јнал≥з к≥нопов≥ст≥ ƒовженка "”крањна в огн≥"
≥нопов≥сть Ђ”крањна в огн≥ї Ч один ≥з найсильн≥ших, найб≥льш вражаючих твор≥в украњнськоњ л≥тератури про трагед≥ю народу в роки другоњ св≥товоњ в≥йни та й упродовж ус≥Їњ своЇњ ≥стор≥њ.
—аме ”крањна прийн¤ла на себе перш≥ удари загарбник≥в; найстрашн≥ш≥ ≥ найб≥льш≥ битви, в≥дбувалис¤ на њњ пол¤х, ≥ вс¤ вона палала у вогн≥ та стражданн¤х.
÷≥ картини з жалем ≥ болем, а ще б≥льше з жагучою ненавистю до ворог≥в змальовуЇ автор: Ђ√ор¤ть жита на мног≥ к≥лометри, палають, топчутьс¤ людьми, п≥дводами... –евуть аероплани. ћечуть бомби. –озсипаютьс¤ вершники по полю, мов птиц≥... рик, ≥ плач, ≥ височенний зойк поранених конейї. ѕовна розгублен≥сть серед населенн¤, розгублен≥сть у в≥йськах перед раптовою зал≥зною навалою... —ини упр≥¤на ’уторного, одного з героњв к≥нопов≥ст≥, стали дезертирами, повернулис¤ додому ≥ виправдовуютьс¤ перед батьком: Ђ” нас, тату, - генерал пропав. «астреливс¤, бодай його сира земл¤ не прийн¤ла.. –озгубилис¤ ми... ћости, тату, з≥рван≥. ѕлавати не вм≥Їмої.
ѕисьменник дошукуЇтьс¤ причин зрадництва ≥ говорить про них у пр¤мих авторських зверненн¤х до читача. ÷≥ слова звучать гн≥вним обвинуваченн¤м державн≥й пол≥тиц≥ за вихованн¤ молод≥: Ђ” гр≥зну велику годину житт¤ свого народу не вистачило у них н≥ розуму, н≥ великост≥ душ≥. ѕ≥д тиском найт¤жчих обставин не од≥йшли вони на сх≥д з≥ своњм великим товариством, що йому пот≥м судила дол¤ здивувати св≥т своњми подвигами. «викл≥ до типовоњ безв≥дпов≥дальност≥, позбавлен≥ знанн¤ урочистоњ заборони ≥ св¤тост≥ заклику, мл¤в≥ њх натури не п≥дн¤лис¤ до висот розум≥нн¤ ходу ≥стор≥њ, що кликала њх до велетенського бою, до надзвичайного. 1 н≥хто не став њм у пригод≥ з славних прад≥д≥в ≥стор≥њ, великих воњн≥в, бо не вчили њх ≥стор≥њ. Ќе помогли й близьк≥ р≥дн≥ героњ революц≥њ, бо не шанували њх пам'¤ть у сел≥. —еред перших удар≥в дол≥ загубили вони прис¤гу свою, бо слово Ђсв¤щеннаї не дзвен≥ло в њх серц¤х урочистим дзвоном. ¬они були духовно беззбройн≥, нањвн≥ й короткозор≥ї.
ѕро таку ах≥ллесову п'¤ту украњнського народу знають нав≥ть вороги. Ќ≥мецький оф≥цер ≈рнст фон рауз говорить своЇму синов≥: Ђ÷≥ люди абсолютно позбавлен≥ вм≥нн¤ прощати один одному незгоди нав≥ть з ≥м'¤ ≥нтерес≥в загальних, високих. ” них немаЇ державного ≥нстинкту... “и знаЇш, вони не вивчають ≥стор≥њ. ƒивовижно. ¬они вже двадц¤ть п'¤ть л≥т живуть негативними лозунгами одкиданн¤ бога, власност≥, с≥м'њ, дружби! ” них в≥д слова Ђнац≥¤ї оставс¤ т≥льки прикметник. ” них немаЇ в≥чних ≥стин. “ому серед них.так багато зрадник≥в...ї
¬≥йна п≥дн¤ла на ноги всю ”крањну. “ис¤ч≥ б≥женц≥в, перевалено жител≥в м≥ст, њхали на сх≥д. ј сел¤ни, прив'¤зан≥ Ђтис¤чол≥тн≥ми узами до земл≥ї, не могли вс≥ вињхати, тому дивилис¤ усл≥д в≥д'њжджаючим ≥ говорили: Ђј куди ж вони ото њдуть, бодай њм добра не було! ўоб вони б≥гли й не переставали! “а нащо ж њх везуть машинами? ћоже б, машини та на щось ≥нше пригодилис¤!ї
“≥, що њхали в тил, питали один одного: Ђ—лухайте, чому вони не т≥кають? ¬и бачите? ¬они не т≥кають? Ч Ќу, ¤сно. „ого ж њм т≥кати? ¬они ждуть н≥мц≥вї.
