Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
ќбрази сотника ≥ писар¤ в сатиричн≥й пов≥ст≥ √ригор≥¤ в≥тки-ќснов'¤ненка Ђ онотопська в≥дьмаї
” пов≥ст≥ Ђ онотопська в≥дьмаї письменник дошкульно ≥ надзвичайно дотепно висм≥юЇ духовне виродженн¤ де¤ких представник≥в козацькоњ старшини в к≥нц≥ XVIII стол≥тт¤. √оловн≥ героњ пов≥ст≥ Ч сотник «абрьоха та писар ѕ≥стр¤к. њх об'ЇднуЇ зневага до людей, самодурство, пи¤цтво, зажерлив≥сть. ћикита «абрьоха сотенство успадкував: Ђ...д≥ди й прад≥ди ћикитов≥ усе були у славному сотенному м≥стечков≥ онотоп≥ сотникамиї. я думаю, що соромно було б отим д≥дам-прад≥дам побачити свого нащадка, ¤кий п≥сл¤ сну Ђсхопивсь, випоз≥хавс¤, вичухавс¤... с≥в на лавц≥: голова йому нечесана, чуб неп≥дголений, пика невмита, оч≥ заспан≥, уси розкудовчен≥, сорочка розхристана...ї јле це лише портрет, хоч, звичайно, довол≥ колоритний. якою ж в≥н був людиною? Ќедолугий «абрьоха мав необмежену владу не т≥льки над конотопською сотнею, а й над населенн¤м. ¬≥н був грубий, нетактовний. ћи см≥Їмос¤ ≥ з писар¤, ≥ з сотника, коли читаЇмо, ¤к вони вели обл≥к козак≥в з допомогою хворостини, на ¤к≥й зробили сто карб≥в (це означало, що в сотн≥ сто козак≥в). —початку писар з ц≥Їю довгою жердиною н≥¤к не м≥г зайти в сотникову св≥тлицю ≥ пропонував Ђабо ст≥ну прот¤ти, або стелю п≥дн¤тиї. ўоб внести в хату хворостину, писар переламав њњ ≥ тод≥ н≥¤к не м≥г дорахуватис¤ одного козака, тому що переламана вона була саме на позначц≥. —отник «абрьоха Ч розумово в≥дстала людина, дармоњд, чванько. ≤нтереси його досить обмежен≥. ¬≥н т≥льки й думаЇ, щоб добре випити, смачно поњсти та вволю поспати. ћова сотника груба, лайлива. «апрошуючи свого при¤тел¤ ѕ≥стр¤ка, в≥н говорить: Ђ—≥дай же, при¤телю; ¤кого-бо ти чорта там б≥л¤ порога ма¤чиш, ¤к той цуцик на в≥рьовц≥?ї ўе брутальн≥ша його мова з п≥длеглими односельц¤ми. ”с≥ма справами в козацьк≥й сотн≥ керував ѕ≥стр¤к, ¤кому сотник бездумно п≥дкор¤вс¤. ѕисьменник сатирично висм≥юЇ ≥ цього пройдисв≥та, ¤кий у своњх д≥¤х значно хитр≥ший ≥ п≥дступн≥ший, н≥ж сотник. «гадаймо, що саме писар, бажаючи, щоб «абрьоху зн¤ли з посади сотника, радить тому не виконувати наказу полковника вести сотню до „ерн≥гова, а заходитись топити в≥дьом, ¤к≥, мовл¤в, вкрали дощ, через що сталас¤ посуха. ѕисьменник глузуЇ з≥ своњх героњв, ≥ в пов≥ст≥ н≥би вчуваЇтьс¤ питанн¤: х≥ба мають так≥ духовно отуп≥л≥ люди керувати ≥ншими? ЂЌайпр¤м≥ше, найблагородн≥ше моЇ прагненн¤, Ч писав в≥тка-ќснов'¤ненко, Ч показати, в≥д чого у нас злої.
ƒивись ≥нш≥ твори за творч≥стю √ригор≥¤ в≥тки-ќснов'¤ненко
