«вичањ ≥ обр¤ди
ожна нац≥¤, кожен народ, нав≥ть кожна соц≥альна група маЇ своњ звичањ, що виробилис¤ прот¤гом багатьох стол≥ть ≥ осв¤чен≥ в≥ками.
јле звичањ Ц це не в≥докремлене ¤вище в житт≥ народу, це Ц вт≥лен≥ в рухи ≥ Ѕ≥ю св≥тов≥дчутт¤, св≥тосприйманн¤ та взаЇмини м≥ж окремими людьми. ј ц≥ взаЇмини ≥ св≥тов≥дчутт¤ безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливаЇ на процес постанн¤ народноњ творчост≥. —аме тому народна творч≥сть нерозривно звТ¤зана з звича¤ми народу.
«вичањ народу Ц це т≥ прикмети, по ¤ких розп≥знаЇтьс¤ народ не т≥льки в сучасному, а ≥ в його ≥сторичному минулому.
Ќародн≥ звичањ охоплюють ус≥ д≥л¤нки громадського, родинного ≥ сусп≥льного житт¤. «вичањ Ц це т≥ неписан≥ закони, ¤кими керуютьс¤ а найменших щоденних ≥ найб≥льших всенац≥ональних справах. «вичањ, а також мова Ц це т≥ найм≥цн≥ш≥ елементи, що обТЇднують окремих людей в один народ в одну нац≥ю. «вичањ, ¤к ≥ мова, виробилис¤ прот¤гом усього довгого житт¤ ≥ розвитку кожного народу.
¬ ус≥х народ≥в св≥ту ≥снуЇ пов≥рТ¤, що той хто забув звичањ своњх батьк≥в, караЇтьс¤ людьми ≥ Ѕогом. ¬≥н блукаЇ по св≥т≥, ¤к блудний син, ≥ н≥де не може знайти соб≥ притулку та пристановища, бо в≥н загублений дл¤ свого народу.
” нашого, украњнського народу ≥снуЇ пов≥рТ¤, що в≥д тих батьк≥в, ¤к≥ не дотримуютьс¤ звичањв, род¤тьс¤ д≥ти, що стають вовкулаками.
¬овкулака Ц це завжди понурий, завжди чимось незадоволений чолов≥к; в день св¤того ёр≥¤ в≥н перекидаЇтьс¤ вовком, б≥гаЇ разом з ≥ншими зв≥рами по л≥с≥ ≥ маЇ лише опасок на своњй довг≥й кудлат≥й шињ; а в день зимового ћиколи в≥н знову перекидаЇтьс¤ чолов≥ком. ¬овкулака, бувши в людськ≥й постат≥, до церкви не ходить, з людьми не в≥таЇтьс¤ ≥ звичањв людських не знаЇ.
Ќаш великий поет “арас Ўевченко, звертаючись до ”крањни, ¤к до матер≥, що в≥чно страждаЇ, питаЇтьс¤:
„и ти рано до сх≥д-сонц¤
Ѕогу не молилась?
„и ти д≥точок непевних
«вичаю не вчила?
як бачимо з цих сл≥в Ўевченка, не вчити своњх д≥тей звичањв Ц це такий же великий гр≥х дл¤ матер≥, ¤к ≥ гр≥х не молитис¤ Ѕогов≥.
Ќаша ”крањна велика. ”крањнц≥ розселен≥ на багатьох сотн¤х к≥лометр≥в в≥д убан≥ по —¤н ≥ ще донедавна були роз≥рван≥ р≥зними державними кордонами. ∆иве на ”крањн≥ 45 м≥льйон≥в людност≥, ¤к≥, на щаст¤, мають б≥льше звичаЇвих особливостей сп≥льних, н≥ж р≥зних.
оли ми почнемо пригл¤датис¤, то побачимо, що звичањ нашого народу на диво м≥ж собою близьк≥. ’то його знаЇ, чи не Ї саме ц¤ близьк≥сть звичањв тим цементуючим матер≥алом, що перемагаЇ своЇю м≥ццю вс≥ ≥нш≥ сили, ¤к≥ працюють на руйнуванн¤ Їдност≥ нашого народу.
”сна народна творч≥сть також може служити класичним прикладом Їдност≥ м≥ж ус≥ма украњнськими земл¤ми. ÷¤ сп≥льн≥сть мови та звичањв завжди була тими вузлами, ¤к≥ звТ¤зували наш народ, коли в≥н був штучно под≥лений державними кордонами. Ќе випадково в ”крањн≥ ≥снуЇ пов≥рТ¤, що духи вс≥х д≥тей Ц живих ≥ мертвих, забутих ≥ без в≥сти пропалих Ц на —в¤тий ¬еч≥р зл≥таютьс¤ до своњх матер≥в на таЇмну вечерю, ≥ н≥¤к≥ в≥ддал≥, кордони, камТ¤н≥ мури ≥ зал≥зн≥ брами цьому перешкодити не можуть.
як бачимо, звичаЇвий обр¤д У—в¤тоњ ¬ечер≥Ф символ≥чно обТЇднуЇ вс≥х людей, що належать до одного народу, одн≥Їњ нац≥њ.
ћи, украњнц≥, нац≥¤ дуже стара, ≥ свою духовну культуру наш≥ пращури почали творити далеко до христи¤нського пер≥оду на ”крањн≥. –азом ≥з христи¤нством ¬≥зант≥¤ принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагал≥. ” нас на ”крањн≥ вже була нац≥ональна культура, ≥ ¬олодимир ¬еликий т≥льки додав христи¤нську культуру до своЇњ р≥дноњ, батьк≥вськоњ культури.
¬с≥ ц≥ рухи, д≥њ ≥ слова, що на перший погл¤д не мають н≥¤кого значенн¤ в житт≥ людини, в≥ють на серце кожного з нас чаром р≥дноњ стих≥њ ≥ Ї дл¤ душ≥ живущим бальзамом, ¤кий сповнюЇ њњ могутньою силою.
—мотри другие рефераты по народознавству
