Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
яскравий св≥т художнього слова Ћ≥ни остенко (I≤ вар≥ант)
ѕоез≥¤ Ч це завжди неповторн≥сть,
¤кийсь безсмертний дотик до душ≥.
Ћ≥на остенко
Ћ≥на остенко... ÷е ≥м'¤ п≥дноситьс¤, наче прапор, у наш≥й украњнськ≥й поез≥њ. ’оча варт≥сть њњ поез≥њ ще й не оц≥нена вповн≥, не вивчена л≥тературознавц¤ми, але дл¤ украњнського читача вона вже давно стала джерелом ц≥лющого слова, ¤ке тамуЇ спрагу щирост≥ й душевноњ щедрост≥, л≥кв≥дуЇ брак правдивост≥ й чистоти. ¬. Ѕазилевський писав: Ђ”крањнськ≥й л≥тератур≥ поталанило, що в н≥й Ї постать, ¤ка житт¤м ≥ творч≥стю утверджуЇ благородство вищих мистецьких принцип≥в. ÷е п≥дн≥маЇ Ћ≥ну остенко в очах мудрого читача на ту висоту, у т≥ сфери духу, ¤к≥ зр≥дн≥ бунтарству Ћес≥ ”крањнки чи, скаж≥мо, √абр≥ели ћ≥страль... « в≥дстан≥ у час≥ подвижництво Ћ≥ни остенко стане ще видн≥шим... ÷е б≥льше н≥ж поез≥¤ Ч тут наша ≥стор≥¤ ≥ ф≥лософ≥¤, наш спос≥б думанн¤, героњка, наш≥ марноти й глупоти. “ут минуле й сучасне, просв≥чене рентгеном мисл≥...ї ÷≥ слова досл≥дника ¤кнайкраще характеризують специф≥чну насичен≥сть поез≥њ Ћ≥ни остенко поетичним сенсом, поЇднанн¤ традиц≥йного поетичного струмен¤ з≥ см≥ливим новаторством, густотою образност≥.
ѕоетеса керувалас¤ в поез≥њ досить високими критер≥¤ми, вважаючи, що право на ≥снуванн¤ маЇ лише те слово, ¤ке потр≥бне сучасникам, ¤ке облагороджуЇ њх, м≥стить у соб≥ кв≥нтесенц≥ю духу доби. “ому вона непримиренно ставитьс¤ до так званих Ђпустихї в≥рш≥в, що пишутьс¤ т≥льки задл¤ слави чи ще ¤кихось винагород:
ј ск≥льки в нас поез≥й випадкових
« н≥чого й н≥ дл¤ чого виника!
Ѕайдужих фраз металу нетривкого,
ƒумок затертих ≤ порожн≥х сл≥в...
—ама прагнула простоти слова, не намагаючись нагромадити складн≥ символ≥чн≥ конструкц≥њ. јле ¤ка ж складна ц¤ простота! ≤ чому ж вона так бере за душу? „ому змушуЇ страждати, сп≥впереживати, нав≥ть плакати? “ому що кожне слово, мов щире золото, мов стигле зерно, л¤гаЇ у ірунт нашого серц¤. ≤ невже можна залишитис¤ байдужим до таких, наприклад, р¤дк≥в:
оли буду ¤ нав≥ть сивою,
≥ житт¤ моЇ п≥де мр¤кою,
¤ дл¤ тебе буду красивою,
а дл¤ когось, може, й н≥¤кою.
“ак, н≥¤ких ускладнень образност≥, символ≥ки, нав≥ть звичайних дл¤ поез≥њ пор≥вн¤нь, але сила в≥рша в цьому й криЇтьс¤. ожне слово займаЇ своЇ м≥сце ≥ тому змушуЇ р¤док брин≥ти, наливатис¤ чистим зм≥стом.
Ћ≥на остенко в одному з в≥рш≥в немовби сама визначаЇ рол≥ дл¤ своњх поез≥й, класиф≥куючи њх за енергетичним струменем:
™ в≥рш≥ Ч кв≥ти.
¬≥рш≥ Ч дуби.
™ ≥грашки в≥рш≥.
™ рани.
™ повелител≥ ≥ раби.
≤ в≥рш≥ Ї Ч каторжани.
