Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
“еми, п≥дказан≥ житт¤м (зб≥рка "Ќад берегами в≥чноњ р≥ки", цикл "ѕам`¤т≥ безсмертна д≥орама") (≤ вар≥ант)
я спов≥дую в≥ру,
у ¤к≥й оточують н≥мбом
не св¤тих,
не пророк≥в,
а просто щасливих людей.
Ћ≥на остенко
ѕоез≥ю Ћ≥ни остенко знають, любл¤ть ≥ залюбки читають м≥льйони людей в ”крањн≥. Ќав≥ть т≥, хто зат¤то не любл¤ть усього украњнського, слухаючи њњ в≥рш≥, захоплюютьс¤ њхньою природною красою та милозвучн≥стю, вишукан≥стю поетичного вислову. ƒ≥йсно, поетеса виважуЇ кожне своЇ слово, бо¤чись нещирост≥, похапливост≥ в поез≥њ:
—трашн≥ слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причањлись,
коли не знаЇш, з чого њх почать,
бо вс≥ слова були уже чињмись.
«б≥рки ЂЌад берегами в≥чноњ р≥киї та Ђѕам'¤т≥ безсмертна д≥орамаї розвивають загалом притаманн≥ поез≥њ Ћ≥ни остенко мотиви ф≥лософ≥њ народноњ мудрост≥, причому насамперед ≥стор≥¤ дл¤ нењ Ч пригадуванн¤, в≥дшукуванн¤ сл≥д≥в минулого, збережених у давн≥х фольклорних переказах, думах, п≥сн¤х, старих книжках, у нам'¤т≥ культури.
” творчост≥ Ћ≥ни остенко ≥сторичн≥сть сп≥взвучна ≥з сучасн≥стю, традиц≥¤ пов'¤зана ≥з символами сьогодн≥шнього дн¤, отже, немаЇ ч≥ткого под≥лу на минуле та сучасне, найважлив≥шим дл¤ людини Ї збереженн¤ пам'¤т≥:
”се ≥де, але не все минаЇ
над берегами в≥чноњ р≥ки.
—в≥таЇ день в терновому галузз≥.
ладуть в≥три смичок на т¤тиву.
ƒесь голос м≥й шукаЇ давн≥х друз≥в,
≥ хтось чужий кричить мен≥: ау!
≤ знову тиша. Ћиш блукають луни.
р≥зь день, кр≥зь мить, кр≥зь душу, кр≥зь в≥ки.
—основий л≥с перебираЇ струни
над берегами в≥чноњ р≥ки.
ќбраз Ђв≥чноњ р≥киї передаЇ в≥дчутт¤ плинност≥ часу, зм≥нност≥ всього на св≥т≥, але, з другого боку, в≥н передаЇ ≥ неперервн≥сть ≥сторичного часу, спадков≥сть здобутк≥в багатьох покол≥нь. ћинуле набуваЇ в поез≥њ Ћ≥ни остенко особливоЇ актуальност≥ саме через в≥дшукуванн¤ в≥чноњ мудрост≥, в≥чних ц≥нностей.
–оздуми поетеси рухаютьс¤ в≥д ≥стор≥њ до сучасноњ цив≥л≥зац≥њ ≥ навпаки. —учасн≥сть, звичайно, ≥нша в технолог≥чному, матер≥альному, сусп≥льному розум≥нн≥, але треба пам'¤тати, що, кр≥м незм≥нних гуман≥стичних вартостей, незм≥нною завжди залишаЇтьс¤ сутн≥сть добра ≥ зла, моральност≥ та аморальност≥. “ому м≥ж стол≥тт¤ми ≥снуЇ естафета глибоких людських вчинк≥в, але й естафета зради. ѕершу необх≥дно зберегти неперервною, а другу обов'¤зково треба перервати:
–≥зн≥ бувають естафети.
ћ≥щани м≥щанам передають буфети,
за¤ложен≥ ложки, туп≥ нож≥,
глупоту свою й думки чуж≥.
–≥зн≥ бувають естафети.
¬оњни воњнам передають багнети,
майстри майстрам Ч своњ таЇмниц≥,
цар≥ цар¤м Ч декрети й темниц≥.
–≥зн≥ бувають естафети.
ѕередають поетам поети
≥з душ≥ в душу,
≥з мови в мову
свободу духу ≥ правду слова.
ќтже, найб≥льшою варт≥стю Ї неперервн≥сть правди мистецтва, я ≈ творить душу людини, змушуючи њњ замислюватис¤ над сенсом свого власного ≥снуванн¤ та сенсом ≥снуванн¤ ц≥лого св≥ту. Ћ≥на остенко захоплена гуман≥стичними ≥де¤ми, ¤к≥ Ї способом протисто¤нн¤ культури й традиц≥њ глухому технолог≥зму. Ћюдина завжди стоњть перед вибором Ч протисто¤ти зубож≥нню чи пливти за теч≥Їю, змиритис¤ ≥з зм≥щаненн¤м, зменшенн¤м людськоњ вартост≥. ≤ л≥ричний герой Ћ≥ни остенко н≥коли не сумн≥ваЇтьс¤ у своњму вибор≥, оск≥льки:
∆итт¤ ≥де ≥ все без коректур,
≥ час летить, не стишуЇ галопу...
≤ треба кожн≥й людин≥ пам'¤тати, що вона повинна Ђзробити щось, лишити по соб≥ї.
ѕоетичний св≥т л≥ричного геро¤ Ћ≥ни остенко дуже складний, оск≥льки вона витворюЇ свою реальн≥сть, що ≥снуЇ за певними внутр≥шн≥ми законами. њњ герой мусить нести на соб≥ печатку в≥дпов≥дальност≥ за весь св≥т, за свою Ѕатьк≥вщину, за минуле, за майбутнЇ. ¬≥н в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших людей самою м≥рою своЇњ занепокоЇност≥ проблемами св≥ту:
“и, ƒон ≥хоте, може, б≥снуватий?
ўо в тебе Ї? ѕечаль ≥ далина.
“об≥ не досить Ч просто ≥снувати?
“и хочеш побороти чаклуна?
ќн смерть твою лулукаЇ совою.
“ак, њњ герой Ч в≥чний ƒон ≥хот, людина, ¤ка боретьс¤ з≥ св≥товим злом нав≥ть тод≥, коли вс≥ ≥нш≥ мовчать, змирилис¤. “ому нав≥ть. в ≥нтимн≥й л≥риц≥ поетеси прориваютьс¤ так≥ р¤дки:
≤ в житт≥, ¤к на пол≥ м≥нному,
¤ просила у цьому стор≥чч≥
хоч би той магазинний м≥н≥мум:
люди, будьте взаЇмно вв≥члив≥.
≤ ¤кби на те мо¤ вол¤,
написала б ¤ скр≥зь курсивами:
так багато на св≥т≥ гор¤,
люди, будьте взаЇмно красивими!
«аклик до збереженн¤ внутр≥шньоњ краси, душевного багатства, люд¤ност≥ Ч основн≥ струмен≥ поез≥њ Ћ≥ни остенко. ≤ тому поетеса пос≥даЇ вин¤ткове м≥сце в украњнськ≥й поез≥њ не завд¤ки ¤кимось надзвичайним творчим експериментам, а завд¤ки своњй сильн≥й особистост≥, принциповому запереченню позиц≥њ пристосуванства, ¤ке характеризувало багатьох рад¤нських письменник≥в.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю остенко Ћ≥ни
