¬ес≥лл¤
¬ес≥льне д≥йство ¤вл¤ло собою величну народну оперу: у ньому завжди були три ж≥ноч≥ хори (дружок, св≥тилок, свах;, у де¤ких м≥сцевост¤х - один парубоцький. ” хорових п≥сн¤х по¤снювавс¤ зм≥ст ≥ значенн¤ кожного обр¤ду, величалис¤ молод¤та. њхн≥ батьки та чел¤дники.
„асом м≥ж хорами спалахували словесн≥ поЇдинки жарт≥вливого характеру. ћ≥ж вес≥льними обр¤дами хори сп≥вали народн≥ п≥сн≥ р≥зного зм≥сту - застольн≥, баладн≥, любовн≥, козацьк≥, жарт≥влив≥, танцювальн≥ та н≥ш≥, не пов'¤зан≥ з вес≥лл¤м. „олов≥ки виконували, ¤к правило, розмовн≥ монологи та д≥алоги.
ћова п≥сень ≥ розмовних парт≥й багата на символ≥ку, паралел≥зм≥!, ¤скрав≥ еп≥тети й пор≥вн¤нн¤, пестлив≥ слова, персон≥ф≥кован≥ образи предмет≥в природи, тваринного й рослинного св≥ту. “ак, молода пор≥внювалас¤ ≥з з≥ркою, ¤г≥дкою, ласт≥вкою, сонечком; називалас¤ кн¤гинею, цар≥вною, корол≥вною, панночкою. ” звернених до нењ п≥сн¤х звучали й рад≥сть з приводу поЇднанн¤ њњ дол≥ з долею коханого, ≥ смуток за прив≥льним д≥воцтвом, б≥ль дов≥чного розлученн¤ з р≥дними. ћолодого величали кн¤зем, царенком, королевичем, паном, соколом, ¤сним м≥с¤цем.
¬ес≥льн≥ п≥сн≥ численн≥. ¬≥домий украњнський етнограф ≥ фольклорист ѕ. „убинський у 1869 - 1870-х роках записав 1943 вес≥льн≥ п≥сн≥, але в народ≥ њх, звичайно, набагато б≥льше.
ќбов'¤зковими учасниками вес≥лл¤ були також музики - невелик≥ оркестри, найчаст≥ше з двох ≥нструмент≥в (скрипка, бубон) чи з трьох (скрипка, бубон, кларнет або цимбали). ћузики акомпанували хорам, грали до танц≥в, супроводжували вес≥льний поњзд.
¬ес≥льне д≥йство под≥л¤лос¤ на акти, к≥льк≥сть ¤ких була неоднакова в р≥зних рег≥онах ”крањни. –озгл¤немо коротко основн≥ з них.
«аручини. ¬они в≥дбувалис¤ задовго до сватанн¤ - звичайно м≥с¤ц≥в за два-три. „асом батьки, з господарських м≥ркувань, заручали д≥тей ще в ранньому в≥ц≥. јле найчаст≥ше хлопець, умовившись ≥з д≥вчиною, спов≥щав про це своњх батьк≥в ≥ з р≥дним д¤дьком ≥шов у њњ с≥м'ю домовл¤тис¤. оли батьки д≥вчини згоджувалис¤ на одруженн¤, то домовл¤лис¤ про час сватанн¤. якщо хлопець був з ≥ншого села, батьки зарученоњ њхали на огл¤дини, що було не обов'¤зковим, але окремим актом вес≥лл¤.
ѕот≥м в≥дбувалос¤ сватанн¤. ¬оно досить докладно описане в пов≥ст≥ √. в≥тки-ќснов'¤ненка Ђћарус¤ї.
