Ўк≥льний тв≥р на тему:
в≥тнуть сон¤шники
Ћипневого ранку, коли сонце т≥льки-но в≥тнуть сон¤шники зажевр≥ло на сход≥, своњ маленьк≥ жовт≥ гол≥вки до нього повернули сон¤шники.
–ожевий прозорий сх≥д все б≥льше ≥ б≥льше розпалювавс¤, червоно-багр¤не сонце сходило над обр≥Їм. —л≥дом за сонцем, стежачи за його рухом на небосхил≥, повертали своњ жовт≥ гол≥вки сон¤шниђки. ќбережно вони розкривали своњ пелюстки, ≥ згодом маленька зелена гол≥вка перетворювалась на величезну жовту кв≥тку, що рад≥сно посм≥халас¤ теплому сонечку.
“енд≥тний сон¤шник Ї уособленн¤м сонц¤ на земл≥. ≤снуЇ легенда про те, що колись давно на землю наслали прокл¤тт¤ боги, ¤к≥ хот≥ли помститись людству за те, що вог≥о в≥д них в≥дреклось. ¬они закрили землю хмарами, кр≥зь ¤к≥ не могло пробитис¤ —онце. Ћюди почали хвор≥ти, почавс¤ голод.
Ћюди почали молитись, ≥ Ѕог роз≥гнав хмари. —он¤чне св≥тло бризнуло в ус≥ боки, з≥гр≥ваючи вс≥х своњм теплом. Ѕог дав люд¤м нас≥нн¤, ¤ке було скупане в сонц≥. ≤ з цього нас≥нн¤ вир≥с сон¤шник. Ћюди з давн≥х-давен вважають сон¤шник дит¤м —онц¤.
—он¤шники завжди дивл¤тьс¤ на —онце, сл≥дкують за ним, повертаючи своњ жовт≥ гол≥вки за його ходом. ”ранц≥, посм≥хаючись, розкриваютьс¤ ≥ н≥би н≥жатьс¤ п≥д теплими променем сонц¤ їесь день, а ввечер≥, сумуючи, закриваютьс¤, бо сонце с≥даЇ. ЌастаЇ н≥ч... —пить земл¤... –озкв≥т сон¤шник≥в Ч це народженн¤ сонц¤, здаЇтьс¤, що все навколо палахкотить, переливаЇтьс¤, зар¤джаЇтьс¤ сон¤чним теплом. Ќемов тис¤ч≥ дит¤чих облич посм≥хаютьс¤ до нас, кивають нам гол≥вками, запрошуючи нас: подив≥тьс¤, ¤к≥ ми прекрасн≥ маленьк≥ сонечка Ч сон¤шники. ÷в≥туть сон¤шники, рад≥ють теплу ≥ сонцю...
по тем≥:
категор≥¤: твори з украњнськоњ мови / тв≥р на тему: " в≥тнуть сон¤шники"
