Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ѕроблематика опов≥данн¤ ћ.’вильового "я (–омантика)" (II вар≥ант)
ќпов≥данн¤ Ђя (–омантика)ї Ч це вт≥ленн¤ т≥Їњ в≥ри та розчаруванн¤, ¤к≥ пережив в житт≥ сам письменник. …ого герой боретьс¤ з самим собою, намагаЇтьс¤ вбити в соб≥ людину, вбити добро в ≥м'¤ абстрактноњ ≥дењ, нав≥ть ¤кщо вона здаЇтьс¤ найб≥льшою ц≥нн≥стю. ≤ призводить це не до торжества ≥деалу, а до переродженн¤
людини на дегенерата, до втрати нею самоњ своЇњ сутност≥. Ќедарма ж промарксистськ≥ критики давали твору таку нищ≥вну оц≥нку.
Ќаприклад, ¬олодимир ёринець писав: Ђќпов≥данн¤ Ђяї Ї величезна псих≥чна помилка, не казати вже про його величезну сусп≥льну шк≥длив≥сть; воно все побудоване на протир≥чч≥ м≥ж зовн≥шньою р≥шуч≥стю й прециз≥Їю в д≥¤нн¤х ≥ нечуваним внутр≥шн≥м розладд¤м ≥ хаотичн≥стю. “ака диспропорц≥¤ в житт≥ неможлива; можлива вона т≥льки в перспектив≥ романтичного культу своЇњ псих≥ки,
¤к чогось самодостатнього, закоханн¤ в соб≥, що веде до байдужност≥ до всього зовн≥шнього, до того невинного цин≥зму, про ¤кий говорить Ќ≥цше. ≤ д≥йсно багато м≥сць Ђяї нагадуЇ мотив Ђбл≥дого убивц≥ї н≥мецького атора-декадентаї. ѕогодимос¤, що критика досить гостра. „ому ж рад¤нського критика так л¤каЇ заглиблен≥сть геро¤ опов≥данн¤ у своЇ Ђ¤ї? “ому що дл¤ Ђсправжньогої рад¤нського; революц≥онера спроба анал≥зувати Ч такий же гр≥х, ¤к ≥ спроба середньов≥чного аскета по¤снити за допомогою лог≥ки, що таке —в¤та “р≥йц¤.
Ќовела написана в експресивн≥й стильов≥й манер≥, з р≥зкими зм≥нами опов≥дних площин, в н≥й жорстко драматизуЇтьс¤ спов≥дь - самовиправданн¤ чек≥ста, ¤кий поклав на в≥втар революц≥њ свою
душу, почутт¤, сумн≥ви.
ѕроблематика роману досить складна ≥ може бути ≥нтерпретована у к≥лькох ключах. Ќасамперед ми можемо говорити про проблему збереженн¤ людськоњ ≥ндив≥дуальност≥, ц≥л≥сност≥ людськоњ натури ¤к необх≥дност≥ взагал≥ ≥снуванн¤ людини. √еро. Ќовели Ђя (–омантика)ї переживаЇ траг≥чну роздвоЇн≥сть своЇњ натури, в≥н не може остаточно само≥дентиф≥куватис¤ н≥ в рол≥ Ђглавковерха чорного трибуналуї, н≥ в рол≥ любл¤чого сина ласкавоњ ≥ мудроњ ћар≥њ. “ема роздвоЇност≥ людськоњ особистост≥ в л≥тератур≥ не нова.
ѕригадаймо ‘ауста й ћеф≥стофел¤, ƒор≥ана √ре¤, Ћукаша. јле роздвоЇн≥сть не може тривати в≥чно, героЇв≥ треба вибрати ¤кусь одну частину своЇњ особистост≥. јле в будь-¤кому випадку це буде зрадою, тому що у суперечн≥сть вступають найсв¤т≥ш≥ дл¤ л≥ричного
геро¤ почутт¤: син≥вська любов, син≥вський обов'¤зок перед мат≥р'ю ≥ революц≥йний обов'¤зок главковерха, обов'¤зок служ≥нн¤ ≥де¤м Ђзаг≥рноњ комуниї. «лочином перед революц≥Їю Ї вже те, що
герой переживаЇ роздвоЇн≥сть, щось приховуЇ в≥д своњх товариш≥в, не знищив у соб≥ те друге своЇ, син≥вське Ђ¤ї, хоч би й ц≥ною загибел≥ матер≥. оли в натовп≥ черниць в≥н побачив свою мат≥р, його роздвоЇн≥сть доходить ¤коњсь граничноњ меж≥, доводить його до божев≥лл¤: Ђ“од≥ ¤ в млост≥, охоплений пожаром ¤коњсь неможливоњ
радост≥, закинув руку за шию своЇњ матер≥ й притиснув њњ голову до своњх грудей. ѕот≥м п≥дв≥в маузера й нажав спуск на скроню.
як зр≥заний колос, похилилась вона на менеї.
„итач залишаЇтьс¤ у де¤ких сумн≥вах щодо того, чи вбив герой свою мат≥р насправд≥, чи в≥н зд≥йснив це т≥льки у своњй св≥домост≥.