ѕ≥дготовка до вес≥лл¤ могла тривати в≥д к≥лькох дн≥в до трьох м≥с¤ц≥в (≥нод≥ б≥льше). ” цей час у с≥м'њ зарученоњ готували в≥но (придане). ќбидв≥ родини купували подарунки, р≥зали бичка або порос¤, птицю, вип≥кали багато хл≥ба, готували р≥зн≥ страви (њх мало бути до двадц¤ти), прибирали в хат≥, опор¤джали садибу. ћолода з дружками, молодий з бо¤рами, сп≥ваючи п≥сень в≥дпов≥дного ;м≥сту, ходили по селу й запрошували родич≥в на вес≥лл¤. ќбр¤д ≥.шросин пол¤гав у тому, що, зайшовши до хати, заручена або напечений клан¤лис¤ господар¤м, ц≥лували њхню руку й говорили: - ѕросили батько, просили й мати, ≥ ¤ прошу на моЇ вес≥лл¤ї. “≥ ц≥лували молод¤т у √ќЋќ¬”, бажали щаст¤ й добра, об≥ц¤ли прийти.
”с≥х учасник≥в ≥ гостей бувало 50 - 60 ос≥б.
оровай. ƒл¤ вип≥канн¤ його запрошувалос¤ в≥д трьох до семи шанованих молодих ж≥нок, ¤к≥ жили ≥з своњми чолов≥ками в повн≥й злагод≥ (розведених ≥ вдовиць не брали). оровањ пекли в хат≥ ≥ молодого ≥ молодоњ. оровайниц≥ приносили борошно, ¤Їчка, ≥ ор≥лку, масло. –оботою њхньою керував старший сват: благословили ћ≤—»“» т≥сто, вливати в нього трохи гор≥лки, бгати коровай, садовити в п≥ч, виймати й виносити в комору.
оли т≥сто було готове, розкатували корж (п≥дошву) д≥аметром один аршин (75 см), на ¤кий один б≥л¤ одного нал≥плювали р≥зн≥ кпроби з т≥ста - шишки, ф≥гури птах≥в ≥ тварин, кв≥ти, сонце, м≥с¤ць гощо. ѕосередин≥ викладалас¤ найб≥льша шишка, в ¤ку втикали ≥≥≥≥ або п'¤ть стулених докупи св≥чок. «апаливши њх, просили ¤коюсь кучер¤вого (отже, щасливого) хлопц¤ вимести п≥ч в≥ником ≥ посадити коровай дерев'¤ною лопатою. –азом з короваЇм ≥ окремо вип≥кали численн≥ зироби з т≥ста.
¬с≥ етапи виготовленн¤ короваю або здоби супроводжувалис¤ п≥сн¤ми, в ¤ких славилос¤ борошно Ђз семи хатї, вода Ђз семи криш≥ньї, Ђс≥м курокї, п≥ч (њњ Ђзолот≥ плеч≥ї). «ак≥нчивши роботу, коровайниц≥ частувалис¤ ≥ розходилис¤.
√≥льце. ” суботу вранц≥ молода ≥з старшою дружкою скликала дружок ≥ свах вити г≥льце. ”с≥ с≥дали за столом ≥, сп≥ваючи узаконених звичаЇм п≥сень, прикрашали заготовленими заздалег≥дь кв≥тами, пахучим з≥лл¤м, стр≥чками, монетами зр≥зану г≥лку плодового або хвойного дерева, а на вершечок прив'¤зували букетик з колос¤. √отове г≥льце втикали у св≥жу хл≥бину, ≥ воно сто¤ло на стол≥ прот¤гом усього вес≥лл¤. “аке ж г≥льце звивали бо¤ри в хат≥ молотого. ќбр¤д прикрашуванн¤ г≥льц¤ символ≥зував звиванн¤ новоњ с≥м'њ. ƒ≥вчата спл≥тали також ≥ в≥ночки або букетики кв≥т≥в, ¤к≥ пот≥м пришивали до шапок молодого та бо¤р.
ƒ≥вич-веч≥р - це прощанн¤ нареченоњ з д≥воцтвом. ” суботу ввечер≥ вс≥ подруги молодоњ сходилис¤ до њњ хати. ѕ≥д троњст≥ музики попи сп≥вали п≥сень, у ¤ких славили д≥вочу красу, молод≥сть, прив≥льне житт¤, висловлювали жаль з приводу розлуки з батьками, родом. ” звертанн≥ до матер≥ питали, чи не надокучила њй дочка своњми примхами. якщо зам≥ж ≥шла сирота, у п≥сн¤х запрошувалиђс¤ па вес≥лл¤ њњ батьки, а вони Ђв≥дпов≥далиї, що не можуть устати, бо Ђсира земл¤ на груди нал¤глаї. Ќа вес≥лл≥ у сироти були Ђпосажен≥ї (назван≥) батьки - близьк≥ родич≥.