р≥зь мури в'¤зниць,
по тернах лихол≥ть Ч
≥дуть, ≥дуть
по етапу стол≥ть...
„ому в≥рш≥ можуть стати каторжанами? ѕоетеса сама в≥дпов≥даЇ на це питанн¤: Ђ”крањнський письменник, приход¤чи в л≥тературу, спершу й не знаЇ, в зону ¤коњ б≥ди в≥н вступив. ѕот≥м проходить здогад ≥ протест: такого не може бути! ј пот≥м усв≥домленн¤: так Ї. јле мушу працювати. ÷е дол¤ мого народу, отже Ч ≥ мо¤ дол¤ї. —аме ц≥Їю позиц≥Їю вим≥рюЇтьс¤ й визначаЇтьс¤ тематика поез≥й Ћ≥ни остенко.
ожне слово поез≥њ нашоњ сучасниц≥ немов жива ≥стота, ¤ка може бол≥ти й страждати:
јле поет природний, ¤к природа.
ќд фальш≥ в нього слово заболить.
ѕриродн≥сть Ї одн≥Їю з головних ознак поез≥њ Ћ≥ни остенко. ѕриродний ритм слова в≥дображуЇ природну плинн≥сть житт¤, природний х≥д думок. “ому, мабуть, поетеса неодноразово зверталас¤ до зображенн¤ природи, в≥дтворюючи њњ неперех≥дну силу, нетл≥нну красу:
ќс≥нн≥й день, ос≥нн≥й день, ос≥нн≥й!
ќ син≥й день, о син≥й день, о син≥й!
ќсанна осен≥, о сум! ќсанна.
Ќевже це ос≥нь, ос≥нь, о! Ч та сама.
÷ей образ, побудований на асонансах ≥ поетичн≥й тавтолог≥њ в≥дтворюЇ притаманне поетес≥ вм≥нн¤ грати з≥ словом, використовуючи не т≥льки його семантичну виразн≥сть, а й притаманну йому звукову мелодику. ≤нколи Ћ≥н≥ остенко достатньо всього двох сл≥в, щоб ц≥лком заворожити читача таЇмницею звучанн¤ й значенн¤, але далеко не вс≥ њњ поез≥њ вибудуван≥ чисто на сенсорному р≥вн≥, оск≥льки б≥льш≥сть њх Ї поез≥¤ми ≥нтелектуальноњ напруги, роботи думки. ÷е ф≥лософська, громад¤нська л≥рика. јле в будь-¤кому випадку ус≥ в≥рш≥ поетеси конденсують маг≥чну, надзвичайну силу —лова, що не Ї просто поЇднанн¤м л≥тер, наповнених зм≥стом, а Ї д≥Ївою могутньою енерг≥Їю, ¤ка творить ≥ перетворюЇ св≥т. ƒ≥йсно, дл¤ Ћ≥ни остенко Ђспочатку було —лової:
ћарную дн≥ на пошуки незримоњ
н≥моњ сут≥ в сут≥нках пон¤ть.
Ўалене слово загнуздавши римою,
вл≥таю в н≥ч. —лова мене п'¤н¤ть.
—лово стаЇ охоронцем нац≥њ ≥ людства, це воно Ч найважлив≥ший обер≥г украњнц¤, м≥стилище духовност≥ й духу у¤рмленого народу, що вистраждав своЇ право бути. “ому що кожен народ сильний перш за все своњм словом, дл¤ Ћ≥ни остенко Ч поетичним словом, над≥леним душею, живим:
ћоњ слова, у чоботи не взут≥,
спливають кров'ю на њњ тернах.
¬они гор¤ть ≥ вал¤тьс¤, ¤к веж≥...
ѕоез≥¤ Ћ≥ни остенко Ч окремий поетичний св≥т, розкрити особђивост≥ ¤кого не можна, звичайно, в рамках одного учн≥вського твођру, оск≥льки в≥н живий ≥ м≥нливий, в≥н розвиваЇтьс¤ всередин≥ себе, породжуючи безл≥ч тлумачень ≥ сприйн¤тт≥в. ÷е св≥т справжньоњ раси, ћистецтва, духовноњ —вободи, про ¤ку могла т≥льки мр≥¤ти людина тотал≥тарного сусп≥льства, це св≥т ƒобра ≥ ѕравди.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю остенко Ћ≥ни