јле дл¤ внутр≥шньоњ лог≥ки розвитку твору ≥ дл¤ переживанн¤ героЇм його ситуац≥њ це неважливо. ” будь-¤кому випадку в≥н внутр≥шньо ви¤вивс¤ здатний на це, зд≥йснивши св≥й виб≥р на користь революц≥њ, Ђзаг≥рноњ комуниї, незд≥йсненноњ мр≥њ. “ому опов≥данн¤ зак≥нчуЇтьс¤ такими словами: Ђя зупинивс¤ серед мертвого степу Ч там, в далек≥й безв≥ст≥, нев≥домо гор≥ли тих≥ озера заг≥рноњ комуниї. ќтже, проблема внутр≥шнього роздвоЇнн¤ особистост≥ н≥бито розв'¤зана, однак залишаЇтьс¤ в≥дчутт¤, що муки геро¤ тепер т≥льки загостр¤тьс¤, а не притишатьс¤.
” твор≥ можна вид≥лити ще одну важливу проблему: позбавленн¤ людини св≥домого вибору, тиск на нењ обставин та ≥нших людей. “ак, головний герой твору перестаЇ бути людиною, здатною самост≥йно й св≥домо приймати р≥шенн¤, оск≥льки в≥н ц≥лковито п≥дкорений ≥дењ ≥ знаходитьс¤ п≥д тиском сильноњ особистост≥ доктора “агабата: Ђ÷ей доктор ≥з широким лобом ≥ б≥лою лисиною, з холодним розумом ≥ з каменем зам≥сть серц¤, це ж в≥н ≥ м≥й безвих≥дний хаз¤њн, м≥й зв≥р¤чий ≥нстинкт. ≤ ¤, главковерх чорного трибуналу комуни Ч н≥кчема в його руках, ¤ка в≥ддалас¤ на волю хижоњ стих≥њї. Ќедарма герой говорить, що Ђце сторож моЇњ душ≥ї, в≥н боњтьс¤ ви¤вити перед “агабатом св≥й страх, своњ потаЇмн≥ думки, переживанн¤, х:воЇ почутт¤ до матер≥. « ≥ншого боку, герой ≥нколи в≥дсторонено вказуЇ на когось, хто тисне на його св≥дом≥сть, використовуючи так≥ безособов≥ форми, ¤к Ђд≥сталис¤ї, Ђнаступалиї, Ђнаказувалиї: Ђ“ак! Ч схопили нарешт≥ й другий к≥нець моЇњ душ≥!ї. ќтже, звиродн≥нн¤ спричин¤Ї не т≥льки фанатична в≥ра в ≥дею, а й пост≥йний зовн≥шн≥й тиск ¤коњсь невизначеноњ сили, уособленоњ в образ≥ доктора “агабата.
ўе одна досить важлива у твор≥ проблема Ч повне звиродн≥нн¤ людини п≥д тиском тотального п≥дкоренн¤ особистост≥ сл≥п≥й
в≥р≥. –езультат цього звиродн≥нн¤ Ч дегенерат, в≥рний солдат революц≥њ: Ђ«а ним ≥ще дал≥ в тьму Ч в≥рний вартовий ≥з дегенеративною буд≥влею черепа. ћен≥ видно лише його трохи безумн≥ оч≥, але ¤ знаю: у дегенерата Ч низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосс¤ й приплюснутий н≥с. ћен≥ в≥н завше нагадуЇ каторжника, ≥ ¤ думаю, що в≥н не раз мусив сто¤ти у в≥дд≥л≥ крим≥нальноњ хрон≥киї. ќтже, революц≥¤ спираЇтьс¤ на нелюдськ≥ пристраст≥ злочинц≥в, що прагнуть вбивств. ≤ дал≥ це п≥дтверджуЇтьс¤ таким спостереженн¤м геро¤: Ђћи часто ухил¤лись догл¤дати розстр≥ли. јле в≥н, цей дегенерат, завше був солдатом революц≥њ ≥ т≥льки тод≥ йшов з пол¤, коли танули димки й закопували розстр≥л¤нихї. ƒ≥йснонемисл¤ча сл≥па людина, ¤ка тупо виконуЇ чужу волю, це не людина, а Ђдегенератї, позбавлений ≥нтелекту.
¬м≥нн¤ ћиколи ’вильового вт≥лювати у своњх творах глибинний дух доби просто вражаюче. ћ. …огансен дав таку узагальнюючу оц≥нку творчост≥ письменника: Ђћ. ’вильовий, кр≥м того, що в≥н поет Ч ¤к сл≥д тому бути Ч з повним розум≥нн¤м науки поетики, ще й ≥де своњм шл¤хом, ¤ким до нього не йшов н≥хто н≥ в рос≥йськ≥й, н≥ в украњнськ≥й л≥тератур≥, Ч це справжн≥й ≥ ориг≥нальний майстерї. Ќовела Ђя (–омантика)ї Ч одна з найтраг≥чн≥ших новел письменника, тв≥р, що не маЇ соб≥ аналог≥й у св≥тов≥й л≥тератур≥, тв≥р, проблематика ¤кого перебуваЇ поза часом, бо торкаЇтьс¤ загальнолюдських трагед≥й особистост≥ї.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ’вильового ћиколи