ћолода посланцем передавала молодому згорнену й перев'¤зану стр≥чками сорочку, ¤ку вона сама пошила й вишила. ÷ю сорочку молодий мав од¤гти на вес≥лл¤. ” де¤ких м≥сцевост¤х на д≥вич-веч≥р приходив ≥ молодий, брав сорочку, а наречен≥й дарував щось з одеж≥.
—аме вес≥лл¤. ” нед≥лю вранц≥ молоду готували до шлюбу: брат розпл≥тав ≥ мастив медом косу; дружки прикрашали њњ стр≥чками, монетами, вкладали часник (¤к обер≥г в≥д напаст≥), над≥вали в≥нок ≥ вельйон (р≥д фати), вбирали в найкращий од¤г. ѕри цьому сп≥вали про те, що њхн¤ кн¤гин¤ дуже гарна, а ще буде й щаслива, славили њњ нареченого.
ѕриходив молодий, ставав з нею на рушник (щоб життЇва дорога була довга њњ гладенька); просили батьк≥в благословити њх. Ѕатько зн≥мав з божниц≥ ≥кону —паса, мати - Ѕогородиц≥; трич≥ хрестили ними шлюбну пару, приговорюючи: ЂЅог благословл¤Ї, ≥ ¤ благословл¤ю на щаст¤, па здоров'¤, на довг≥ рокиї.
ћолод¤та йшли в церкву в≥нчатис¤. ¬с≥ учасники вес≥лл¤, сп≥ваючи п≥сень, рушали за ними. оли поверталис¤ назад, в≥дбувавс¤ обр¤д зустр≥ч≥ молодих: батьки виходили напроти них з хл≥бом ≥ с≥ллю па рушнику; мати, сто¤чи на пороз≥ у вивернутому кожус≥ (щоб пос≥ви були густ≥, ¤к вовна), обсипала молодих ≥ чел¤дь зб≥жж¤м, зм≥шаним з гор≥хами, цукерками, монетами, нас≥нн¤м (щоб багат≥ були).
«ав≥вши в хату, молодих садовили па посад (м≥сце п≥д божницею) на вивернутий кожух. ѕо праву руку в≥д молодого с≥дав його р≥д, по л≥ву молодоњ - њњ р≥д.
—в≥тилки запалювали св≥чки, починалось частуванн¤. ’ори сп≥вали до кожноњ страви, ¤ку подавали мати й родички, жарт≥вливих п≥сень: Ђборщ укип≥в на льодуї, дл¤ каш≥ Ђз помийниц≥ воду бралиї, курку чи гуску Ђнепатраними давалиї тощо. ¬≥дбувалис¤ й пересп≥ви м≥ж хорами: дружки висм≥ювали бо¤р за ненажерлив≥сть (Ђп≥втора вола з'њли, на стол≥ н≥ кришечки, п≥д столом н≥ к≥сточкиї) або звинувачували в крад≥жц≥ (Ђњли юшку, вкрали галушку, сховали в кишеню - д≥вкам на вечерюї). ’ор св≥тилок чи бо¤р запевн¤в, що цього не було, бо вони Ђроду корол≥вськогої, ≥ висм≥ювали дружок (у них Ђзуби з редькиї, старша дружка Ђтлуста, ¤к капустаї, ≥нш≥ - Ђк≥стками торохт¤тьї, бо так≥ худ≥). ƒ≥ставалос¤ й сватам (Ђубог≥, безног≥, недолуг≥ї), свахам (Ђсороки на лоз≥ї, Ђсвахи-нет≥пахиї), св≥тилкам (Ђшпильки в ст≥н≥ї). ѕ≥сн≥ поважного зм≥сту сп≥вали до молодих та батьк≥в.
