—тислий переказ, короткий зм≥ст твору
—амчук ”лас "Ќар≥д чи „ернь?"
Ќа кожному кроц≥ наших траг≥чних будн≥в у першу чергу бачимо чорним по б≥лому писане: ’то ми? Ќар≥д чи чернь? Ќац≥¤ чи маса? ќрган≥зована, св≥дома, вигранена зб≥рна одиниц¤ чи юрба без'¤зикових ≥ безликих постатей?ї
ўо ж таке народ? „ому ”лас —амчук не в≥дпов≥даЇ одразу на поставлен≥ питанн¤? “ому що вважаЇ: не вс¤ка людська маса заслуговуЇ називатис¤ народом. ЂЅачимо ¤вища, бачимо обличч¤, чуЇмо мову, оц≥нюЇмо вчинки ≥, з потр¤саючим душу жалем, стверджуЇмо, що величезна маса живих людинопод≥бних ≥стот 1941 року по народженн≥ ’риста не розум≥Ї ≥ не усв≥домлюЇ в соб≥ двох дуже важливих ≥ основних елемент≥в: людську г≥дн≥сть ≥ нац≥ональну св≥дом≥стьї. ўо ж таке нац≥ональна св≥дом≥сть? „и не можна об≥йтис¤ без нењ? јдже це Ђне м≥шок картопл≥ чи порван≥ чоботиї, за словами автора статт≥. ≤снують же людськ≥ громади, ¤к≥ живуть споконв≥ку перв≥сним житт¤м, ≥снуЇ ж, наприклад, сусп≥льн≥сть, що складаЇтьс¤ з рабськоњ раси. ЂЌаша душа приготовлена дл¤ сприйн¤тт¤ лише таких сусп≥льних форм, у ¤ких може в≥льно д≥¤ти ≥ розвиватис¤ наша людська г≥дн≥сть. ѕочувати себе людиною, почувати
себе тим, ¤к ще колись казали, першим твор≥нн¤м Ќайб≥льшого “ворц¤, почувати себе св≥домим у вс≥х своњх вчинках Ч ось основна запов≥дь людиниЧЇвропейц¤. «ламати цю запов≥дь Ч значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень бутт¤, це значить перекреслити своЇ моральне обличч¤ї. «давалос¤ б, б≥льшовики так багато говорили про св≥дом≥сть. јле йшлос¤ про св≥дом≥сть класову, а це далеко не те саме: Ђќсновою житт¤ Ї не клас, а людина... Ќеважно, до ¤кого класу належить пор¤дна творча людина. ¬ажно, щоб вона такою була. Ѕо коли прив≥лейований той чи ≥нший клас складаЇтьс¤ з юрби бандит≥в чи людського шумовинн¤, то будь в≥н трич≥ пролетарський чи буржуазний Ч в≥н сам по соб≥ не маЇ найменшоњ вартост≥. Ќе в пролетар≥ат≥ ≥ не в буржуаз≥њ справа. ј в людин≥. ≤ т≥льки в людин≥ї.
ѕитанн¤ про нац≥ональну св≥дом≥сть видаЇтьс¤ дл¤ багатьох справою туманною. ÷е й не дивно: ЂЌе торкати нац≥ональноњ св≥домост≥.., бути нац≥ональною протоплазмою Ч ось ≥деал нац≥онального несв≥домого ос≥бн¤каї. Ќарод наш пережив процес денац≥онал≥зац≥њ. Ђ≤ найб≥льшим нещаст¤м украњнського народу було те, що ц≥ла його ≥стор≥¤ Ч перманентне намаганн¤ когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа. ¬тручалис¤ до нашоњ р≥дноњ мови. ¬тручалис¤ до нашого побуту. ¬тручалис¤ до нашого господарства. ¬с¤ка влада, ¤ка т≥льки не була на наш≥й земл≥,Ч рос≥йська чи польська, н≥чим ≥ншим не займалас¤, а лиш доводила нам, що ми Ч не ми, щось ≥нше. ÷е було пост≥йне ламанн¤ нас, нищенн¤ насї. ƒиктували все, нав≥ть, ¤к нам вимовл¤ти букви, ¤к ставитис¤ до того, що нам вороже. ≤ в результат≥ Ч Ђвеличезна частина нашого, особливо м≥ського, населенн¤ з нац≥онального погл¤ду ¤вл¤Ї собою не що ≥нше, ¤к юрбу, що не належить н≥ до ¤кого народу, що не маЇ н≥чого св¤того, що не говорить н≥ одною мовою. ÷е не Ї нар≥д. ÷е Ч чернь, це Ч безлика, без'¤зика юрбаї. ¬≥дчувати це принизливо дл¤ нац≥ональноњ гордост≥, це принижуЇ нац≥ю, особливо в очах чужинц≥в. Ђ“ому Ч не все одно, хто ¤к говорить, ¤ким богам молитьс¤, ¤к≥ книжки читаЇ. Ќе все одно, ¤кими ≥менами назван≥ вулиц≥ наших м≥ст, не все одно, чи дом≥нуючим Ї дл¤ нас Ўевченко, чи ѕушк≥н. Ќе все одно, ¤к це часто доводитьс¤ чути, кого ми вчимо у школ≥, не все одно, ¤ке наше в≥дношенн¤ до рос≥йськоњ л≥тератури. Ќ≥! ÷е не все одно...
ј коли все одно, то це значить, що все одно дл¤ нас, хто Ї ми сам≥! ÷е значить, що ми не нар≥д, не ¤кась сп≥льна зб≥рна ≥сторична сила, а невиразна юрба, с≥ра маса, в≥чно принижена, без вс¤ких ≥деал≥в черньї.
ƒивись ≥нш≥ твори цього автора: "ћар≥¤"