“ак розколювалас¤ нац≥¤ зсередини, ≥ ≤де ще один ≥з траг≥чних насл≥дк≥в в≥йни, ¤кий переживатиме народ ще довг≥ роки по в≥йн≥. ј з наближенн¤м фронту ≥ще б≥льше поглибилас¤ пр≥рва м≥ж тими, хто њхав у тил, ≥ тими, хто йшов чи залишавс¤: Ђѕрол≥тали вантажн≥ машини р≥зних снаб≥в, зоЇнторг≥в, управл≥нь, постачань. ’олодн≥, зл≥ шофери, здавалось, не. бачили н≥чого на дороз≥. Ќе бачили й пасажири. „имало серед них було н≥кчемних людей, позбавлених глибокого розум≥нн¤ народноњ трагед≥њ. Ќедорозвинен≥сть звичайних людських в≥дносин, скука формал≥зму, в≥домственна байдуж≥сть чи просто в≥дсутн≥сть людськоњ у¤ви ≥ тупий егоњзм котили њх на державних гумових колесах мимо пораненихї.
јле найстрашн≥ше було те, що Ђдержавн≥ д≥¤ч≥ середньоњ рукиї, вт≥каючи сам≥, звинувачували ≥нших у пан≥ц≥, приховували правду. ¬асиль равчина, почувши розмову голови виконкому одного м≥стечка Ќ. Ћиманчука з двома д≥вчатами про в≥дступ,: з г≥ркотою вигукнув њм: Ђ“≥кайте, сестри моњ, т≥кайте. Ѕо прийдуть н≥мц≥, пон≥вечать вас, зараз¤ть хворобами, поженуть у неволю, а цей незгораЇмий шкаф,Ч показав ¬асиль на голову,Ч що збираЇтьс¤ т≥кати, повернетьс¤ пот≥м та й судитиме вас за розпустуї.
“ак ≥ сталос¤ пот≥м з героњнею твору Ч ’ристею й сотн¤ми ≥нших д≥вчат, ¤ким довелос¤ пройти вс≥ кола фашистського пекла, а пот≥м ще й постати перед судом холодних та бездушних ЂнезгораЇмих шкаф≥вї, ¤к≥ вир≥шили, що саме вони Ч пров≥дники державноњ пол≥тики, л≥н≥њ парт≥њ.
ƒовгою, дуже довгою була в≥йна. ≤ кров≥ пролилос¤ багато, ¤к зазначаЇ письменник, Ђб≥льше н≥ж би могло пролитись. ≤ стражданьї.
јвтор показуЇ усю глибину народного гор¤ в окупац≥њ Ч довелос¤ й орати зам≥сть коней та вол≥в, ≥ в≥ддавати цв≥т нац≥њ Ч найкращих, юнак≥в та д≥вчат Ч у Ќ≥меччину на каторжн≥ роботи, зазнавати принижень, гинути у вогн≥ пожеж, п≥д дулами фашистських автомат≥в, на шибениц¤х. ќсь лише один з таких страшних еп≥зод≥в, змальованих у к≥нопов≥ст≥. ≈рнст фон рауз, пересл≥дуваний партизанами, погано спав. ј розплата за це була страшна: Ђ—отн≥ нещасних людей, розстр≥л¤них, покал≥чених, з вир≥заними на груд¤х ≥ на лоб≥ з≥рками, згор≥ли т≥Їњ ноч≥ в сел≥, замкнут≥ в палаючих клун¤х ≥ церквах. –озплатилис¤ за н≥мецький хворобливий сон т¤жкими муками у вогн≥ украњнськ≥-д≥тиї.