ѕо об≥д≥ старший сват чи бо¤рин подавав молодим хустку, за крайки ¤коњ вони бралис¤, ≥ виводив у дв≥р; за ними йшли вс≥ присутн≥. ѕочиналис¤ танц≥, вс≥л¤к≥ жарт≥влив≥ вит≥вки учасник≥в ≥ гостей.
ћолодий њхав додому ще сам; його зустр≥чали батьки з хл≥бом ≥ с≥ллю, обводили навколо д≥ж≥, поставленоњ посеред двору (щоб завжди був хл≥б у молод¤т); мати обсипала сина й бо¤р зб≥жж¤м, зм≥шаним з гор≥хами, тощо. «айшовши до хати, частувалис¤, а пот≥м њхали до молодоњ, всю дорогу сп≥ваючи.
—то¤чи па ворот¤х молодоњ, парубки, ЂозброЇн≥ї палиц¤ми, люшн¤ми, голобл¤ми тощо, не пускали поњзжан у дв≥р; починалас¤ боротьба за ворота, але все зак≥нчувалос¤ мирно: молодий частував парубк≥в гор≥лкою або давав грош≥, ≥ вони пропускали його у дв≥р. јле па хатньому пороз≥ мусили знову затримуватис¤. «а столом сид≥в р≥д молодоњ, а њњ, схилену до столу, покривали хусткою, зверху ставили хл≥бину з др≥бкою сол≥. ѕочинавс¤ обр¤д викупу молодоњ, ¤ку Ђпродававї њњ брат. ¬≥дбувавс¤ торг.
ѕот≥м починалос¤ частуванн¤, дал≥ - обм≥н родин подарунками; матер¤м - оч≥пки або чоботи, батькам - шапки, сестрам - черевики, братам - по¤си, родичам - хустки, стр≥чки тощо. ћолод¤там гост≥, бо¤ри, свати дарували вс≥л¤к≥ предмети, потр≥бн≥ в господарств≥, або грош≥, часом - тел¤т, порос¤т, птицю. —тарший бо¤рин виконував обр¤д роздач≥ короваю: найб≥льшу шишку зр≥зав ≥ давав батькам, вироби з т≥ста по шматочку - учасникам ≥ гост¤м, а Ђп≥дошвуї - музикам.
Ќайдраматичн≥ший момент вес≥лл¤ - прощанн¤ молодоњ з батьками та родом. ¬она сама або хор сп≥вали п≥сн≥-под¤ки батьков≥, матер≥, родичам, а т≥ бажали њм здоров'¤, щаст¤, достатку. ѕриданки та бо¤ри в цей час з дозволу старшого старости виносили ≥ вантажили на вози скриню молодоњ, подушки, перину та вс¤ке начинн¤. ј чел¤дь молодого нишпорила по господ≥ й Ђкралаї дл¤ молодого на нове господарство все, що трапл¤лос¤, п≥д руку: мак≥три, миски, ложки, лопати, курей, ¤гн¤т, порос¤т. „ел¤дь молодоњ ган¤лас¤ за ними, в≥дбираючи загарбане. «чин¤лас¤ метушн¤, крики й жарт≥влив≥ лайки л¤щали на все село.
¬иводили у дв≥р молодих, молода ще раз прощалас¤ з родом, ус≥ плакали, бажали добра. —тарший бо¤рин або сват брав молоду за руку й сп≥вав, що тепер плач≥ њй не поможуть - треба њхати, бо вона вже в≥др≥зана в≥д свого роду. —адовили молоду на передн≥й в≥з, укритий поверх соломи килимом. ћолодий кидав њй п≥д ноги курку (щоб була ретельною господинею); злегка бив њњ арапииком, приговорюючи: Ђ идай батьков≥ норови, а бери моњї, с≥дав поруч з молодою. ћати молодоњ брала коней за поводи ≥ виводила за ворота. ’ори сп≥вали Ђод'њзноњї; за першим возом рушали ≥ поњзжани. ”сю дорогу вес≥льна чел¤дь сп≥вала р≥зних п≥сень. Ќа шл¤ху та б≥л¤ вор≥т молодого вже палали спопи, через ¤к≥ поњзжани мали швидко перескочити (в≥дгом≥н ¤зичницького обр¤ду Ђочищенн¤ вогнемї). ” двор≥ батько й мати молодого зустр≥чали хл≥бом-с≥ллю, вели в хату. ѕроход¤чи повз п≥ч, молода кидала туди курку, ¤ку смажитимуть
завтра. «нову з п≥сн¤ми, жартами й музикою в≥дбувалос¤ бенкетуванн¤, а молодих в≥дсилали в≥дпочивати.
