≥нка, - така тво¤ робота: оце тоб≥ казани, - рано й веч≥р нагр≥й окропу, та не гар¤чого, щоб т≥льки тепленький; вилий у корито, зам≥шай борошном, тод≥ стань на пороз≥, дв≥ч≥ свисни, - т≥льки не б≥йс¤, - то до тебе позлаз¤тьс¤ вс¤к≥ ¤щ≥рки, гадини, жаби, нањд¤тьс¤ ≥ порозлаз¤тьс¤, куди ¤к≥й треба. ј що, зум≥Їш так зробити, д≥вчино?
- «ум≥ю, - в≥дказала д≥вчина.
¬вечер≥ бабина дочка затопила п≥ч, поставила води, та ¤к закип≥ли казани у ключ - мов гр≥м загрим≥в, бо казани велик≥ були. “од≥ д≥вчина набрала борошна м≥рку ≥ всипала туди та й зам≥шала не п≥йло, а лем≥шку, сама стала на пороз≥, свиснула дв≥ч≥... ќт прил≥зли гадюки, жаби, ¤щ≥рки ≥ вс¤кий зв≥р. ожне до корита - ¤к ухватить та й вивернетьс¤. ≤ так ус≥ чисто попеклись.
“од≥ бабина дочка бачить, що вс≥ понањдались, повивертались ≥ не встають, п≥шла до хаз¤йки та й каже:
- ўо це у вас, пан≥матко, така чудна скотина, нањлись, та пол¤гали, та й не встають?
- як не встають? - крикнула хаз¤йка з л¤ку та стр≥мголов на дв≥р.
ѕобачила, що нежив≥, ухватилась за голову та в крик:
- ќй боже м≥й! ўо ти наробила? “и њх попекла!
Ћа¤ла ≥ плакала, та н≥чого не помоглось. ѕот≥м поскладала печеню в скриню ≥ замкнула; а ¤к ск≥нчивс¤ бабин≥й дочц≥ р≥к, то вона все те ганч≥рками пригн≥тила ≥ дала кон¤ шолудивого, воза поламаного, поставила скриню з гадюками печеними ≥ випровадила з л≥су.
ѕоњхала бабина дочка та й не знаЇ, що матер≥ везе. ≤де, рад≥ючи, що в нењ буде те, що в д≥довоњ дочки Ї.
оли дивитьс¤ - аж б≥жить шл¤хом собака ≥ несе на шињ разок намиста доброго, ще й шл≥фованого. инулась д≥вчина за т≥Їю собађкою, щоб в≥дн¤ти намисто, а собака й каже:
- ≈, д≥вонько-голубонько, не хот≥ла мен≥ у пригод≥ стати, - не будеш в≥д мене намиста брати!
ќт прињздить вона до т≥Їњ печ≥, що мазати не схот≥ла, дивитьс¤ - аж повна п≥ч пир≥жк≥в. ЂЌу, - думаЇ, - в≥зьму пир≥жк≥в матер≥ на гостинець!ї
“≥льки зл≥зла з воза, а та п≥ч закрилась та й каже:
- ≈, д≥вонько-голубонько, не хот≥ла мене прибрати, не будеш ≥ пир≥жк≥в брати.
ƒоњздить до т≥Їњ кринички, ≥ дуже њй схот≥лос¤ пити. ƒивитьс¤ - ¤к на те криничка: вода так ≥ ллЇтьс¤. ¬она туди стр≥мголов кинулась, а криничка закрилась та й каже:
- ≈, д≥вонько-голубонько, не хот≥ла в пригод≥ стати - мене причепурити, то не будеш ≥ води пити!
«аплакала д≥вчина та й поњхала дал≥. ќто доњздить до ¤блуньки, а на н≥й так р¤сно ¤блук, що н≥де курц≥ клюнути, та так≥ гарн≥ - ср≥бн≥ та золот≥. ќт вона каже соб≥: Ђѕ≥ду хоч ¤блучок струшу, матер≥ гостинц¤ повезуї. ќто т≥льки що п≥д≥йшла, а ¤блучка - ск≥к угору, аж на вершечок. яблунька й каже:
- ≈, д≥вонько-голубонько, не хот≥ла мене прибрати, - не будеш з
мене ≥ ¤блучок зривати!
«аплакала бабина дочка та й поњхала дал≥. ќто прињхала у дв≥р до батька й гукаЇ:
- ≤д≥ть, тату, забер≥ть добро!
ƒ≥д ≥ баба виб≥гли з хати, дивл¤тьс¤ - аж дочка прињхала. ƒуже обоЇ зрад≥ли, увели њњ в хату, унесли й скриню. ј ¤к в≥дчинили, подивилис¤, - аж там сам≥ жаби, гадюки! ¬они в крик:
- ƒочко, що це таке?
“од≥ бабина дочка стала розказувати, що њй було, а баба з д≥дом слухають; а ¤к розказала вона все те, то баба й сказала:
- ћабуть, тво¤ така дол¤, що куди не п≥деш, то золот≥ верби ростуть! —иди лучче дома та не рипайс¤, бо та добра привезла, а ти гадюк! ≤ще добре, що хоч жива прийшла.
ќтак вони соб≥ живуть ≥ хл≥б жують, коромислом с≥но воз¤ть, оберемком воду нос¤ть. ƒ≥дова дочка п≥шла зам≥ж, а бабина й дос≥ д≥вуЇ.
„итай ≥нш≥ народн≥ казки
