«в≥льненн¤ иЇва в≥д облоги печен≥г≥в
ѕрийшли печен≥ги вперше на –уську землю, а —в¤тослав був саме в ѕере¤славц≥. ≤ зачинилас¤ ќльга у город≥ иЇв≥ з онуками своњми - ярополком, ≥ ќлегом, ≥ ¬олодимиром. ≤ обступили печен≥ги город силою великою, незл≥ченним числом довкола города, ≥ не можна було ≥з города вибратись, н≥ в≥ст≥ послати. ≤ знемагали люди в≥д голоду ≥ спраги. «≥бравшись, люди т≥Їњ сторони ƒн≥пра в човнах сто¤ли па тому берез≥, ≥ не можна було вв≥йти до иЇва жодному з них, ан≥ ≥з города - до них.
≤ засумували люди в город≥, ≥ сказали:
- „и нема когось, хто зм≥г би д≥статис¤ па той б≥к ≥ сказати њм: ¤кщо не п≥дступите на ранок п≥д город, - здамос¤ печен≥гам.
≤ сказав один хлопець:
- я проберусь.
≤ кажуть йому:
- ≤ди!
¬≥н же вийшов ≥з города з уздечкою ≥ никав пом≥ж печен≥гами, питаючи:
- „и н≥хто не бачив кон¤?
Ѕо в≥н ум≥в по-печен≥зькому, ≥ його приймали за свого. ј ¤к наблизивс¤ до р≥чки, розд¤гнувшись, кинувс¤ у ƒн≥про ≥ побр≥в. ѕеђчен≥ги ж, побачивши, кинулис¤ за ним, стр≥л¤ючи в нього ≥ не мођжучи йому н≥чого зробити.
“≥ ж, що побачили з протилежного боку, прињхали в човн≥ назустр≥ч йому, ≥ вз¤ли його в човен, ≥ перевезли його до дружини. ≤ сказав њм:
- якщо не п≥дступите завтра рано п≥д город, люди хочуть здаватис¤ печен≥гам.
—казав тод≥ воЇвода њх на ≥м'¤ ѕретич:
- ѕ≥дступимо завтра в човнах ≥, забравши кн¤гиню й кн¤жат, умчимо на цю сторону. оли ж цього не зробимо, - нас маЇ згубити —в¤тослав.
ј на завтра с≥ли вони вдосв≥та в човни ≥ голосно затрубили, ≥ люди в город≥ зн¤ли галас. ѕечен≥ги ж, думаючи, що кн¤зь прийшов, поб≥гли врозт≥ч в≥д города.
≤ спустилас¤ ќльга з онуками ≥ з людьми до човн≥в. Ѕачачи це, кн¤зь печен≥зький вернувс¤ один до воЇводи ѕретича ≥ спитав:
- ’то це прийшов?
- ≤ той сказав йому:
- Ћюди з того берега.
≤ спитав кн¤зь печен≥зький:
- ј ти, бува, не кн¤зь? ¬≥н же сказав:
- я муж його ≥ прийшов ¤к попередн¤ сторожа, а сл≥дом за мною йде численне в≥йсько з кн¤зем.
ј це в≥н сказав, щоб нал¤кати њх. “од≥ каже кн¤зь печен≥зький ѕретичу:
- Ѕудь мен≥ другом.
¬≥н же йому:
- “ак ≥ вчиню.
≤ подали вони один одному руки, ≥ дав печен≥зький кн¤зь ѕретичу кон¤, шаблю, стр≥ли; в≥н же дав йому кольчугу, щита ≥ меча. ≤ в≥дступили печен≥ги в≥д города, ≥ не можна було кон¤ напоњти: на Ћибед≥ - печен≥ги.
≤ послали ки¤ни до —в¤тослава сказати:
- “и, кн¤же, чужоњ земл≥ шукаЇш ≥ стережеш њњ, а свою покинув: нас мало не вз¤ли печен≥ги, - ≥ мат≥р твою, ≥ д≥тей твоњх. оли не прийдеш ≥ не оборониш нас, то в≥зьмуть-таки нас. ’≥ба тоб≥ не шкода отчини своЇњ, ≥ матер≥, що вже стара, ≥ д≥тей своњх?
÷е почувши, —в¤тослав швидко с≥в на коней з дружиною своЇю, ≥ прибув до иЇва, ≥ ц≥лував мат≥р свою, ≥ д≥тей своњх, ≥ сп≥вчував у зв'¤зку з накоЇним печен≥гами. ≤ з≥брав дружинник≥в, ≥ прогнав печен≥г≥в у поле, ≥ настав мир.
„итай ≥нш≥ народн≥ перекази та легенди
