«ображенн¤ гуцульського побуту в пов≥ст≥ ћ. оцюбинського "“≥н≥ забутих предк≥в"
“в≥р ћ. оцюбинського Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї Ї справжньоюживою картиною гуцульського побуту, причому картиною, ¤ка змальована н≥би не сторонн≥м спогл¤дачем, а людиною, що переживаЇ вс≥ под≥њ сел¤нського житт¤ серцем.
Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї займають центральне м≥сце у творчост≥ ћ. оцюбинського. ўоб написати пов≥сть, в≥н к≥лька раз≥в вињжджав у село ривор≥вню в арпатах з видатним украњнським фольклористом" ¬олодимиром √натюком, ретельно вивчав житт¤ ≥ побут гуцул≥в. ћабуть, тому письменник ≥ назвав св≥й тв≥р Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї, зробивши образ Ђт≥н≥ї символом контакту з колишн≥ми покол≥нн¤ми, оск≥льки одн≥Їю з п≥двалин культури нашого народу Ї не лише в≥дчутт¤ причетност≥ до р≥дноњ ≥стор≥њ, а й неперервний зв'¤зок м≥ж покол≥нн¤ми.
√уцульський побут у пов≥ст≥ зображений не просто ¤к спос≥б повс¤кденного ≥снуванн¤ людини, а ¤к ц≥лий св≥т опоетизованоњ
природи, в ¤кому людина знаходить дл¤ себе м≥сце ≥ може ≥снувати гармон≥йно. ”же з перших р¤дк≥в перед читачем в≥дкриваЇтьс¤
глибина м≥фолог≥чного сприйн¤тт¤ св≥ту людиною, зануреною у природне середовище: ЂЌе знати, чи то в≥чний шум „еремошу ≥
скарги г≥рських поток≥в, що сповн¤ли самотню хату на висок≥й кичер≥, чи сум чорних смерекових л≥с≥в л¤кав дитину, т≥льки ≤ван
все плакав, кричав по ночах, погано р≥с ≥ дививс¤ на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривоз≥ одвертала од
нього оч≥ї. ” св≥т≥, де народивс¤ ≤ван, можливе у¤вленн¤ про те, що дитину може обм≥н¤ти б≥сиц¤, що навколо живуть так≥ ≥стоти, ¤к
щезник, чугайстир, н¤вки, русалки: Ђ¬с¤к≥ зл≥ духи заповнюють скел≥, л≥си, провалл¤, хати й загороди та чигають на христи¤нина
або на маржину, щоб зробити њй шкодуї.
ожен момент гуцульського побуту в пов≥ст≥ опоетизований. «гадаймо, наприклад, ¤к ходив ≤ван коло своЇњ худ≥бки, з ¤кою
теплотою описано це автором: Ђ“епер мав коло чого ходити. Ќе був жадний багатства Ч не на те гуцул жиЇ на св≥т≥, Ч саме
плеканн¤ маржинки сповн¤ло рад≥стю серце. як дитина дл¤ мами Ч такою була дл¤ нього худ≥бка. ¬есь час, вс≥ думки займала
турбота про с≥но, про вигоди маржинц≥, щоб не заслабла, щоб хто не зурочив, щоб в≥вц≥ щасливо котились, а корови уположалисьї.
“ак≥ звичайн≥ турботи навколо худоби зображен≥ тут з такою лаг≥дн≥стю, що розум≥Їш: худоба дл¤ гуцула Ї сенсом його буденност≥, Ї його турботою.
ј ось ¤к змальован≥ переживанн¤ —в¤того вечора: ЂЌа —в¤тий веч≥р ≤ван був завжди в дивн≥м настроњ. Ќаче переповнений чимсь
таЇмничим ≥ св¤щенним, в≥н все робив поважно, неначе службу Ѕожу служив. лав ѕалагн≥ живий вогонь дл¤ вечер≥, стелив с≥но на ст≥л
та п≥д столом ≥ з повною в≥рою рикав при т≥м, ¤к корова, бле¤в в≥вцею та ржав конем, аби велас¤ худоба. ќбкурював ладаном хату
й кошару, щоб од≥гнати зв≥ра ≥ в≥дьом, а коли червона од метушн≥ ѕалагна серед курива того ознаймл¤ла нарешт≥, що готов≥ ус≥ дванадц¤ть страв, в≥н, перше н≥ж с≥сти за ст≥л, н≥с тайну вечерю худоб≥.