Ќевблаганна в≥йна не раз ≥ не дв≥ч≥ прокочувалас¤ украњнською землею, зб≥льшуючи число жертв ≥ розруху. јвтор подаЇ злов≥сний пейзаж, в≥д ¤кого стаЇ, моторошно: Ђƒимом сходили обр≥њ. ¬огн¤н≥ вали з громом ≥ гуркотом не один раз перекочувалис¤ ≥з сходу на зах≥д ≥ з заходу на сх≥д. ћертв≥ танки чорн≥ли на пол¤х гр≥зними своњми тушами, неначе вимерл≥ страховища в пустел≥. ≤ куди не поњхати, куди не п≥ти,Ч всюди несло духом непохованого людського трупу. ћ≥нован≥ нескошен≥ пол¤ були сповнен≥ злов≥сних таЇмницьї.
ј ¤кою стала улюблена ƒовженкова р≥ка! Ђ¬она була збещена, зівалтована ≥ спотворена ворогами.
¬ода текла в н≥й каламутна й кривава, з дохлою рибою, трупами й ≥ншими останками страждань... ≤ гр¤зь, ≥ каламуть, ≥ кров у р≥чц≥, ≥ смерть! ÷е була вже не р≥чка, а ст≥к нечистотї.
Ѕезм≥рною була трагед≥¤ простих, р¤дових наших воњн≥в, ¤к≥ прийн¤ли на своњ плеч≥ увесь т¤гар битви за р≥дну-землю. ÷их боњв не витримували н≥ зв≥р≥, н≥ птахи, н≥ плазуни: Ђ“акий страшний був св≥т у бою. ќдна лише людина могла витерп≥ти б≥й...ї
ќпис бойових д≥й займаЇ у ƒовженка к≥лька стор≥нок. јле це б≥ль зраненого серц¤, це крик душ≥: ЂЋюди, схамен≥тьс¤!ї ѕобачене, в≥дчуте й пережите письменник пропускаЇ через призму мистецького сприйн¤тт¤ ≥ з великим талантом подаЇ читачам: Ђѕов≥тр¤н≥ хвил≥ й буйн≥ завихренн¤ од прол≥таючих великих снар¤д≥в ≥ вибух≥в м≥н зривали людей з земл≥, крутили њх угор≥, ¤к ос≥нн≥й лист, ≥ кидали на землю.
¬се пов≥тр¤ прийшло в шалений рух, все воно, вс¤ атмосфера звучала, ревла, вибухала, кр¤кала ≥ грим≥ла тис¤чами гром≥в, пов≥тр¤ гор≥ло. Ќа б≥йц¤х загоралис¤ сорочки.
...—≥м раз сходилис¤ б≥йц≥ з противником. —≥м найт¤жчих н≥мецьких атак одбили вони вщент, в порох, в дим. “ридц¤ть ш≥сть ворожих танк≥в палало вже перед ними ≥ позносило до неба гр≥зну њхню славу. “рупу ворожого лежало м≥ж танками множествої.
≤ таких смертельних боњв було безл≥ч, а зак≥нчувалис¤ вони найчаст≥ше одним:
Ђ¬се в≥ддали. ¬се до останньоњ нитки. ѕоквиталис¤ з житт¤м, з в≥йною, з ворогами на. всю силу. Ќе мудрували, не ховались по резервах ≥ тилах, не обростали родичами на простих своњх артилер≥йських постах. Ќе видушували з малих своњх талант≥в великоњ корист≥, ...не любили виставл¤тис¤ напоказ н≥ в ц≥лому вигл¤д≥, н≥ в пораненому, н≥ в ¤ких доблест¤х...ї
јвтор накиваЇ цих героњв по≥менно, а за ними постаЇ весь героњчний народ, ¤кий грудьми захистив землю в≥д фашистськоњ орди.