омора - прим≥щенн¤, в ¤кому дл¤ молодих заздалег≥дь приготована пост≥ль. ÷ей звичай був важливим заходом дл¤ п≥дтримки в молод≥ високоњ моральност≥, скромност≥, цнотливост≥, а дл¤ батьк≥в - н≥би перев≥ркою, чи здатн≥ вони виховувати своњх д≥тей в≥дпов≥дно нормам звичаЇвого права. оли ви¤вл¤лос¤, що молода зберегла д≥воцтво, њњ величали в п≥сн¤х, хвалили батьк≥в, несли в комору печену курку, р≥зн≥ смачн≥ нањдки й иаиитки.
оли ж ви¤вл¤лос¤, що молода Ђнечеснаї, вона мусила терп≥ти побоњ ≥ т¤жкий глум: суджений та брат били њњ арапником; хори ганьбили необачну в сором≥цьких п≥сн¤х, замикали до ранку в комор≥ саму, не давали њсти. ¬ранц≥ посилали до њњ родини чел¤дник≥в молодого, ¤к≥ висм≥ювали батьк≥в.
якщо ж молода признавалас¤ в своЇму Ђгр≥хуї ще до комори або њњ суджений брав провину па себе й обоЇ просили у вс≥х присутн≥х пробаченн¤, то, присоромивши молоду в п≥сн¤х, прощали; але батьк≥в однак ганьбили.
ѕокритт¤ - один з найзворушлив≥ших момент≥в вес≥лл¤. ¬оно в≥дбувалос¤ вранц≥ в понед≥лок. « п≥сн¤ми ≥ примовками дружки зн≥мали з чесноњ молодоњ в≥нок, стр≥чки й в≥ддавали молодш≥й сестр≥ або родичц≥; гор≥лкою промивали косу; ж≥нки над≥вали на голову оч≥пок, пов'¤зували зверху нам≥ткою або хусткою. ѕеред покритт¤м Ђнечесноњї молодоњ стр≥чки рвали, в≥нок кидали дол≥ й топтали ногами.
ѕерезва. ѕ≥зн≥ше весь р≥д молодого пр¤мував до нових сват≥в. ѕ≥сл¤ частуванн¤ дружки мили руки, молилис¤ Ѕогу, за дозволом свата розр≥зували коровай, привезений в≥д молодого; п≥д сп≥в хор≥в по шматочку роздавали вс≥м присутн≥м.
ѕ≥сл¤ танц≥в увечер≥ вс≥ розходилис¤.
¬ одних м≥сцевост¤х на цьому вес≥лл¤ зак≥нчувалос¤, в ≥нших -тривало до наступноњ нед≥л≥.
÷иганщина. ” в≥второк сходилис¤ до хати молодого. ƒехто вбиравс¤ циганом ≥ циганкою, ворожками, москал¤ми, старц¤ми; чолов≥ки вд¤гали ж≥ночий од¤г, ж≥нки - чолов≥чий. √уртом обходили вс≥х родич≥в. “≥, що йшли попереду, випрошували, а хто - за ними, крали борошно, гречку, гусей, курей тощо. ¬се здобуте таким чином приносили до батьк≥в молодого, продавали одне одному зб≥жж¤, а птицю смажили; па вторгован≥ грош≥ купували гор≥лку. ¬игадкам ≥ вит≥вкам не було к≥нц¤. –обилис¤ також вистави окремих ≥гор-п'Їс, найчаст≥ше Ђѕ≥п ≥ смертьї та Ђћлинї (виконавц≥ ролей р¤дилис¤ ≥ гримувалис¤). ” хат≥ молодого рогачами, кочергами, грабл¤ми скородили ст≥ни, обдирали п≥ч ≥дцоб завдати молод≥й роботи, перев≥рити њњ вм≥нн¤ опор¤джати житло) Ќа тачку або передок воза (з двома колесами) клали солому, садовили оатьк≥в, з п≥сн¤ми, танц¤ми, р≥зними вигадками вивозили њх за село њњ вивертали в пилюку на дороз≥ або в найб≥льшу калюжу. ” р≥зних м≥сцевост¤х, залежно в≥д вес≥льних звичањв, артистичного обдарованн¤ учасник≥в ≥ гостей под≥бн≥ вит≥вки були найр≥зноман≥тн≥шими.
