”крањнськ≥ народн≥ присл≥в`¤ та приказки
”¤вленн¤, почутт¤, переживанн¤ людини й ≥нше
Ѕ≥да:
’то б≥ди боњтьс¤, тому вона родич.
ƒе маЇ бути б≥да, там њњ не минеш.
Ѕ≥ди й возом не об'њдеш.
Ѕ≥да ходить не по дерев≥, а по люд¤х.
Ѕ≥да ходить не одна, а ≥з собою ще й горе водить.
Ќа кого чорт, на того й люди.
Ћюди не чорти: не втечуть в≥д б≥ди.
Ѕ≥да на б≥д≥ њде, б≥дою поган¤Ї.
ƒе б≥да не була, а до нас прийшла.
’от≥в минути пень, а нањхав на колоду.
¬≥д вовка т≥кав, а натрапив на ведмед¤.
Ѕ≥да, ¤к ≥де до кого в гост≥, то з собою й злидн≥ бере.
“о не б≥да, що в жит≥ лобода; ото б≥ди, що н≥ жита, н≥ лободи.
√оре Ч що море: н≥ перепливти, н≥ випить.
√орем горюй, а руками воюй.
Ѕ≥да Ч дурному родичка.
¬≥д б≥ди й конем не втечеш.
’то гор¤ не бачив, той щаст¤ не зазнаЇ.
Ѕ≥да плаче, б≥да скаче, б≥да й п≥сеньку сп≥ва.
¬≥д гор¤ Ч хвор≥сть; в≥д хворост≥ Ч смерть.
ћорських топить море, а сухопутних душить горе.
„олов≥к Ч не кам≥нь: терпить, терпить та й лусне.
Ќе шукай лиха, воно тебе само знайде.
“ут поневол≥ будеш чухати потилицю.
√ор¤ не зањдають, а запити можна.
Ѕ≥да, ¤к ¬елика слобода, а людей нема.
” г≥ркоњ б≥ди нема солодкоњ њди.
–озбивс¤ глечик, прощай вода Ч пропади мо¤ б≥да.
„ують, ¤к п≥сн≥ сп≥ваЇм, а не чують, ¤к вовками виЇмо.
упив дуду на свою б≥ду, став дуть, аж сльози йдуть.
√арно тому жить, кому немаЇ про що тужить.
«вались т≥льки з н≥г, а за кулаками д≥ло не стане.
ќд б≥ди т≥кав, та на другу натрапив.
≤з вогню та в полум'¤.
“и од гор¤, а воно тоб≥ назустр≥ч.
“и од його спиною, а воно тебе рилом.
“и од гор¤ за р≥чку, а воно вже на т≥м боц≥ тебе вигл¤даЇ.
ѕо горе не треба йти за море, його й дома вистачаЇ.
Ќабравс¤, ¤к в≥вц¤ реп'¤х≥в.
”дарив бобра Ч не видать добра.
ѕ≥шло д≥ло на лад, що й сам йому рад.
≤ сам тоне й других топить.
јршин на п≥джак, а два Ч на латки.
упив лихо за своњ грош≥.
ƒивись ≥нш≥ присл≥в`¤ та приказки