” цьому списку, в≥дпов≥дно до ≥сторичноњ правди, ми бачимо не лише пр≥звища украњнц≥в, а й рос≥¤н, грузин≥в, представник≥в р≥зних нац≥ональностей, ус≥х, хто плечем до плеча воював проти н≥мецько-фашистських окупант≥в. “ому безп≥дставним видаЇтьс¤ звинуваченн¤ ќ. ѕ. ƒовженка в нац≥онал≥зм≥ (в г≥ршому розум≥нн≥ цього слова).
ѕисьменник захоплюЇтьс¤ мужн≥стю своњх героњв, прославл¤Ї њх подвиг у в≥ках, хоч-серце його при цьому обливалос¤ кров'ю за марно втраченими силами ≥ жита¤ми.
Ђяк билис¤ люди! Ќемов ц≥л≥ стол≥тт¤ незламноњ упертост≥ ≥ бойових щедрот розкрилис¤ раптом в ¬ернигорах, “руханових, ¬овках ≥ якимахах. –≥дна батьк≥вська земл¤ умножила њх гн≥в ≥ силу бойового запалу. ¬они немов уросли в землю, ≥ коли н≥мц≥ були вже зовс≥м близько, вони встали ¤к один ≥ п≥шли в атаку ¤краз проти середини гр≥зного н≥мецького валуї.
ќтже, письменник у к≥нопов≥ст≥ Ђ”крањна в огн≥ї з переконливою пр¤мотою ≥ великою художньою майстерн≥стю розкрив трагед≥ю украњнського народу в найб≥льш≥й св≥тов≥й в≥йн≥. ¬исновок у читач≥в може бути лише один Ч таке не повинно повторитис¤!
јле не т≥льки в≥йна в пол≥ зору художнього досл≥дженн¤ письменника. ¬≥н з ус≥м жаром серц¤, чутливого до несправедливост≥, засуджуЇ б≥льшовицьку концепц≥ю класовоњ боротьби. —аме ц¤ теор≥¤, впроваджувана в практику, породила репрес≥њ, страх людей, недов≥ру один до одного, моральне спустошенн¤ душ≥, догматизм ≥ бездуховн≥сть. ѕриклад≥в цього ми знайдемо в к≥нопов≥ст≥ чимало.
ќсь прокурор партизанського загону Ћиманчук д≥знавс¤, що партизани захопили в полон ж≥нку ≥тал≥йського оф≥цера ѕальми ’ристю. ¬≥н дуже зрад≥в (?!) ≥ в≥дразу заочно присудив њњ до розстр≥лу ¤к п≥длу зрадницю в≥тчизни. Ћиманчук Ђнедавно прибув до загону з ¬еликоњ земл≥ з високою м≥с≥Їю чинити в самому пекл≥ боротьби справедливий суд над п≥длими в≥дступниками, запроданц¤ми, нац≥онал≥стами-душогубами та ≥ншим пропащим людом. ¬≥н був людиною великоњ кришталевоњ чесност≥ ≥ такого ж душевного холоду, ¤кий помагав йому не втрачати, ¤к в≥н казав, л≥н≥њ н≥ за ¤ких обставин...ї ’оч перед цим ми бачимо цього ЂнезгораЇмого шкафаї вт≥каючим. ≤ при цьому в≥н звинувачуЇ д≥вчат у пан≥ц≥, обманюЇ й заспокоюЇ, що м≥сто н≥коли не здадуть. “епер в≥н Ђчистийї, а т≥, хто побував в окупац≥њ,Ч н≥.
∆ертви в≥йни, мучениц≥, ¤к ’ристина ’уторна, правом≥рно задають питанн¤ своњм судд¤м: чому ж вони виросли не горд≥, не достойн≥ ≥ не св≥дом≥? ≤ сам≥ ж дають в≥дпов≥дь, що до в≥йни Ђм≥р¤ли д≥воч≥... чесноти головним чином на трудодень ≥ на центнери бур¤ков≥...ї, не дбаючи про вихованн¤ г≥дност≥ та духовний розвиток.
÷≥кавий напружений д≥алог Ћавр≥на «апорожц¤ ≥ ћаксима «аброди на колючому дрот≥ концтабору. ќбидва вони украњнц≥, але м≥ж ними пр≥рва: розкуркуленн¤, стражданн¤ на чужин≥, голод ≥ холод —иб≥ру з одного боку та в≥ра в справедлив≥сть ≥дей Ђвожд≥в пролетар≥атуї з другого.
