”крањнськ≥ народн≥ присл≥в`¤ та приказки
ѕобут
—ини ≥ ƒочки:
ƒобрий син Ч теплий куток батьков≥ на стар≥сть.
Ќе хот≥в слухать тата, послухаЇш ката.
—ин щасливий, ¤к схожий на мат≥р, а дочка Ч на батька.
яка вода, такий млин; ¤кий батько, такий син.
„ужий син дурень Ч см≥х, а св≥й син дурень Ч плач.
ƒурному синов≥ батько ума не купить.
—ин Ч ут≥ха батьков≥, а дочка Ч матер≥.
—ин дивитьс¤ в хату, а дочка кричить: пусти, тату.
—ини принесуть, а дочки рознесуть.
—ин полатайхата, а дочки Ч обдерихата.
—инов≥ багатства не оставл¤й, а навчи його розуму.
ƒочка, ¤к ласт≥вка: пощебече, пощебече та й полетить.
ўо наткала, що напр¤ла Ч усе й забрала.
ƒочку зам≥ж в≥ддав, що скибку в≥д хл≥ба в≥др≥зав.
«ам≥жн¤ дочка Ч в≥др≥зана скиба в≥д хл≥ба.
яка нен¤, така й дон¤.
Ќ≥чого дивувати, така була њњ мати.
яка мо¤ мама, така ¤ й сама.
” кого дочки, у того латан≥ сорочки.
≤з дочками красуютьс¤, а ≥з синами в почот≥ живуть.
ƒочку мати хвалить, поки з рук ≥звалить.
ƒочка Ч чужа роб≥тниц¤.
як не кохай дочку, все дарма, бо вона людська.
ƒочку годувати Ч за в≥кно кидати.
ƒоню, доню, п≥деш за водою.
—п≥вай, доню, дома, бо в люд¤х наплачешс¤.
—п≥вай, доню, тоненько у р≥дноњ неньки.
√ул¤й, доню, бо хто зна, що буде, ¤к п≥деш у люди.
ƒ≥вка, ¤к верба: њњ не поливай, а вона росте.
ƒ≥вка, ¤к верба: де посадиш, там ≥ прийметьс¤.
ўо в д≥воцтв≥ не було, та тепер зам≥жньою.
“од≥ сором згубила, ¤к без плахти ще ходила.
’оч ¤ка гарна д≥вка змолоду, а прийде пора Ч вицв≥те.
√онить д≥вка парубка, а сама в≥д нього не йде.
√арна д≥вка гл¤дом, а кон¤ка складом.
«асватана д≥вка Ч ус≥м гарна.
ƒ≥вчата Ч не трави, не ростуть без слави.
ƒ≥вка поти зам≥ж не в≥ддастьс¤, поки не осуд¤ть люди.
Ќе бачуть Ч д≥вка золото, побачуть Ч олово.
” д≥вках сид≥ла Ч плакала; зам≥ж вийшла Ч вити стала.
” засватаноњ д≥вки багато жених≥в.
“од≥ д≥вка пишна, ¤к зам≥ж вийшла.
ƒ≥вчину бережуть до в≥нц¤.
√орох у пол≥ Ч що д≥вка в дом≥: хто не прийде, вс¤к щипне.
ƒ≥вкою Ч калина, ж≥нкою Ч ¤лина.
ƒивись ≥нш≥ присл≥в`¤ та приказки
