—тислий переказ, короткий зм≥ст твору
ћушкетик ёр≥й "—уд"
√анна –озсоха сид≥ла в зал≥ суду ≥ не могла роз≥гнутись в≥д болю п≥д л≥вою лопаткою. Ћ≥кар≥ так остаточно ≥ не визначили, чи то серце в нењ болить, чи що ≥нше. Ђ√анна не дивилас¤ у зал; сором спопел¤в њњ в≥д голови до п'¤т, у нењ тремт≥ли кол≥на ≥ палали щоки. „и Ї щось встидн≥ше, страшн≥ше, н≥ж суд!ї √анну звинувачували в тому, що вона не виробила м≥н≥муму трудодн≥в. «а дов≥дками, ¤к≥ вона подала до суду, не могли зн¤ти з нењ працездатн≥сть (бо зн≥мали т≥льки по дов≥дц≥ на туберкульоз чи порок серц¤).
√анн≥ було соромно сид≥ти в суд≥, здавалось, що вс≥ люди дивл¤тьс¤ т≥льки на нењ. Ђ« того ж таки сорому вона погано т¤мила, що тут в≥дбуваЇтьс¤, не все зрозум≥ла з промов прокурора ≥ прописаного њй адвоката...ї ѕозивачем виступив голова колгоспу ”стим –укавиц¤. ≤ саме це б≥льш всього вразило √анну. Ђ’≥ба в≥н не знаЇ, ¤к г≥рко вона одробила увесь в≥к, х≥ба не до нењ, до першоњ, прињжджав додому й просив, аби п≥дн≥мала на прорив ланку... ¬≥н дуже одм≥нивс¤... з довоЇнних час≥в, уз¤в у звичку кричати на людей... ј тепер ось подав на нењ до суду...ї ≤ хоча ж≥нкиЧсв≥дки з њњ колгоспу намагалис¤ розпов≥сти, ¤ка √анна хвора, Ђ¤к гарувала в колгосп≥ од зор≥ до зор≥ї, њх неначе н≥хто не чув. ј коли √анна побачила, ¤к адвокат люб'¤зно розмовл¤в з прокурором, то вона вже на правду ≥ не спод≥валась.
ѕоки чекали присуду, √анна згадувала своЇ житт¤, ¤ке пройшло в прац≥, бо Ђвона в робот≥ з дитинства, не любила безд≥лл¤, любила роботу вс≥л¤ку, ≥ переробила њњ гибель Ч домашньоњ ≥ колгоспноњї.
≤з самого початку житт¤ њњ не було легким: у матер≥Чвдови троЇ д≥вчат, жили в б≥дност≥. ≤з с≥мнадц¤ти л≥т п≥шла зам≥ж за вд≥вц¤ ќмельку –озсоху на двох д≥тей. ќмелько був добрим чолов≥ком, але уступливим ≥ трохи л≥нькуватим, тому ≥ заправл¤ла важким домашн≥м господарством √анна. ” них народилос¤ двоЇ хлопчик≥в, а п≥сл¤ смерт≥ в тридц¤ть третьому роц≥ пасербиц≥ ќленки в с≥м'њ залишилось троЇ хлопчик≥в. Ќа Їдин≥й фотограф≥њ, що висить удома, зображено всю с≥м'ю, п'¤ть постатей б≥л¤ хати, а за ними височать ¤сени. √анна любила сп≥вати, любила так, ¤к ≥ п≥сн≥, затишок у своњй осел≥: Ђ...на той час, коли вона фотографувалас¤ Ч за три роки до в≥йни, њй було тридц¤ть с≥м. јле ще й тод≥ њй хот≥лос¤ сп≥вати. ≤ зв≥дки в≥н у нењ бравс¤, той сп≥в, ≥ зв≥дки в нењ бравс¤ той живий вогонь у груд¤х? якого добра зазнала вжитт≥?ї
–озсохи не в≥дразу вступили до колгоспу Ч √анн≥ хот≥лось в≥дчути себе господинею на трьох дес¤тинах власноњ земл≥. ƒо них ходили вс≥л¤к≥ ком≥с≥њ ≥ врешт≥-решт Ђобклали по твердомуї. ѕрийшлос¤ йти в колгосп. «ар≥зали теличку, а оск≥льки це було заборонено, довго переховували м'¤со, але вижили. ј у тридц¤ть третьому вмерла з голоду ќленка. √анна намагалась вр¤тувати останн≥х д≥тей, варила кору ≥ кукурудз¤не стебло, лободу та рог≥з з молодим часником ≥ цибулею, д≥лила м≥ж ус≥ма пор≥вну. Ђўе вона ночами носила з колгоспних кагат≥в чорний ілей ≥ вимивала з нього та виварювала крохмаль, а вдень ≥шла в колгосп на роботу, бо треба було с≥¤ти на новий урожайї.
