як мати стала зозулею
Ѕули соб≥ чолов≥к ≥ ж≥нка ≥ мали четверо д≥тей. ∆или вони з риболовл≥. якось чолов≥к застудивс¤ ≥ помер. ∆≥нка сама ловила рибу ≥ годувала д≥тей. “а незабаром ≥ вона застудилас¤ ≥ зл¤гла хвора. Ћежить у постел≥, а д≥тей ≥ немаЇ чим годувати. ¬же й у нењ пересохло в горл≥, мовила тихо до д≥тей:
- ƒ≥точки, д≥точки, подайте мен≥ води. Ѕо не дам соб≥ ради, щоб п≥двестис¤ сам≥й, а пити так хочетьс¤.
- Ќема в хат≥ води, - одказують д≥ти.
- ¬≥зьм≥ть глечик, - каже мати, - п≥д≥ть до р≥чки та й набер≥ть води. ќд≥звавс¤ старший хлопець:
- я не маю чоб≥т, нехай ≥де сестра. ћати до дочки:
- ѕ≥ди, доню, принеси мен≥ води.
- я не маю хустки завинутис¤. Ќехай ≥де менший. ѕросить мати меншого сина:
- ѕ≥ди, ≤васику, принеси мен≥ водички.
- я не маю в що вд¤гнутис¤, - одказуЇ той. “ак н≥хто ≥ не прин≥с хвор≥й матер≥ води.
ѕ≥шли д≥ти надв≥р, граютьс¤, а мати в хат≥ ледве-ледве п≥дводитьс¤ з л≥жка, обростаЇ п≥р'¤м. ј найменший хлопчина саме вб≥г у хату, бачить - мати вже стаЇ зозулею, став гукать до брата ≥ сестрички:
- Ќаша мати стаЇ зозулькою, хоче одлет≥ти од нас. —коренько
б≥ж≥мо по воду дл¤ нењ.
—хватили д≥ти хто що: глечик, кружечку, в≥дро. ¬с≥ поб≥гли до р≥чки, набрали води ≥ кричать навпереб≥й:
- ћамочко, мамочко, пий воду.
ј мати вже вс¤ обросла п≥р'¤м, стала зозулькою, одл≥таЇ од хати:
- у-ку, ку-ку... ѕ≥-зно, д≥-ти, п≥-зно... у-ку, ку-ку...
≤ стала одл≥тати. ј д≥ти за нею б≥гли, б≥гли, збиваючи по грудах ноги до кров≥. ≤ до цих п≥р у л≥сах, на пол¤нах стелитьс¤ мох з червоними краплинами: то, кажуть, т≥ краплини кров≥, що ст≥кали
отод≥ з н≥г дит¤чих.
ј мати назавжди одцуралас¤ р≥дних д≥тей ≥ донин≥ л≥таЇ зозулею.
„итай ≥нш≥ народн≥ перекази та легенди
