Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ѕон¤тт¤ любов≥ ≥ дружби в поез≥њ ¬асил¤ —туса
оханн¤... яке воно було дл¤ поета, що велику частину свого житт¤ був в≥д≥рваний в≥д р≥дноњ земл≥, в≥д родини? ¬читаймос¤ у ц≥ р¤дки:
¬она ≥ ¤ под≥лен≥ навп≥л
м≥стами, к≥лометрами, в≥ками.
≥лометри ≥ роки прол¤гали м≥ж поетом та його дружиною. ¬≥н мучивс¤, вона чекала, страждаючи його болем, переживаючи його в≥д≥рван≥сть в≥д усього св≥ту. ўо вона в≥дчувала в т≥ моменти? ћи не д≥знаЇмос¤ про це, бо бачимо њхнЇ коханн¤ т≥льки з одного боку Ч
з боку поета, з боку його поез≥њ. ¬≥рш Ђ¬она ≥ ¤ под≥лен≥ навп≥л...ї Ч це переживанн¤ вини перед коханою дружиною, сином, мат≥р'ю за те, що њхн≥ дол≥ теж було покладено на алтар поетових переконань. “ак, ц¤ жертва необх≥дна. ≤ поет розум≥Ї це. ќднак легше в≥д цього не стаЇ, навпаки, важче, бо вина потроюЇтьс¤, або, ¤к любив в≥н писати, помножуЇтьс¤ на сто, помножуючи устократ б≥ль, з ¤кого виливаютьс¤ р¤дки: Ђ≤ син б≥жить, ¤к горлом кров б≥жить...*
ѕоетов≥ важко самому, в≥н уже захлинаЇтьс¤ своЇю самотою ≥ зойком вигукуЇ:
якби ти знала, ¤к ми Ї удвох!
як пропливаЇм нерозлийводою
за в≥ком, за нещаст¤м, за собою...
охана, нав≥ть коли вона далеко, стаЇ необх≥дною п≥дтримкою, ц≥лющим джерелом дл¤ спраглого серц¤:
оли б ти знала, ¤к ми не могли
прощатис¤, бо все житт¤ Їднались
≥ близились, ≥ разом ув≥йшли
у сп≥льне р≥чище...
“а образ коханоњ в≥ддал¤Їтьс¤, залишаючи п≥сл¤ себе лише приђмарний сл≥д. ¬она далеко ≥ вже стаЇ б≥льше мр≥Їю, н≥ж реальн≥стю. Ќав≥ть словом не можна њњ торкнутис¤, дос¤гнути њњ. ќбраз коханоњ ж≥нки стаЇ м≥рилом на¤вност≥ житт¤ у св≥т≥, ознакою того, що л≥ричђний герой ще живий. оли сумн≥в знищуЇ все, безумовним залишаЇтьс¤ т≥льки любов до нењ:
ћо¤ кохана! Ћаст≥вко! ∆оно!
Ћюблю тебе Ч палк≥ше, н≥ж донин≥
тебе кохав.
ј ось образ коханоњ взагал≥ стаЇ ¤кимось феЇричним, надреальним:
я марно вчив граматику коханн¤,
граматику грудей ≥ губ твоњх.
“и ут≥кала ≥ ховала см≥х,
межи зуб≥в затинутий захланних...
...—уз≥р'¤ б≥гли за чумацьким возом,
а ми пливли в брунатному човн≥.
оханн¤ було дл¤ поета пров≥дною з≥ркою, любов'ю своЇю всеохопною вол≥в би об≥йн¤ти ц≥лий св≥т, а друз¤м Ч в≥ддати все своЇ серце. јле чому ж у своњх в≥ршах —тус так часто говорить про самоту? „ому не згадуЇ про своњх друз≥в? ћожливо, прагне захистити њх в≥д тотального нищенн¤ всього мисл¤чого, живого, чесного,
в≥дгородитис¤ в≥д них, щоб уберегти? “ак, йому б хот≥лос¤ в найскрутн≥ш≥ хвилини житт¤ кликати њх, просити про п≥дтримку, просто про ¤кесь тепле слово. јле мусив мовчати, затиснувши зуби, здушивши крик у серц≥, т≥льки щоб не п≥ддатис¤ хвилинн≥й слабкост≥, не зранити њх. ≤ т≥льки ≥нколи зболено прориваЇтьс¤:
Ќе можу ¤ без посм≥шки ≤вана
оцю сльотаву зиму пережить.
¬ провалл¤х ноч≥, коли ињв спить,
а друга десь оббр≥хують старанно,
склепить очей не можу н≥ на мить...
÷ей в≥рш було написано п≥сл¤ того, ¤к «ќ серпн¤ 1965 року було заарештовано ≤вана —в≥тличного Ч л≥дера украњнськоњ культури 60-х рок≥в. ÷ей арешт мав широкий резонанс, в≥дразу розд≥ливши вс≥х на Ђсвоњхї ≥ Ђчужихї Ч тих, хто в≥д≥йшов в≥д опозиц≥онер≥в.
—к≥льки болю в цих р¤дках, звернених до друга, ск≥льки намаганн¤ п≥дтримати його хоча б так, словом. ≤, можливо, ц≥ тепл≥ дружн≥ слова були найц≥нн≥шим скарбом дл¤ засуджуваних за свою любов до ”крањни митц≥в:
≤ваночку! “и чуЇш, доброокий?
њй-бо не знаю, що ¤ зле зробив.
„ого ж бо й дос≥ тв≥й пор≥г високий
ан≥ в≥дчув, ан≥ переступив.
≤ б≥ль за стражданн¤ друга, тривога за його житт¤ викликають зненависть до тих, хто нищить будь-кого мисл¤чого, того, хто дозвол¤Ї соб≥ думати ≥накше, н≥ж це прийн¤то оф≥ц≥йно. ≤ арешт друга змушуЇ поета придивитис¤ до оточенн¤ й пом≥тити, що Ђсид¤ть по шпарах вс≥ муж≥ хоробр≥ї. ќстанн≥ р¤дки в≥рша сповнен≥ такого скорботного болю, що звучать майже по-б≥бл≥йному:
„и людська добр≥сть Ч т≥льки добр≥сть,
поки без сил, без мужност≥, без прав
запомогти, зарадити, вступитись,
стражденного в нещаст≥ прихистить
≥ зважитись боротис¤, щоб жити,
≥ зважитись померти, аби жить?
—еред загального мовчанн¤ безсилого сусп≥льства поет зваживс¤ п≥днести св≥й голос, захищаючи так≥ св¤т≥ пон¤тт¤, ¤к дружба, любов, в≥рн≥сть соб≥, кохан≥й, другов≥, своњй земл≥. ¬≥дстоюючи ц≥ неперес≥чн≥ ц≥нност≥, в≥н гинув сам, жертвуючи своњм житт¤м.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю ¬асил¤ —туса