ѕеред в≥йною зажили краще. ¬≥дремонтували стару хату, об≥йст¤ стало найкращим у сел≥. Ђѕ≥д стару хату вони п≥двели цегл¤ний фундамент | зам≥нили нижн≥ п≥дгнил≥ в≥нки зруба, перекрили бл¤хою дах... довкруж росли висок≥ осокори... а по меж≥ одлугу шум≥ли велетенськ≥ росохат≥ верби. (¬она ¤кось з≥зналас¤ ќмельков≥, що виходила не ст≥льки за нього, ¤к за його об≥йст¤.)ї √анна пр¤ла й ткала, обробл¤ла город. Ђ¬она любила все чепурне, гарне, красиве. «давалос¤ б, зв≥дки вз¤тис¤ т≥й крас≥ в завжди зн≥чен≥й нестатками душ≥! ј от же жило там щось таке, що п≥дмальовувало св≥т, засел¤ло його вс≥м добрим ≥ чистимї. —≥¤ла √анна чорнобривц≥, милувалась своњми осокорами ≥ сп≥вала, сп≥вала, Ђ≥ не бралис¤ њњ голови печал≥ї. Ћ≥тн≥ми вечорами ќмелько варив у саду польову кашу, ¤ку любила вс¤ с≥м'¤. ’лопц≥ повиростали слухн¤ними, працьовитими. Ђ≤ славилас¤ на весь колгосп њхн¤ родина трудолюбством, трудодн≥в виробл¤ли чи не найб≥льше в сел≥, й рвалис¤ хлопц≥, ¤кщо нав≥ть котрий ще й не д≥йшов зросту, до найважчоњ роботи, до коси, до молотарки, до жатокЧлюбогр≥йокї. ќмелько працював у тесл¤рськ≥й бригад≥, аж доки не забрали його на в≥йну. ƒанило в той час служив на кордон≥, там ≥ застала його в≥йна. Ѕув поранений у перший же день, п≥дл≥кувавс¤ ≥знову на фронт. √рицько, ¤кий один Ђкохавс¤ у грамот≥ї, п≥шов на фронт з ≥нституту, ≥ в≥д нього зовс≥м не було лист≥в.
« молодшим сином, ћикитою, √анна жила в окупац≥њ. Ќа св≥т≥ тримала њх корова, ¤ку переховували в л≥с≥. “ам в останн≥ дн≥ окупац≥њ переховувавс¤ й сам ћикита. оли село зв≥льнили, ћикиту демоб≥л≥зували. ¬ир¤джаючи його на фронт, √анна не сказала, що прийшло пов≥домленн¤ про загибель ƒанила. Ќе було в≥стей про ќмелька ≥ про √рицька. “≥льки в≥д ћикити приходили листи з≥ штампом польовоњ пошти. Ђ¬она ж чекала чотирьох, бо, ¤к ≥ кожна мати, не в≥рила в загибель свого сина. ∆ила ¤к ≥ ран≥ше роботою, клопотами, чеканн¤м, т≥льки перестала сп≥ватиї.
√анна берегла корову, бо знов настали голодн≥ часи, ≥ знала, що коли повернутьс¤ чолов≥к ≥ сини, без молока њм не прожити. јле корова за¤лов≥ла, √анна не могла здати молокопоставки, ≥ корову забрали. ѕ≥зн≥ше вона д≥зналась, що њњ коровою колгосп виконував план м'¤сопоставок. ј тод≥ вона виказала ≥ ”стимов≥ –укавиц≥, ≥ ф≥нагентов≥ …осипу Ўилу все, що думала, адже поки њњ чолов≥к та сини воюють, ц≥ здоров≥ лобур¤ки оббирають солдаток. Ђјле ...скоро обм'¤кла серцем, бо ж подумала, що може хоч одним кавальчиком того м'¤са пожиткуЇ на фронт≥ њњ чолов≥к чи котрийсь ≥з син≥в. “е саме сказав њй пот≥м ≥ –укавиц¤, й вона змирилас¤ї. јле коли заставл¤ли п≥дписуватись на позику, њњ обдурили. √олова сказав, щоб вона п≥длисалас¤ на триста карбованц≥в. √анна п≥дписала ≥ лише пот≥м д≥зналась, що розписалас¤ за тис¤чу триста. ƒовелос¤ продати ƒанил≥в костюм, щоб сплатити ц≥ грош≥. ≤ аби надолужити втрачу, √анна купила на базар≥ порос¤, виростила, вигодувала, але знову прийшов ф≥нагент. ЂЎило поклав на ст≥л пачку квитанц≥й ≥ сказав, що за нею рахуЇтьс¤ к≥льканадц¤ть недоплат: по м'¤су, по городин≥, по ¤йц¤х. ...√анн≥ перехопило подих ≥ не стало в нењ сили н≥ на оборону, н≥ на лайку... инулас¤, коли... вже пот¤гли п≥дсвинкаї. ѕот≥м у лист≥ з в≥йськкомату по¤снили, що податки з нењ ст¤гнуто неправильно, але в≥йна ск≥нчилас¤, ск≥нчилис¤ ≥ њњ п≥льги ¤к солдатськоњ Ђжони ї≥ солдатськоњ матер≥. Ђ—аме тод≥ щось мовби надломилось у √анни, й упала вона в розпач, ≥ тужила, ≥ звичайно ж, не за п≥дсвинкомї.
