Мудра дівчина
Було собі два брати - один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже:
- Потроху відробиш мені за неї.
Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:
- Віддай мені корову назад! Той каже:
- Брате! Я ж тобі за неї відробив!
- Що ти там відробив, - як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!
Бідному жалко стало своєї праці, не схотів віддати. Піиши вони позиватися до пана.
Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні, - то він і каже їм:
- Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.
- Кажіть, пане!
- Слухайте: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете, скажете.
Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі:
- От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш над панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші? Ге, моя корова буде!
Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:
- Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?
- Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно й є.
- А яка ж загадка, тату? - Маруся питає.
- Та така: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?
- Е, тату, ситніш над усе - земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе - думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе - сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
- Чи ба? - каже батько. - Адже й справді так! Так же я й панові казатиму.
Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:
- Ану, відгадали?
- Відгадали, пане, - кажуть обидва.
От багатий зараз виступає, щоб собі попереду поспішить, та й каже:
- Ситніш, пане, над усе - ваші кабани, а прудкіш над усе - ваші хорти, а миліш над усе - гроші!
- Е, брешеш, брешеш! - каже пан. Тоді до вбогого:
- Ану, ти!
- Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.
- Правда, правда! - каже пан. - Ну, а прудкіш що на світі?
- Прудкіш, пане, над усе - думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.
- Так! Ну, а миліш? - питає він.
- А миліш над усе - сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
- Так, усе! - говорить пан. - Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі хто сказав?
- Та що ж, пане, - каже вбогий, - є в мене дочка Маруся, - так це вона мене так навчила.
Пан аж розсердився:
- Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, і щоб твоя
дочка зарізала трьох, спекла на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо.
Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його:
- Чого ви, тату, плачете?
- Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчата, а ти щоб спекла їх йому на снідання.
А дочка взяла горщечок каші та й каже:
- Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому, - нехай він виоре, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що
їм треба вилупитись з цих яєць.
Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже:
- Так і так дочка казала.
Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й каже:
- Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб'є, попряде й витче сто локіт полотна. А не зробить, то буде лихо.
Іде додому той чоловік і знов плаче. Зустрічає його дочка
й каже:
- Чого ви, тату, плачете?
- Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом'яла, спряла і виткала сто локіт полотна.
Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:
- Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.
Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити»... Потім думав, думав та й каже чоловікові:
- Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості,
та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні вбута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо!
Іде знов батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:
- Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так.
І розказав їй усе. Маруся каже:
- Не журіться, тату, - все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.
Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла ґринд¬жоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає - одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана в двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:
- Прицькуйте її собаками!
Ті як прицькували її собаками, а вона й випустила їм зайця. Собаки погнались за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до па¬на в світлицю, поздоровкалась та й каже:
- Ось вам, пане, гостинець. - Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він - пурх та й вилетів у відчинене вікно!
А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук та й питає:
- Чого вам, люди добрі?
- Та от чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша, - один каже.
А другий чоловік каже:
- Ні, брехня, - моя! Розсудіть нас, пане!
От пан думав, думав та й каже:
- Приведіть сюди лоша й коней: до якої лоша побіжить, - та й привела.
От привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому бігти, - взяло та й побігло геть. Ну, ніхто не знає, що тут робити, як розсудити. А Маруся каже:
- Ви лоша прив'яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть - котра побіжить до лошати, то та й привела.
Зараз так і зробили. Пустили їх - так одна й побігла до лошати, а друга стоїть.
Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробить, і відпустив її.
Читай інші народні казки
