Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
“рагед≥¤ особистост≥ в опов≥данн≥ ћ. ’вильового "я (–омантика)" (II≤ вар≥ант)
ўе не починаючи читати новелу ћиколи ’вильового Ђя(–омантика)ї, читач проймаЇтьс¤ м≥норним ладом цього твору.
ѕо¤сненн¤ просте: новела маЇ присв¤ту Ђ÷в≥ту ¤блун≥ї, що визначаЇ основну ≥дею твору, задаЇ траг≥чний настр≥й. –оль алюз≥њ велика: пригадуЇтьс¤ етюд ћ. оцюбинського з однойменною назвою,
де Ђяї головного геро¤ роздвоюЇтьс¤ м≥ж стражданн¤ми батька, трьохл≥тн¤ дочка ¤кого вмираЇ, та св≥дом≥стю художника, що бачить матер≥ал дл¤ своЇњ картини. ≤ вже наперед легко вгадати, що
предметом зображенн¤ ћ. ’вильового також буде внутр≥шн≥й конфл≥кт чийогось Ђяї.
Ђяї новели ’вильового належить Ђсправжньому комунаруї, Ђчек≥сту ≥ людин≥ї, що усв≥домлюЇ внутр≥шнЇ роздвоЇнн¤, непримиренну суперечн≥сть добра ≥ зла, ¤ка в житт≥ вт≥лилась у його дв≥ велик≥ любов≥. ѕерша Ч Ђзаг≥рна комунаї, вимр≥¤на, до ¤коњ ще
йти ≥ йти, заради ¤коњ в≥н здатен пролити кров тис¤ч≥ безвинних людей. ƒруга любов Ч Ђво≥стину мо¤ матиї, мати, до ¤коњ в≥н повертаЇтьс¤ п≥зн≥ми ночами, ¤к≥й в≥н може дов≥рити св≥й б≥ль, своњ стражданн¤ ≥ сумн≥ви, б≥л¤ ¤коњ в≥н може дати волю Ђодному к≥нцю
своЇњ душ≥ї, стати стомленим сином, в≥дчути себе Ђлюдиноюї. Ѕ≥л¤ матер≥ в≥н з≥ страхом думаЇ про те, ск≥льки невинних душ на його
сов≥ст≥, але, коли приходить час трибуналу, в≥н каже соб≥: Ђтак требаї ≥ виконуЇ св≥й Ђреволюц≥йний обов'¤зокї.
¬се б≥льше ≥ б≥льше зростаЇ суперечн≥сть. ЌаступаЇ момент, коли з≥ткнулис¤ два найсв¤т≥ш≥ дл¤ геро¤ почутт¤: на трибунал ввод¤ть
групу версальських черниць, серед ¤ких в≥н вп≥знав р≥дну мат≥р.
—итуац≥¤ геро¤ ’вильового траг≥чн≥ша, н≥ж у твор≥ оцюбинського.
√ерой маЇ виб≥р: зрадити своњм абстрактним ≥деалам чи вбити Ђсвою печальну мат≥р з очима ћар≥њї. јле нездатний на бунт герой виконуЇ волю системи: в≥н Ђохоплений пожаром ¤коњсь неможливоњ
радост≥, закинув руку на шию матер≥ й притиснув њњ голову до своњх грудей. ѕот≥м п≥дв≥в маузера й нажав спуск на скронюї. “ак абстрактному ≥долу принесено найб≥льшу жертву ≥ в його ≥м'¤ скоЇно
найб≥льший злочин Ч матеревбивство.
«образивши трагед≥ю особистост≥, ћикола ’вильовий багато уваги прид≥лив душ≥ геро¤, показав њњ стражданн¤, розгублен≥сть,
безпорадн≥сть. ћ. ∆улинський писав: ЂЌебагато Ї в св≥тов≥й л≥тератур≥ таких твор≥в траг≥чного звучанн¤, в ¤ких...були б в≥дтворен≥ драматичне роздвоЇнн¤ реальност≥ та ≥деал≥в, внутр≥шн≥й конфл≥кт революц≥онера, ¤кий потрапл¤Ї у Ђвитворену революц≥йними ≥де¤ми пасткуї.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ’вильового ћиколи
