Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
≤де¤ сильноњ особистост≥ в поез≥њ Ћес≥ ”крањнки
”¤в≥ть соб≥ картину п≥зньоњ осен≥... Ќеприв≥тна вона, безрад≥сна. √ол≥ дерева мерзнуть п≥д холодним небом, ¤ке зат¤гли важк≥ олив'¤н≥ хмари. ¬они погрозливо зависли над порожн≥ми пол¤ми ≥, здаЇтьс¤, хочуть притиснутис¤ до земл≥, вкриваючи все навколо с≥рим мороком. ќх, т≥ ос≥нн≥ хмари! „ого в≥д них спод≥ватис¤? Ќе теплого благодатного дощу, а холодного мокрого сн≥гу - передв≥сника зимових хуртовин...
ј ¤кщо й думи схож≥ на т≥ важк≥ ос≥нн≥ хмари, то на душ≥ стаЇ зовс≥м тоскно.
Ћес¤... “енд≥тна д≥вчина з небесною блакиттю в очах. ¬≥чна легенда. ƒол¤ не слала њй пуховик≥в п≥д боки, бо все њњ житт¤ - то тривала й виснажлива в≥йна з хворобою. “а хто сказав, що т≥льки в здоровому т≥л≥ здоровий дух?! Ћес¤ переконуЇ нас в протилежному, кожною своЇю поез≥Їю утверджуЇ непереможн≥сть духу сильноњ особистост≥. ¬она не боњтьс¤ смерт≥, вона см≥ливо стаЇ проти бур≥, щоб пом≥р¤тис¤ з нею силами, - ≥ перемагаЇ.
як ¤ умру, на св≥т≥ запалаЇ
ѕокинутий вогонь моњх п≥сень
≤ стримуваний плом≥нь зас≥¤Ї,
¬ноч≥ запалений, гор≥тиме удень.
¬она називала своЇ житт¤ "темною н≥ччю", своњ думи - "хмарами ос≥нн≥ми", св≥й шл¤х - дорогою на "гору круту крем'¤ную", куди п≥д≥ймалас¤, несучи "кам≥нь важкий". ј сама була ¤сним променем, що пробиваЇ "темр¤ву ноч≥", ¤скравою кв≥ткою, ¤ка "на вбог≥м сумн≥м перелоз≥" розцв≥ла в лютий мороз; з≥ркою, ¤ка ос¤¤ла тернистий шл¤х до вол≥. "—м≥¤лас¤ кр≥зь сльози" ≥ "серед лиха сп≥вала п≥сн≥", бо твердо була переконана в тому, що "н≥¤ка туга краси перемагати не повинна". ÷е був дев≥з њњ житт¤, ≥ добре було б, ¤кби в≥н став дороговказом дл¤ кожноњ людини. ¬она кликала "без над≥њ спод≥ватись" ≥ в≥рила, що кв≥ти, пос≥¤н≥ на мороз≥, з≥йдуть - "≥ настане ще й дл¤ мене весела весна". —лово своЇ Ћес¤, зробила зброЇю в боротьб≥ за св≥тлу мр≥ю, "безжал≥сним мечем", що караЇ ворог≥в народу й стоњть на завад≥ до зд≥йсненн¤ найзапов≥тн≥ших спод≥вань.
≤з захопленн¤м говорив про Ћесю ¬еликий амен¤р ≤ван ‘ранко, дивуючись з того, що у ц≥Їњ "слабосилоњ хвороњ д≥вчини" ст≥льки мужност≥, ст≥льки любов≥ до житт¤, ст≥льки пристраст≥ в художньому слов≥, що з нею не зр≥вн¤Їтьс¤ жодний поет-мужчина, бо чолов≥ча л≥рика т≥Їњ пори часто хибувала нотками безнад≥њ, розпачу, розгубленост≥.
¬она змалку знала соб≥ ц≥ну, не дозвол¤ла опускатис¤ "безсилим рукам", прагнула прац≥ без в≥дпочинку, знаючи, що "людин≥ боротьба ≥ прац¤ мил≥". Ќе приймала н≥ в≥д кого сп≥вчутт¤, ненавид≥ла почутт¤ жалост≥, гордо проголошувала:
’то вам сказав, що ¤ слабка, ўо ¤ корюс¤ дол≥? ’≥ба тремтить мо¤ рука „и п≥сн¤ й думка квол≥?
ѓњ п≥сн¤, њњ думка вийшли в люди, щоб своњм вогнем палити байдужих, будити безпам'¤тних, осв≥тлювати нац≥њ шл¤х до верховин духовност≥ й краси.
’т≥ла ¤ тебе в серц≥ сховати,
“а було моЇ серденько т≥сне, -
ќй палка ти була, мо¤ п≥сн¤!
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю Ћес≥ ”крањнки