”крањна Ч Їдина в св≥т≥ крањна, де не вивчають ¤к сл≥д ≥стор≥ю власного народу, де люди не знають ≥ не шанують своњх героњв. “о ж зв≥дки вз¤тис¤ патр≥отизму, в≥дданост≥ й мужност≥ в людин≥Чбезбатченков≥? ќсь на цьому наголошуЇ письменник. ¬≥н в≥рить, що так≥ жорсток≥ уроки ≥стор≥њ не пройдуть даремно.
Ќезважаючи на жахлив≥ картини боњв ≥ страждань, змальован≥ автором, к≥нопов≥сть Ђ”крањна в огн≥ї залишаЇ ¤кесь св≥тле враженн¤. ћоже, завд¤ки тому зворушливому с≥мейному мотивов≥, що нагадуЇ Ўевченкове Ђ—адок вишневий коло хати...ї. ќ. ƒовженко показуЇ багату на д≥тей ≥ щасливу довоЇнну родину «апорожц≥в, ¤ка дружно сп≥ваЇ улюблену материну п≥сню Ђќй, п≥ду ¤ до роду гул¤ти. ј у мене увесь р≥д багатий...ї
Ќа чол≥ роду Ч голова колгоспу Ћавр≥н «апорожець. ћати “ет¤на «алорожчиха Ч центр родини, њњ душа. —ини: –оман Ч лейтенант прикордонних в≥йськ, ≤ван Ч артилерист, —авка Ч чорноморець, √ригор≥й Ч Ђмайстер урожаюї, “рохим Ч р≥льник, щасливий батько п'¤тьох д≥тей. ј ще Ђдочка ќлес¤ Ч всьому роду вт≥ха. “иха, без Їдиноњ хмаринки на чол≥, майстериц¤ кв≥т≥в, чар≥вних вишивок ≥ п≥сеньї. ≤ пас≥чник д≥д ƒЇмид, колишн≥й чорноморець, з Ђбожественною б≥лою бороцоюї, ¤кому Ђхочетьс¤ њхати в чисте поле л≥та доган¤тиї.
ƒружну, робот¤щу родину розс≥¤ла в≥йна. ” перш≥ ж дн≥ вона забрала житт¤ в см≥ливого, але нерозважливого —авки, поранила мат≥}), кинула у вир боњв син≥в. Ѕатька Ћавр≥на «апорожц¤ чекало г≥рше за смерть Ч звинуваченн¤ у зрадництв≥, бо в≥н на проханн¤ громади став старостою. ѕримушував людей орати землю, т¤гнучи ¤рмо зам≥сть коней Ч щоб зл≥ш≥ були, не корилис¤ ворогов≥ та йшли в партизани. —клав список найкращих с≥льських парубк≥в та д≥вчат дл¤ в≥дправки в Ќ≥меччини, додавши при цьому знак партизанам, ¤к≥ могли визволити молодь. —ел¤ни вирощували хл≥б, худобу, але все це десь зникало. Ћавр≥н хоч таким чином виконував, св¤щенний обов'¤зок боротьби ≥з фашистськими зайдами. јле знайшовс¤ зрадник Ч ≥ ось уже «апорожець за колючим дротом концтабору. —ила любов≥ до житт¤ ≥ ненавист≥ до ворог≥в допомогла йому разом ≥з товаришами зв≥льнитис¤. јле що ж дал≥? ј дал≥ Ч страшне. ≤ у своњх, у партизан≥в, ¤к≥ знали лише зовн≥шн≥й б≥к справи, що цей чолов≥к Ч староста, в≥н Ч зрадник. —в≥дк≥в немаЇ Ч ус¤ “опол≥вка згор≥ла. «а вс≥ своњ стражданн¤, за св≥й патр≥отизм ≥ добр≥ справи Ћавр≥на чекаЇ лише ганебна смерть запроданц¤. “ака неприкрита правда житт¤. “≥льки випадок р¤туЇ цю мужню людину в≥д смерт≥ Ч прињжджаЇ з-за ƒн≥пра його син –оман, командир партизанського загону.
