Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
—учасний пафос твору ≤вана очерги "ярослав ћудрий" (II вар≥ант)
” роки ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни в л≥тератур≥ головною стала ≥сторико-патр≥отична тема, а одн≥Їю з активних форм художнього ос¤гненн¤ глибинного образу Ѕатьк≥вщини було в т≥ дн≥ в≥дтворенн¤ ≥сторичного минулого. √ероњчна боротьба далеких предк≥в за свободу ≥ незалежн≥сть р≥дного краю, полум'¤н≥ р¤дки класичних твор≥в, перейн¤т≥ щирою любов'ю до ¬≥тчизни, посилювали патр≥отизм, спри¤ли вихованню усв≥домленого розум≥нн¤ спадкоЇмност≥ ≥ взаЇмозв'¤зк≥в р≥зних покол≥нь, в≥дпов≥дальност≥ кожного за долю р≥дного народу ≥ його самобутньоњ культури.
ѕор¤д з художн≥ми героњко-патр≥отичними творами ≥сторичне минуле крањни висв≥тлювалос¤ в наукових розв≥дках ≥ науково-попул¤рних виданн¤х, написаних у дн≥ в≥йни, наприклад у досл≥дженн¤х ¬. √рекова ЂЅоротьба –ус≥ за створенн¤ своЇњ державиї ≥ Ђ ультура ињвськоњ –ус≥ї, а також Ђќборона давньоруських м≥стї ƒ. Ћихачова. ѕров≥дн≥ ≥дењ драматичноњ поеми ≤. очерги Ђярослав ћудрийї народжувалис¤ також п≥д впливом вимог часу ≥ поступово викристал≥зовувалис¤, коли в≥н у 1942 роц≥ ¤к журнал≥ст ≥ в≥дпов≥дальний редактор газети ЂЋ≥тература ≥ мистецтвої намагавс¤ осмислити ≥ в публ≥цистичн≥й форм≥ розв≥нчати зв≥рину сутн≥сть ф≥лософ≥њ фашизму ≥ коли в 1943 роц≥ працював над досл≥дженн¤м Ђ“ема патр≥отизму ≥ боротьба за свободу ¬≥тчизни в драматург≥њї.
≤сторичн≥ документи, що ними користувавс¤ ≤. очерга при написанн≥ Ђярослава ћудрогої, характеризували великого кн¤з¤, постать ¤кого Ї центральною у твор≥, ¤к особист≥сть складну ≥ суперечливу, ¤ка поЇднувала в соб≥ водночас честолюбство, нерозб≥рлив≥сть у засобах його задоволенн¤ ≥ щиру любов до осв≥ти ≥ культури, великодушн≥сть ≥ невд¤чн≥сть за зроблен≥ йому послуги, рицарську в≥двагу ≥ малодушну л¤клив≥сть у вир≥шальну мить, щедр≥сть ≥ скуп≥сть, лукавство тощо. јле на думку ≤. очерги назван≥ риси Ч Ђце риси монументальноњ траг≥чноњ постат≥, однаково величноњ ≥ в своњх чеснотах, ≥ в своњх пороках, характер надзвичайно активний ≥ палкийї. ќднак ярослав ћудрий ≥ його епоха ц≥кавили драматурга не ст≥льки сам≥ по соб≥, ск≥льки у зв'¤зку з тими питанн¤ми, ¤к≥ у той час гостро сто¤ли на злоб≥ дн¤. «адумуючись над тим, ¤к перекинути Ђв≥д сивоњ давнини до багр¤ноњ сучасност≥... ажурову аркуї, драматург зазначав у Ђѕередмов≥ї до свого твору ≤ ўќ при зображенн≥ ≥сторичного минулого ≥ монументальноњ постат≥ ярослава ћудрого Ђтреба було прагнути не т≥льки ≥сторичноњ та художньоњ правди, але й ¤когось ф≥лософського узагальненн¤, ¤когось св≥жого розкритт¤ цього надзвичайно суперечливого характеруї. —аме з поЇднанн¤ ≥сторичноњ та художньоњ правди виростали ф≥лософськ≥ узагальненн¤ Ч сконденсований ви¤в пров≥дних ≥дей ≥ настанов доби, коли писавс¤ цей тв≥р, що ≥ зробило його справд≥ сучасним ≥ актуальним.
¬иход¤чи з цього, ≤. очерга зосередивс¤, головним чином, на проблем≥ найб≥льш в≥дпов≥дн≥й своЇму часу Ч проблем≥ в≥йни ≥ миру, осмислив њњ з притаманною йому поетичн≥стю, а свою розпов≥дь обмежив пер≥одом 1030Ч1036 рок≥в, коли великому кн¤зев≥ кињвському вдалос¤ на ¤кийсь час припинити м≥жусобн≥ чвари ≥ приборкати зовн≥шн≥х ворог≥в. ѕ≥сл¤ поразки, ¤коњ завдав ярослав печен≥гам, Ђ...руський степ на де¤кий час очистивс¤ї ≥ встановивс¤ мир. ÷е мало дуже важливе значенн¤ дл¤ зм≥цненн¤ державност≥, економ≥чноњ могутност≥ та культурно-осв≥тнього розвитку ињвськоњ –ус≥. ¬≥йна Ч це завжди зло, ¤ке може бути виправдане виключно за одн≥Їњ умови Ч коли народ в≥дстоюЇ своЇ право на свободу, незалежн≥сть ≥ власну правду. ярослав ви¤вл¤в вин¤ткову непримиренн≥сть у боротьб≥ з ворогами миру, з тими, хто Ђв≥йни ≥ кров≥ т≥льки заждутьї, хто роздмухуЇ полум'¤ м≥жусобиць.
