Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
Ћюбов до ”крањни в поез≥њ ћ. –ильського (≤ вар≥ант)
ћаксима “адейовича –ильського справедливо вважають одним з найб≥льших ≥ найталановит≥ших поет≥в доби 1917Ч1933 рок≥в.
—аме в цей пер≥од творч≥сть поета дос¤гла вершини, можливо, поет м≥г би зростати й дал≥, ¤кби реал≥њ рад¤нського житт¤ не п≥др≥зали
йому крила, не змусили зам≥нити щир≥ слова, що йшли в≥д самого серц¤, на вихваленн¤ влади, пол≥тики ћоскви. ѕроте, ¤ гадаю, що
любов до р≥дноњ земл≥ приховати не можна, не можна змусити людину не бажати щаст¤ р≥дному народу, ≥ ц≥ почутт¤ обов'¤зково
в≥дбиватимутьс¤ в поез≥њ.
“ворч≥сть ћаксима –ильського можна умовно под≥лити на два етапи: до 1933 року, коли поет м≥г писати в≥льно, не огл¤даючись на
реакц≥ю з боку влади, коли висловлював своњ почутт¤ в≥дкрито, ≥ п≥сл¤ цього страшного року, що в≥дзначивс¤ не т≥льки страшним
голодомором, але й початком масових репрес≥й. —аме з цього часу поет стаЇ б≥льш обачним, все б≥льше з'¤вл¤Їтьс¤ у його в≥ршах схваленн¤ пол≥тики рад¤нськоњ влади ≥ все менше звучить слово правди. ƒл¤ першого пер≥оду творчост≥ нехарактерн≥ гучн≥ лозунги та заклики. ѕоет належав до гурту неокласик≥в, ¤к≥ наголошували на
тому, що мистецтво Ч це не поле дл¤ аг≥тац≥њ, воно повинно впливати на душу людини, облагороджувати њњ. “ому –ильський уникаЇ безпосередньоњ реакц≥њ на под≥њ в ”крањн≥, його л≥рика б≥льш глибока Ч в≥н говорить про необх≥дн≥сть збереженн¤ загальнолюдських ≥деал≥в, про ц≥нн≥сть кожного житт¤. Ѕагато пише поет ≥ пейзажноњ л≥рики, ≥ саме в цих в≥ршах виливаЇтьс¤ його глибока любов до р≥дноњ земл≥, бажанн¤ бачити св≥й народ щасливим, в≥льним, а щасливими люди можуть бути лише тод≥, коли живуть у злагод≥ з ≥ншими та з природою.
“а й по сн≥гах, метелиц¤х полине
як у дзв≥нких, незм≥р¤них мор¤х,
Ќев≥рний човен в≥рноњ людини.
ѕоет в≥рить, що там, Ђде невгамовний труд земл≥ насичен≥й родюче лоно ранить, досп≥ють ¤годи ≥ радощ≥ повстанутьї, що сл≥д
ц≥нувати все, дане нам в≥д природи, залишатис¤ людиною.
“а коли все, за що боролис¤ сучасники –ильського, почало руйнуватис¤, коли поет побачив, що довгооч≥кувана вол¤ знову зникаЇ, з'¤вл¤ютьс¤ ≥нш≥ р¤дки:
ћи без'¤зик≥, без≥менн≥ ми Ч
Ќ≥ма вода холодного св≥чада,
—лизький туман. ћи привиди громади,
ўо непом≥тно ходить м≥ж людьми.
” цих р¤дках в≥дчуваЇтьс¤ б≥ль ≥ нав≥ть в≥дчай поета, а так
реагувати може лише людина, небайдужа до дол≥ р≥дноњ земл≥.
« новою силою зазвучал-и слова, сповнен≥ патр≥отичних почутт≥в, любов≥-до ”крањни, у роки ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни. —аме в ц≥ часи поети й письменники змогли висловити думки, в≥дкрити серц¤, не бо¤чись, що њх звинуват¤ть у нац≥онал≥зм≥. –ильський пише поему Ђ—лово про р≥дну мат≥рї, у ¤к≥й уславлюЇ р≥дну землю, р≥дний народ, його культуру. ѕоет наголошуЇ, що такий великий та волелюбний народ, ¤кий Ї нос≥Їм високоњ культури й духовних ц≥нностей, н≥що не зможе зламати:
’то може випити ƒн≥про,
’то властен виплескати море,
’то наше злото-серебро
ѕлугами кривди переоре;
’то серц¤ чистого добро
«лобою чорною поборе?
ћаксим –ильський знайшов ще один спос≥б висловленн¤ любов≥ до ”крањни Ч через уславленн¤ р≥дноњ мови. …ого в≥рш≥ Ђћоваї,
Ђ–≥дна моваї стали г≥мнами краси р≥дному слову. ѕоет наголошуЇ, що саме в мов≥ збер≥гаютьс¤ вс≥ скарби народн≥, ≥ доки Ї мова, буде
≥снувати ≥ њњ нос≥й Ч народ, буде жити в серц¤х людей в≥ра у перемогу справедливост≥.
ќтож, ≥ в другий пер≥од своЇњ творчост≥ –ильський не полишав теми любов≥ до ”крањни. ≤ нехай в≥н не виступав в≥дкрито проти влади, проти пол≥тики ћоскви, спр¤мованоњ на придушенн¤ нац≥онального розвитку р≥зних народ≥в, проте слова любов≥ до р≥дноњ земл≥, р≥дноњ мови, де Ђкожне слово Ч це перлина, це прац¤, це натхненн¤, це людинаї, ствердженн¤ того, що в≥н Ч украњнець ≥ пишаЇтьс¤ цим, вже ≥ були таким протестом, ствердженн¤м права кожного народу на самобутн≥сть та нац≥ональний розвиток.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ћаксима –ильського
