Зозуля та соловейко
Пішла мати з дочкою жита жати. А там у полі стояв дуб. Жали ж вони жито, кінчили жати, почали збиратися додому. Мати каже дочці:
- Іди ти, доню, раніше додому. А дочка каже:
- Ідіть ви, мамо, бо я ще поки руки помию та вмиюся...
А в їх же у тикві була вода, бо брали ж харчі й питво в поле на весь день.
Тоді дочка прибралася, взяла серп та й іде додому. Дійшла до дуба та й постукала серпом об дуба, мовби серп оббила, та й провалилася крізь землю. А там - ціле царство підземне. Великі дома стоять, і скотина, й вівці є, і в домах всього повно. А людей не видно. Тоді вона давай гукать:
- Хто тут є?
А воно й відповідає чоловічим голосом:
- Я б вийшов, але я такий гидкий та слизький, що ти й дивитись на мене не схочеш.
А вона й каже:
- Виходь все рівно, який є.
А то був уж. І він вийшов. Побесідували та ото всяким-таком та й одружилися. Придбали двох діток - хлопчика й дівчинку. А їй усе ж таки хочеться до матері. То вона й почала його просити:
- Виведи нас, ми відвідаємо мою матір, а потім ти нас так само й забереш сюди.
Вивів він. Пішли вони. Стала ж її мати (баба) розпитувати дітей:
- Який же у вас батько?
То хлопчик не сказав, а дівчинка сказала. Тоді та баба побігла аж до того дуба, постукала (а він же - уж - думав, що то жінка з дітьми повертається). Висунув уж голову, а баба й одрубала йому голову.
Повернулась дочка з дітьми до ужа, а його вже нема, бо баба зарубала. Зажурилась жінка, що вже туди не вернеться, у те царство, та й сказала синові:
- Ти будь, синку, соловейком, щебечи людям раненько та звеселяй їх. А ти, дочко, будь зозулькою. Щоб ти вік літала і собі гніздечка не мала.
З тих пір зозуля й не має свого гнізда, не лупить яєць у своє гніздо, а підкидає в чужі гнізда.
Читай інші народні казки
