Устим Кармалюк
Багато літ прожив я. Чув і забув багато, а про Кармаля дуже добре пам'ятаю. Обличчя його пригадується і постать...
Звідки прийшов Кармаль, ніхто не знає. Облюбував собі нашу гору: добрим пристановищем для нього була. Вкрита густим чагарником, а довкола обвивається річка. В тій горі і видовбав Кармаль з хлопцями склеп великий, мов дворець. Зайти - зайдеш, а вийти тільки сам Устим знав як.
Ховався він по лісах. Живцем спіймати воліли пани Кармаля. По селах присилали накази, багато обіцяли за Устима, мабуть, дуже допікав їм. Та ніколи не видали бідні люди ватажка бідняків. Сам він бідним був. Багато мав золота, взятого у панів, та все роздавав убогим. Любили по селах його. А посіпаки панські по слідах гнались, та не такий Кармаль був, щоб у руки датися. Ось тільки бачили - а тут вже й нема. Військо боялось Кармаля.
Ще Довбуша хотіли вбити, та куля не брала. Аж тільки ґудзиком, дванадцять разів посвяченим, стріляли. Довбуша взяло, а Кармалю нічого. Дужий та рослий був. Аршин плечі. І побратимів дужих мав.
По той бік гори жив Арсень. Зустрічались часто в лісі. Подружили з Устимом. А про силу Арсеньову, то вже казати нічого. Привів циган медведя. І захотіли знати, скільки ж важитиме волохатий косолапий. Поставили на дерев'яні терези. Стоїть медвідь на одній терезі, а на другу гирі кладуть. Поставили десять пудів - мало. Додали ще п'ять, а потім ще три - і зрівнялись. Десь і Арсень взявся. З медведем поважитись хотів. Зняли гирі. Поставив ногу Арсень, а медвідь і догори пішов. Куди легший був за одну Арсеньову ногу. Сміється Арсень та й каже цигану: «Ти не на ланцюгу веди його, а за вухо...» Довго сміявся і Кармаль.
Устим був здоровий, та й хлопці дужі. Пани казали - несамовиті. Багато облав було за Кармалем.
В неділю раненько десь не було Кармаля з хлопцями. А двері до склепу були відкриті. Пасла дівка худобу. Сама з Привороття. Вгледіла, що відкриті двері до склепу, та зайшла і набрала повний фартух золота. Йшла звідти і п'яти потовкла. Сушив батько гроші на вереті, на дворі. Бачив це Кармалюк, усміхнувся злегка та й наказав, щоб більш так не робили. Добрий був Кармалюк.
Назустріч їхав пап. Шість коней запряжено в карету. Поклонився Кармалюк. А пан і питає: «Чи не зустрічав ти, чоловіче добрий, бува, де в лісі розбійника Кармалюка?». А Устим і відповідав: «Ні, любий паночку». Пан і поїхав далі. Та схопився Устим за колесо і стали коні. Свиснув. Вибігли хлопці. Набрали золота багато. А до міста йшли жінки, та все обірвані. Зазвав їх до себе Кармаль та й каже: «Беріть золото, хай діти ваші дома не плачуть... Як мене десь вб'ють, споминайте Кармаля...»
Та й пісню співали кармалюківці тоді:
- Не захотів Кармалюк
Цареві служити
Та й пішов у темні ліси
Хлопцями рядити.
- Як над'їде який купець
Чи то пан багатий,
Візьміть, хлопці, оберіть -
Тілько й вашої плати.
Ви багатих обдирайте
Та бідним давайте,
І на мене, Кармалюка,
Всю надію майте.
Хоч я багатих обдираю,
Та бідним роздаю;
Розсудіть, добрі люди,
Я гріха не маю.
Читай інші народні перекази та легенди