¬она першою мусила скоштувати голубц≥, сливи, б≥б та логазу, ¤к≥ так старанно готувала дл¤ нього ѕалагна. јле се було не все. ўе
годилось закликать на тайну вечерю ус≥ ворож≥ сили, перед ¤кими бер≥гс¤ через ц≥ле житт¤...ї ÷ей поетичний малюнок найважлив≥шого дл¤ христи¤нина вечора серед року ¤вл¤Ї собою дивну сум≥ш ¤зичницьких та христи¤нських в≥рувань, показуючи нам, що в реальному житт≥ гуцула так само зм≥шалис¤ христи¤нська в≥ра ≥ традиц≥йн≥ в≥руванн¤ предк≥в у р≥зноман≥тних м≥фолог≥чних ≥стот. “ак, вшановуючи народженн¤ ≤суса ’риста, ≤ван звертаЇтьс¤ до злих сил, запрошуючи њх на вечерю, кличучи Ђвс≥х чорнокнижник≥в, мольфар≥в, планетник≥в вс¤ких, вовк≥в л≥сових та ведмед≥вї, кличучи бурю. ≤ це зовс≥м не в≥дпов≥даЇ духов≥ христи¤нського св¤та, але в≥дображуЇ поЇднанн¤ в св≥домост≥ звичайного украњнц¤ ¤зичницьких в≥рувань з христи¤нськими.
јле таким поЇднанн¤м позначене не т≥льки –≥здво. ” будь-¤ке св¤то н≥би разом панують у св≥т≥ Ѕог та р≥зн≥ духи, оживлен≥
представники природи. “а й сам Ѕог дл¤ гуцула Ч це н≥би добрий знайомий, ¤кий турбуЇтьс¤ про його житт¤: ЂЌа ћаланки до маржини у загороду приходив сам Ѕог. Ќа високому неб≥ ¤сно гор≥ли зор≥, люто тр≥щав мороз, а сивий Ѕог йшов босон≥ж по пухкому сн≥гу ≥ тихо одхил¤в двер≥ кошариї.
”се житт¤ гуцула Ч це вшануванн¤ сил природи ≥ Ѕога, ¤к≥ живуть пор¤д, не виключаючи один одного. “ому житт¤ це орган≥чне, й душа людини не роздираЇтьс¤ протир≥чч¤ми, не спотворюЇтьс¤ боротьбою ≥з самою собою. Ћюдина в≥рить не т≥льки у природу, але й у себе саму, у св≥й вплив на цей св≥т, свою роль у ньому. “ак, сл≥д т≥льки сповнити певн≥ обр¤ди, ≥ житт¤ буде таким, ¤кого ти прагнеш. ј ¤кщо захочеш, то чаклунством можна подолати все, ¤к, наприклад, ёра, ¤кий затримуЇ хмари. ∆итт¤ стаЇ дл¤ людини безк≥нечним колом, що не маЇ н≥ початку, н≥ к≥нц¤. ÷е житт¤ не маЇ своњм завершенн¤м смерть, бо це т≥льки перех≥д на ≥нший р≥вень, в ≥нший вим≥р. ≤ у зв'¤зку з цим дуже показовим Ї обр¤д похорону, ¤ким завершуЇтьс¤ пов≥сть: Ђ„и не багато вже суму мала б≥дна душа? “ака думка, видимо, тањлась п≥д вагою гн≥тючого смутку, бо од порога починавс¤ вже рух. ўе несм≥ливо тупали ноги, пхалис¤ л≥кт≥, гуркот≥в часом осл≥н, голоси рвались та м≥шались в глухому
гомон≥ юрми. ≤ ось раптом високий ж≥ночий см≥х гостро розт¤в важк≥ покрови суму, ≥ стриманий голос, наче полом≥нь, бухнув з-п≥д шапки чорного диму.ї ∆итт¤ завжди триваЇ, ≥ в цьому наскр≥зь м≥фолог≥чному св≥т≥ немаЇ у¤вленн¤ про його перервн≥сть.
—мотри другие рефераты по литературе
