Библиотека школьника

Сайты для школьников и студентов : 

| в помощь старшеклассникам | все для студентов и школьниковшкольные сочиненияафоризмы и цитатыбиографии писателейтексты песенизложения  | флэш игры онлайн |


Українська література


Шкільний (учнівський) твір:
Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є.Маланюка "Пам`яті Тодося Осмачки" (І варіант)


Євген Маланюк — один з найпомітніших українських поетів XX століття. Все його життя було присвячене боротьбі за незалежність українського народу: спочатку брав активну участь у побудові Української Народної Республіки (він відомий як учасник визвольної боротьби 1917—1921 років), а далі, після її поразки, почав писати вірші. Євген Маланюк розумів нищівну силу слова, тому взявся за перо з єдиною метою: продовження розбудови української культури, пробудження національної свідомості рідного народу. У його поезіях немає місця нерішучості, душевній слабкості, навпаки, вони вражають безкомпромісністю, категоричністю суджень. Інакше й не могло бути, адже центральним в усіх кого тзорг.х є образ України, відданість якій була життєвим кредо поета. Ця відданість дала Євгену Маланюку творчу наснагу для написання збірок «Стилет і стилос», «Земля й залізо», «Остання весна» тощо.
Вважаючи, що «як в нації вождів нема, тоді вожді її поети», Євген Маланюк дуже уважно ставився до творчості інших поетів і письменників. Митцям минулих днів і митцям-сучасникам присвячена ціла низка його поезій. Так, провідником українського народу він називає Тараса Шевченка, і можна стверджувати, що вольова безкомпромісна особистість, той самий Гонта, «що синів свяченим ріже», відчутна у віршах Євгена Маланюка, — вплив творчо¬го доробку Кобзаря. Відомими є й поезії, де подане своєрідне бачення Маланюком особливостей творчості Павла Тичини, Максима Рильського та інших видатних поетів. Серед віршів, присвячених темі творчості й ролі митця у суспільстві, помітне місце займає твір «Пам'яті Тодося Осьмачки».
Поезія «Пам'яті Тодося Осьмачки» — своєрідний некролог, оскільки написана Є. Маланюком за кілька днів по смерті поета. Автор завжди відчував тематичну та ідейну спорідненість своєї творчості й творчості Тодося Осьмачки (обидва митці бачили свою фатальну залежність від історичної долі народу), тому смерть «брата по перу» є тяжким ударом для нього:

Не хочу — ні! — цих похорон.
Прости. Хай тільки ворон тричі десь прокряче,
Що вже похований ти, неповторний ти,
Осьмаче-символе, як Вій від мук незрячий.

Відчутним є неприхований трагізм цих рядків, бо Є. Маланюк тужить не тільки за особистою втратою, а й за непоправною втратою всього українського народу, виразником національних інтересів якого був Тодось Осьмачка. Невипадково автор вірша називає його «неповторним», «символом» доби: в умовах духовного опору тотальній нівеляції української культури Т. Осьмачка показав себе справжнім патріотом, сином своєї Вітчизни. Євген Маланюк вірить, що нащадки не забудуть цього поета:

Ні, не ув'язнить глина чужини,
Твою труну, твій попіл вогнепальний.
Бо правнуки, що будуть знов сини,
Перенесуть у тишу спочивальні.

З "цих рядків видно, як важливо для поета-патріота зустрітися зі смертю на Батьківщині, або хоча б після смерті повернутися в Україну. Вірність Вітчизні підкреслена наступною строфою, де трагічний настрій дещо пом'якшений, бо ж ідеться про рідний край:

Посадять дуб. І, щоб, з землею злить,
Чебрець розстелять килимом духмяним.
Внизу Дніпро котитиме блакить,
А в Києві шумітимуть каштани.

Через образи дуба, Дніпра Євген Маланюк підкреслює не тільки єдність України і талановитого поета, а й єдність всього українського народу, який вистояв під тиском кривавих століть, намагається вирватися з кайданів тоталітарного режиму. Водночас автор проводить виразну й чітку паралель між національними інтересами народу і творчістю Тодося Осьмачки, який у питанні про свободу України був моральним максималістом, що і зробило його символом духовної нескореності української нації.


Дивись інші твори за творчістю Євгенa Маланюкa

 
Hosted by uCoz