Ќе можу ¤ прощати ворог≥в.
≤ кожен, хто порушить справу миру,
Ќа правду хто на руську пос¤гне, Ч
“ого вразить безжал≥сна сокира,
так казав великий кн¤зь ≥ виступав проти вс≥х, хто несе держав≥ ≥ його народов≥ в≥йну ≥ зло. ÷¤ думка, але трохи в ≥нш≥й форм≥, знайшла вираженн¤ ≥ в зверненн≥ ярослава ћудрого до ≥ноземних посл≥в, природно поЇднана з визначенн¤м ≥сторичноњ м≥с≥њ –ус≥ ¤к Ђсторожа ™вропиї ≥ захисника Ђвс≥х народ≥в христи¤нських, ≥ вс≥х скарб≥в учен≥й в≥ковихї в≥д Ђкочовник≥в поганськихї, що також у 1944 роц≥ звучало злободенно. јдже у той час нав≥ть ≥дейн≥ супротивники рад¤нськоњ влади були змушен≥ визнати виключну роль, що в≥д≥грав рад¤нський народ у ƒруг≥й св≥тов≥й в≥йн≥, вр¤тувавши людство в≥д фашистськоњ навали. р≥м того, досить слушно й актуально прозвучала в драм≥ тема ≥сторичного походженн¤ –ус≥, Ч цим своњм твором драматург перекреслив теор≥ю вар¤зького (норманського) походженн¤ давньоруськоњ держави, адже вар¤ги (нормани) Ч вих≥дц≥ з п≥вн≥чних германських племен Ч були переважно
найманц¤ми у в≥йську давньоруських кн¤з≥в.
—падщина ≤вана очерги Ч видатного майстра художньо освоЇного часопростору Ч засв≥дчуЇ, що в≥н не згубив ≥ндив≥дуальност≥ й власного естетичного кредо за умов насильства над культурним процесом. ” романтичн≥й драм≥ ≤вана јнтоновича очерги св≥т давн≥х пращур≥в сучасних украњнц≥в реставрований до житт¤ силою творчоњ у¤ви драматурга та його великим мистецьким темпераментом. ÷ей св≥т нашого минулого даЇ нам п≥знанн¤ багатого жорсто-кост¤ми, але й ≥сторичними звершенн¤ми часу. «вичайно, художн¤ правда п'Їси не завжди зб≥гаЇтьс¤ з ≥сторичною, проте авторськ≥ в≥дступи не суперечать внутр≥шн≥й правд≥ XI стол≥тт¤, а проекц≥њ твору Ђминуле-сучаснеї набули новоњ актуальност≥ дл¤ ”крањни XX стол≥тт¤ Ч поборницьким ≥ державотворчим пафосом, ≥деалом сильного дЇржавц¤-патр≥ота.
«береглос¤ багато св≥дчень, що драматична поема Ђярослав ћудрийї була сприйн¤та читачами ≥ критикою ¤к довершений вз≥рець справд≥ високоњ художност≥ саме тому, що в н≥й Ђорган≥чно поЇдналис¤ поетично в≥дроджене минуле ≥ гостро злободенна проблематикаї. ћ. –ильський писав: Ђ оли ¤ думаю про Ђярослава ћудрогої, ¤ згадую найвищ≥ зразки поетичноњ драматург≥њ Ч ѕушк≥на, ќлекс≥¤ “олстого, Ўексп≥ра, Ўиллера, Ћес≥ ”крањнкиї. ¬ украњнськ≥й л≥тератур≥ Ђярослав ћудрийї Ч не просто продовженн¤ традиц≥й украњнськоњ ≥сторико-романтичноњ драматург≥њ. ÷е новаторське продовженн¤ Ч духом активного п≥знанн¤ й ф≥лософського збалансуванн¤ суперечностей ≥ндив≥дуального й загального, минулого й авторовоњ сучасност≥, утвердженн¤м нац≥ональноњ самобутност≥ давн≥х украњнц≥в та вагомост≥ њхнього внеску в розвиток св≥товоњ культури та мистецтва. Ђ¬ ц≥й п'Їс≥, Ч слушно зазначав ™. —таринкевич у своњй прац≥ Ђƒраматург≥¤ ≤вана очергиї, Ч драматургов≥ вдалос¤ основне, чого ми маЇмо право вимагати в≥д ≥сторичноњ драми-поеми, Ч це в≥дтворенн¤ духу епохи ≥ вт≥ленн¤ його в наст≥льки живих ≥ ¤скравих образах що ми начебто в≥дчуваЇмо сполучн≥ нитки, ¤к≥ пов'¤зують минуле з сучасн≥стюї. Ќа думку цього критика усп≥х ≤. очерги ¤к драматурга в ц≥й п'Їс≥ пол¤гаЇ саме в тому, що в≥н зум≥в, Ђне вдаючись до поверховоњ модерн≥зац≥њї, розкрити перед нами стор≥нку ≥стор≥њ так, що вона ЂчитаЇтьс¤ з ус≥Їю приї страсн≥стю сучасника, ¤кий п≥знаЇ в н≥й прекрасн≥ риси улюбленоњ ¬≥тчизни, њњ культури ≥ народуї.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ≤ван очерги
