«в≥дки п≥шло пр≥звище та ≥м`¤ Ѕогдана ’мельницького
Ѕатьк≥в Ѕогдана ’мельницького не знаЇ ≥ не бачив н≥хто. ј на гор≥, де зараз церква, жив соб≥ д≥д з бабою. Ѕ≥л¤ них р≥с густий-густий хм≥ль. ” д≥да ≥ баби не було д≥тей, ≥ вони по цьому журилис¤.
якось ранком вийшов д≥д з хати, почув н≥би дит¤чий голос. ƒ≥д почав пробирати руками хм≥ль ≥ п≥шов туди, зв≥дки чув голос. ” густому-прегустому хмелю в≥н знайшов хлопчика. ƒитина лежала перед ним, а в голов≥ в нењ с¤¤ло сонце. ƒ≥д перехрестивс¤, вз¤в дитину ≥ пон≥с до хати, а сонце теж п≥шло за ним. “≥льки д≥д ув≥йшов у хату, ¤к побачив, що ст≥ни розступилис¤, ≥ на м≥сц≥ староњ хати виросли палати, ≥ в ус≥х палатах ¤сно-¤сно стало.
ƒ≥д ≥ баба назвали що дитину Ѕогданом ’мельницьким. ÷е тому, що вони думали, що сам Ѕог њм послав цю дитину, а ’мельницький - тому, що знайшли хлопчика в хмелю.
–≥с Ѕогдан не по дн¤х, а по часах... —коро вир≥с, ≥ до нього з ус≥х усюдин сходилис¤ козаки, а в≥н що скаже, то так т≥ козаки ≥ слухають його. Ѕогдан з≥ своњми козаками побудував церкву неподал≥к в≥д своњх палат, а п≥д церквою викопав льохи, ¤кими водив своњ кон≥ до “¤смина напувати, а ¤к нападали на нього вороги, то в≥н уходив з козаками у т≥ льохи, а пот≥м зненацька виходив зв≥дти й перемагав ворог≥в. —ильна людина була Ѕогдан ’мельницький.
„итай ≥нш≥ народн≥ перекази та легенди