¬ерталис¤ фронтовики, а њй прийшло дв≥ похоронки: на чолов≥ка ≥ на молодшого сина ћикиту. ЂЌа наймолодшого, ћикиту, в чиЇ поверненн¤ в≥рила дужче, н≥ж в ≥снуванн¤ самого господа бога, на ћикиту, котрого любила найдужче, не признаючись у тому сам≥й соб≥, бо ж найменший, м≥зинчик, найласкав≥ший, ще й схожий на нењї. «апуст≥нн¤ прийшло в об≥йст¤ ≥ в душу √анни ≥ тривало до тих п≥р, коли з'¤вивс¤ √рицько. Ѕув в≥н поранений в голову, боровс¤ з кал≥цтвом: оглух на одне вухо, а над вухом зам≥сть к≥стки алюм≥н≥Їва пластина. ¬ислухавши розпов≥дь матер≥, √рицько п≥шов до –укавиц≥, грюкнув так кулаком по столу, що –укавиц¤ Ђрачки л≥з до дверейї. ѕолагодив син дещо в хат≥ ≥ поњхав доучуватис¤ в ≥нститут. Ќа прощанн¤ пооб≥ц¤в забрати мат≥р до себе, коли зак≥нчить навчанн¤.
Ђјле... склалос¤ таке, чого не могла помислити в найстрашн≥шому сн≥. ÷е вже було, ¤к √рицько зак≥нчив ≥нститутї. ¬иступаючи на зборах в с≥льрад≥, –укавиц¤ сказав, що √рицько –озсоха ви¤вивс¤ ≥ноземним шпигуном. √анна, звичайно, не пов≥рила, але п≥сл¤ ц≥Їњ страшноњ зв≥стки занедужала. ј ще знайшлис¤, ¤к ≥ в кожному сел≥, так≥ люди, що п≥дхопили цю чутку ≥ наплели ще багато ≥нших н≥сен≥тниць: ≥ що н≥биЧто √рицько крадькома фотографував стару церкву, а хтось бачив, ¤к його п≥сл¤ цього забрали ¤к≥сь люди у в≥йськов≥й форм≥. √анна не витримала ус≥х цих страшних пл≥ток ≥ попросила сус≥дку написати √рицьков≥. √рицько, коли прињхав, по¤снив, що похвалив книжку письменника, ¤кого нещодавно дуже критикували, Ђй у газет≥ одним р¤дком черконули ≥ його, ≥ √рицькаї. јле н≥чого тут немаЇ страшного, заспокоював син мат≥р. ј вона просила його берегтис¤ ≥ не водити дружби з незнайомими людьми.
ѕ≥сл¤ цього √анну почали покидати сили. Ђѕоралас¤ на город≥, ходила в ланку, але сили не було, не верталас¤ колишн¤ сила, а бол¤чок б≥льшало день в≥д дн¤. “о радикул≥т њњ скрутить, то ногу пот¤гне, то п≥д грудьми здавить, але найдужче докучав б≥ль п≥д л≥вою лопаткоюї. —≥льськ≥й л≥кар виписував њй маз≥ й л≥ки, але н≥чого не допомагало. Ќа районн≥й ком≥с≥њ њњ визначили частково непрацездатною, рекомендували легшу роботу, але в сел≥ легких роб≥т нема.
√рицько одруживс¤, але жив на квартир≥, дружинаЧстудентка, та ще й чекають дитину. “ак що забрати мат≥р до себе в≥н не може.
