Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
"“ому роду не буде переводу, у котрому братт¤ милують згоду" (за новелою "ѕодв≥йне коло") (II вар≥ант)
Ќайвищого злету у розвитку художнього романтичного струмен¤ ё. яновський дос¤гаЇ у своЇму роман≥ Ђ¬ершникиї, ¤кий написаний на висок≥й героњчн≥й нот≥, витриманий в щирому поетичному ключ≥, правдивий ≥ життЇвийї
”же в перш≥й новел≥ Ђѕодв≥йне колої, де лютують шабл≥, де кон≥ б≥гають без вершник≥в ≥ де небо навкруги зд≥ймаЇтьс¤ в вишину Ђблакитними вежамиї, вимальовуютьс¤ картини нещадноњ, нищ≥вноњ класовоњ боротьби. —ход¤тьс¤ у двобоњ прот¤гом короткого часу не просто р≥зн≥ загони, ворогуюч≥ сили Ч ден≥к≥нц≥, петлюр≥вц≥, махновц≥, а пот≥м ≥ червоний ≥нтернац≥ональний полк, Ч на пол≥ бую зустр≥чаютьс¤ ¤к вороги ≥ брати јндр≥й, ќверко, ѕанас, —ашко, ≤ван ѕоловц≥. ≤ н≥коли переможець не милуЇ переможеного: ќверко страчуЇ брата, ден≥к≥нського оф≥цера јндр≥¤; махновець ѕанас з≥ своњми анарх≥стами вбиваЇ ќверка. Ќе зупин¤ють у запал≥ битви н≥кого нав≥ть слова батька, ¤к≥ один брат нагадуЇ ≥ншому: Ђ“ому роду не буде переводу, в которому брати милують згодуї. ÷¤ народна мудр≥сть ц≥лком протиставлена позиц≥њ захоплених пол≥тичною ворожнечею брат≥в. ≤ звучать ц≥ слова траг≥чним рефреном до вс≥Їњ новели. як в≥дпов≥датимуть брати на слова свого батька?
Ћише ≤ван ѕоловець, командир загону ≥нтернац≥онального полку, намагаЇтьс¤ г≥дно в≥дпов≥сти ворогам на ц≥ слова про р≥д, про родину, про боротьбу. ” род≥, говорить в≥н ѕанасов≥, не вс≥ пут¤щ≥, Ї люди пролетарськоњ науки, а Ї Ђзлодюги й несв≥дом≥, вороги й наймити ворог≥вї, ≥ ¤кщо р≥д розпадетьс¤, то Ђклас стоњтьї. “од≥ ц≥ слова видавалис¤ ≥сторичною ≥стиною багатьом... “а ≥стор≥¤ дала свою в≥дпов≥дь на слова мудрого старого ѕоловц¤, вона показала, що клас Ч це. ¤кась безлика маса без сп≥льних ≥нтерес≥в ≥ поривань, скупченн¤ чужих одне одному людей, тод≥ ¤к р≥д Ч основа нац≥њ, основа бутт¤ народу, сп≥льн≥сть р≥дних за кров'ю д≥тей одн≥Їњ матер≥. ЌемаЇ н≥чого важлив≥шого за р≥д ≥ родину, ≥ помил¤Їтьс¤ той, хто в≥дмахуЇтьс¤ в≥д в≥ковоњ мудрост≥.
—тавши на герц≥ один проти одного, вбиваючи один одного за пол≥тичн≥ переконанн¤, брати ѕоловц≥ переступили межу сенсу ≥снуванн¤, перетворивши своЇ бутт¤ на ≥деолог≥чну ф≥кц≥ю, примарн≥сть. ≤ це засв≥дчуЇ стрижневий образ матер≥ Ч уособлений образ любов≥ й люд¤ност≥, всепрощенн¤ й чеканн¤. ƒл¤ матер≥, ¤к ≥ дл¤
Ѕога, вс≥ брати р≥вн≥, ким би за переконанн¤ми вони не були. ¬они Ї люди, ≥ судити њх треба не за законами в≥йськового часу, а за законами моральност≥, гуман≥зму.
Ќовела Ђѕодв≥йне колої дуже ¤скрава з художнього боку, вона Ї прикладом точного й суворого письма. ¬даючись у н≥й.до художн≥х умовностей, ё. яновський показуЇ д≥йсну правду громад¤нськоњ в≥йни з ус≥Їю њњ жорсток≥стю та антилюдськ≥стю. ≤сторичний час тут сконденсовано, неймов≥рно стиснуто, але зроблено це з такою художньою переконлив≥стю, що читач буквально в≥дчуваЇ його напружений, драматично загострений плин. —творенню такого враженн¤ спри¤Ї багата система образ≥в твору, серед ¤ких вид≥л¤Їтьс¤ к≥лька пров≥дних, акцентованих.
ѕерш за все ¤скравими Ї образи в≥тру й неба, до ¤ких кожного разу перед початком ≥ п≥сл¤ к≥нц¤ бою звернений погл¤д опов≥дача. ¬≥чн≥сть неба, природи немов протиставл¤Їтьс¤ минущост≥ пол≥тичних амб≥ц≥й, нав≥ть ¤кщо вони мають загальнолюдськ≥ гасла.
” природ≥, ¤к ≥ на пол≥ бою, пост≥йно в≥дбуваютьс¤ зм≥ни, то розм≥рено тихо, то динам≥чно, швидко плине час. —пекотно в степу, Ђз п≥вденного заходу нам≥ривс¤ в≥¤ти майстрої, а пот≥м, коли перший ≥з ѕоловц≥в падав на землю, дмухнув цей в≥тер Ч Ђ≥ сто¤ли нерухомо башти степового небаї.
ѕрирода представл¤Ї в новел≥ в≥дв≥чну, незнищенну субстанц≥ю, ¤к≥й протиставл¤Їтьс¤ картина суЇтност≥ людського св≥ту: пост≥йн≥ битви, змаганн¤, загибель. ≤ з≥ткненн¤ протилежних сил серпневого дн¤ 1919 року постаЇ на тл≥ одв≥чно незворушноњ природи ≥ на тл≥ ≥сторичного часу, на тл≥ в≥чност≥.
ѕеред читачем новели постаЇ питанн¤: чи варте житт¤ власного брата ¤кихось пол≥тичних амб≥ц≥й, чи не народжена людина дл¤ того, щоб берегти св≥й р≥д, своњх близьких? “а й ¤к подивитьс¤ переможець Ч б≥льшовик ≤ван Ч в оч≥ своЇњ староњ матер≥, ¤к скаже њй, що вс≥ ≥нш≥ њњ сини загинули в≥д рук один одного? „и пробачить вона його своЇю в≥чною мудр≥стю материнськоњ любов≥?
¬огненн≥ роки революц≥њ руйнували життЇв≥ ц≥нност≥, вироблюван≥ н≥мими предками прот¤гом багатьох стол≥ть. “а р≥д тримаЇтьс¤ не на ц≥нност¤х скороминущих, не на бажанн≥ ¤кихось клас≥в, а на в≥чност≥ любов≥, прощенн¤, турботи. ≤ час вир≥шить хгс правий, хто винний... “ому що тому роду нема переводу, де брати плекають згоду...
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю яновського ёр≥¤