Ќе оминула й дочки ќлес≥ лиха година, поносила по .н≥мецьких полонах. ≤ хай н≥хто не питаЇ, ¤кою ц≥ною добралас¤ вона додому. Ђ¬она була вже не красива не молода, не чорн¤ва. ” нењ було сиве волосс¤ ≥ брудн≥, вимучен≥ руки, з ус≥ма сл≥дами холоду, голоду, л≥су, байрак≥в, земл¤них ¤м ≥ нуждиї. њњ вр¤тувала Ђмудра невмируща вол¤ до житт¤ роду, оте велике й найглибше, що складаЇ в народ≥ його в≥чн≥стьї.
«ак≥нчуЇтьс¤ к≥нопов≥сть так, ¤к ≥ починаЇтьс¤ Ч щасливою зустр≥ччю хоч ≥ пор≥д≥лого, але багатого на красивих та сильних людей роду «апорожц≥в. «нову лунаЇ улюблена материна п≥сн¤, хоч ≥ без нењ (мати загинула разом з≥ своњм селом). “епер уже ќлес≥, ¤к хранительниц≥ роду, доводитьс¤ проводжати на в≥йну св≥й р≥д: Ђј рано-вранц≥ ќлес¤ знов проводжала на в≥йну весь св≥й р≥д, аби н≥коли не подумали лих≥ люди, що не був в≥н щедрим на кров ≥ вогонь, послан≥ йому ганебною ≥стор≥Їю ™вропиї.
ќтже, р≥д залишивс¤ жити, ≥ це глибокий довженк≥вський символ безсмерт¤ украњнського народу.
ѕро .ж≥ноч≥ образи твору дуже проникливе написав в≥домий л≥тературознавець Ѕ. —тепанишин.
”се краще, що Ї в украњнському етнос≥, ƒовженко вт≥лив у величних, прекрасних образах ж≥нок. «ауважимо: вс≥ вони траг≥чн≥ ≥ вс≥ уособлюють та конкретизують загальний образ ”крањни. ÷е њй берегин¤ роду Ч.“ет¤на «апорожчиха, ≥ њњ дочка ќлес¤, ’рист¤ ’уторна, ћотр¤ Ћевчиха й ≥нш≥.
”с≥ ж≥нки змальован≥ автором з великою симпат≥Їю, та ќлес¤ найближча його серцю: мабуть, це його ≥деал украњнськоњ д≥вчини. расива ≥ чепурна, невсипуща в робот≥ ≥ скромна, цнотлива й сп≥вуча. ќлес¤ Ђсп≥вала так голосно ≥ тањс прекрасно, ¤к не снилось,н≥ одн≥й припудрен≥й артистц≥ї. ¬загал≥ була Ђвона тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброго, робот¤щою ≥ бездоганно вихованою чесним родомї. ¬елика патр≥отка своЇњ нац≥њ, ќлес¤ глибоко переживаЇ всенародну б≥ду Ч окупац≥ю. ¬ражена -. нападом фашист≥в, притуливши руки до грудей, вона чисто по-ж≥ночому вигукуЇ: Ђќй Ѕоже м≥й! ўо ж воно буде з нами?ї « Ђнамиї Ч це з родом, р≥дним.селом, ус≥Їю ”крањною. ¬важаймо, що цей вигук болю вустами ќлес≥ вирвавс¤ з грудей всього украњнського народу.
™ в пов≥ст≥ незвичайно см≥лива сцена, не властива украњнськ≥й л≥тературн≥й ≥ моральн≥й традиц≥њ, коли ќлес¤, не бажаючи бути поівалтованою кимось з окупант≥в, св≥домо пропонуЇ себе першому з наших воњн≥в, що в≥дступають (ним ви¤вивс¤ ¬асиль равчина). “реба бути великим майстром художнього слова та ще й неаби¤ким психологом, щоб не збитись у ц≥й сцен≥ на голу еротику чи фальшиву сентиментальн≥сть. ќпис ноч≥-зустр≥ч≥ ќлес≥ ≥ ¬асил¤ займаЇ понад чотири стор≥нки, ≥ це чи не найкращ≥, найпоетичн≥ш≥ стор≥нки пов≥ст≥. ѕерша н≥ч незайманих д≥вчини ≥ парубка, в ¤ку вони перед Ѕогом ≥ собою стали чолов≥ком та ж≥нкою, описана в народному, п≥сенному дус≥.