“ого л≥та бур¤ки √анна упорати вже не змогла, нав≥ть до села сама не д≥йшла, дов≥з сус≥дський хлопчик, ¤кий возив пальне до трактор≥в. Ђ...Ѕ≥ль у груд¤х у тих, т≥льки ноги помл≥ли, ≥ в голов≥ сто¤в туман, кр≥зь ¤кий долинало басовите гуд≥нн¤. <...> р≥зь те гуд≥нн¤ почула: Ђ¬стати, суд ≥деї.
оли почали оголошувати вирок, √анна ледве п≥двелась. њњ визнали винною, засудили на п≥втора роки виправних роб≥т, але оск≥льки њњ чолов≥к ≥ сини загинули на фронт≥, ≥ враховуючи, щодо цього часу вона справно працювала в колгосп≥, то зам≥нили виправн≥ табори примусовою працею в колгосп≥. Ђƒо √анни т≥ слова пробилис¤ кр≥зь те ж гуд≥нн¤, вона зрозум≥ла т≥льки те, що њњ не забирають до тюрми, чого страшенно бо¤лас¤, а ще дужче соромилас¤...ї ƒо нењ п≥дб≥гли д≥вчата, що були св≥дками, сказали, щоб не хвилювалас¤, об≥ц¤ли допомогти ≥ клопотати за нењ. јле пот≥м поб≥гли штовхатис¤ по крамниц¤м.
оли √анна сид≥ла в зал≥ суду, њй страшенно хот≥лось пити. ¬ийшовши на вулицю, побачила вив≥ску ЂѕивоЧводиї, повагалас¤ ≥ зайшла всередину. јле раптом побачила, що за столиком сид¤ть ”стим –укавиц¤ ≥ ф≥нагент …осип Ўило, перед ними сто¤ть пл¤шки з гор≥лкою ≥ тар≥лки з закускою. Ђ¬они см≥¤лис¤! ÷е було останнЇ, що побачила √анна. њњ стемн≥ло в очах, вона кволо, неначе п≥дбита птаха, махнула руками й опустилас¤ на п≥длогу...ї
ѕ≥сл¤ смерт≥ матер≥ √рицько продав на дрова похилену клуню. √ород в≥ддали - прињжджому бухгалтеру. ¬≥н хот≥в купити й хату, але хату √рицько продавати не схот≥в. Ђ’оч ¤ким горем, ¤кими кривдами проросло це м≥сце, а все ж було воно батьк≥вщиною, д≥дизною, ≥ в≥н хот≥в, щоб д≥ти знали про нењ й прихилилис¤ до нењ своњми юними душамиї. ј ще √рицьков≥ подумалос¤, що може, то не чайка, а материна душа л≥таЇ з ранку до вечора над Ђњхньою копанкою ≥ кигиче, кигичеї. Ђ√олов≥ колгоспу сказав: Ђќсокори ≥ верби нехай ростуть. я знаю, вони вже не моњ, але нехай ростуть. Ѕез них ≥ наше село не селої. Ђј хату? ўо думаЇш робити з нею? Ч запитав –укавиц¤.Ч ’очеш оформити п≥ддачу? Ќе положеної. Ђ„им вона вам заважаЇ?ї Ч сказав √рицько. ЂЌ≥чим,Ч одказав голова.Ч јле Ч не положеної. ≤ нев≥домо чому, але осокори та верби порубали т≥Їњ ж осен≥. ¬они н≥кому були не потр≥бн≥, тому так ≥ лежали серед буйних трав. ћолодий кореспондент районноњ газети написав про цю под≥ю статтю, але без пр≥звищ, без ≥мен, ≥ про статтю швидко забули. « одного осокора √рицько витесав матер≥ хрести на могилу. ј через р≥к розорали луг, попалили осокори та верби. Ђњх не стало, ≥ поп≥л њхн≥й, ≥ дим без сл≥ду розв≥¤вс¤ по св≥туї. ј хата ≥ дос≥ стоњть, н≥кому не потр≥бна, бо в сел≥ багато порожн≥х хат. “≥льки за хатою, ¤к насм≥шка, висить жовтий щит ≥з написом: Ђ—делаем Ѕелую Ѕагачку краЇм изобили¤ї. ј на старому, зарослому чагарником, кладовищ≥ Ђсеред к≥лькох ≥нших похиливс¤ темний товстий хрест з осокорини, ¤ка так буйно шум≥ла п≥д т≥Їњ хатою, милуючи з≥р ус≥х, хто проњжджав чи њхав старим чемерським шл¤хомї.