¬ ≥нш≥ дн≥ вес≥льн≥ гост≥ ходили на частуванн¤ в≥д одних родич≥в до ≥нших; при цьому гул¤нки проходили чинно й мирно, але п≥сн≥ й музики не вмовкали.
¬иникнувши ще в перв≥сному сусп≥льств≥, вес≥льн≥ обр¤ди та п≥сн≥ створювалис¤ колективним агтором - народом прот¤гом в≥к≥в. ожна наступна епоха накладала на них св≥й в≥дбиток: текст чар≥ювавс¤, вносились доповненн¤ або скороченн¤ в обр¤дов≥ д≥йства, прозов≥ д≥алоги й монологи п≥сенн≥ тексти. ÷е зумовлювалос¤ певними зм≥нами в самому житт≥, психолог≥њ людей, в≥руванн¤х, родинних ≥ сусп≥льних в≥дносинах тощо. ”крањнське вес≥лл¤ олизьке до рос≥йського та б≥лоруського, оск≥льки поход¤ть вони з одного джерела - давньоруського вес≥лл¤.
ƒе¤к≥ в≥домост≥ про давн≥ форми шлюбу слов'¤н заф≥ксован≥ ще в л≥тописах. Ќайдавн≥ш≥ записи украњнського вес≥лл¤ зроблен≥ √.-Ћ. де Ѕоплапом, французьким в≥йськовим ≥нженером, що в 1630- 1648 роках перебував на служб≥ у польського корол¤. ” книжц≥ Ђќпис ”крањниї в≥н розпов≥в про вес≥льн≥ звичањ та обр¤ди того часу. ќдин з перших украњнських фольклорист≥в ≤. алиновський, родом з —умщини, в 1777 роц≥ видав окремою книжкою Ђќписание свадебных украинских простонародных обр¤довї. ” польському журнал≥ в 1805 роц≥ надруковано працю галичанина ≤. „ерв≥пського Ђ—ватанн¤, вес≥лл¤ ≥ родини у люду руського на –ус≥ „ервон≥й...ї (тобто в √аличин≥). «начно докладн≥ш≥ описи вес≥лл¤ другоњ половини XIX ст. зроблен≥ ѕ. „убинським, ≤. ‘ранком, ћ. Ћисенком, Ѕ. √р≥нченком. ѕ≥сл¤ ∆овтневоњ революц≥њ под≥бн≥ записи робили багато фольклорист≥в.
” рад¤нськ≥ часи народне вес≥лл¤ зазнало великих зм≥н. «меншилас¤ к≥льк≥сть учасник≥в, сюжет обмеживс¤ найчаст≥ше т≥льки трьома актами - заручини, сватанн¤ й саме вес≥лл¤; стар≥ обр¤ди майже ч≥икли, п≥сн≥ й музика забулис¤.
¬ес≥льн≥ обрдди, звичањ, п≥сн≥ в≥дображен≥ в багатьох л≥тературних творах; де¤к≥ з них вивчаютьс¤ в школ≥ за програмою.
«найомство ≥з зразками народноњ драматург≥њ дасть змогу учн¤м наочно переконатис¤ в тому, що украњнський фольклор та писана л≥тература завжди перебували в т≥сних зв'¤зках.
категор≥¤: усна народна творч≥сть / народна драма / ¬ес≥лл¤