...Ѕагато осв≥дчень у коханн≥ ≥ у в≥рност≥ шлюбу дала нам класична ≥ сучасна украњнська л≥тература, але таке ми почули вперше.
Ќе випадкове ≥м'¤ головноњ героњн≥. Ќезвичайно сильн≥ украњнськ≥ ж≥ноч≥ характери п≥д таким же ≥менн¤м ќлес¤ були в ѕ. ул≥ша, Ѕ. √р≥нченка, ј. „айковського та ≥нших прозањк≥в ≥ поет≥в ”крањни.
”с≥ ж≥ноч≥ образи пов≥ст≥ трагед≥йн≥, а образ ’рист≥ ’уторноњ серед них Ч найтраг≥чн≥ший, бо њњ привселюдно в партизанському загон≥ суджено за щир≥сть ≥ правду, за добре слово про свого чолов≥ка, ≥тал≥йського оф≥цера.
... оли ’ристю вели на. жахливе незаконне судилище, Ђвона ледве йшла. ¬се њњ молоде т≥ло утратило свою силу й н≥би розтало. ¬она немов падала з великоњ висоти на землю в страшн≥й св≥домост≥, що парашут за спиною не розчинивс¤ ≥ вже тепер њй н≥ спинитис¤, н≥ крикнути, н≥ покликати. «емл¤ невблаганно т¤гла њњ до себеї.
¬≥дверт≥сть ’ристини збивала прокурора з пантелику. Ќа запитанн¤: Ђƒе тво¤ нац≥ональна горд≥сть, де тво¤ людська г≥дн≥сть? ƒе тво¤ д≥воча честь?ї Ч ...’рист¤ з г≥дн≥стю каже: Ч я знаю, що не вийти мен≥ зв≥дси живою... “ак скаж≥ть мен≥ хоч перед смертю, чому ж оцього в мене нема? ј де ж воно, людоньки? –≥д же наш чесний... яка ¤ пов≥¤? ћучениц¤ ¤. —льозами проводжала вас, сльозами ≥ стр≥чаю. „ому ¤ виросла не горда, не достойна ≥ не г≥дна? „ому в нашому район≥ ви м≥р¤ли наш≥ чесноти на трудодень ≥ на центнери бур¤ков≥? Ќац≥онал≥стка ¤? яка там?
я не признала вас за свого суддю: ¤ пам'¤таю вас. ¬и прошмигнули через наше село. я наливала вам воду в рад≥атор, а ви ла¤лись так голосно й гидко. я плакала тод≥ ≥, плачучи, запитала вас, чи будуть фашисти в нашому сел≥: може б, ¤ втекла? ѕам'¤таЇте, що ви мен≥ сказали? ¬и назвали моЇ питанн¤ провокац≥йним. ќт ¤ й осталась п≥д н≥мцем, пов≥¤ ≥ стерво. ќт ви чист≥, а ¤ н≥. ќт ви презираЇте мене, загрожуЇте смертю. ј ¤ хочу вмерти, хочу! „им ви можете покарати мене?ї
“ак з п≥дсудноњ ’рист¤ стала обвинувачем свого судд≥ й силою народноњ правди засудила його до в≥чноњ ганьби ¤к людину Ќесправедливу, брутальну й глибоко аморальну, ¤к прокурора окупац≥йного режиму.
ќлес¤ ≥ ’рист¤ Ч два основн≥ компоненти образу ”крањни: перша Ч њњ поетична душа, а друга Ч њњ траг≥чна дол¤.
¬иразн≥сть ≥ емоц≥йн≥сть образ≥в д≥вчат посилюЇ материнське слово-плач.
Ђƒонечко мо¤,, до останнього подиху свого молитимусь ¤ зор¤ми веч≥рн≥ми ≥ ран≥шн≥ми, щоб обминуло тебе горе лихе ≥ лиха¤ наруга. ўоб вистачило тоб≥ силоньки у невол≥, щоб не покинула тебе над≥¤, голубонько мо¤...ї Ч тужили - “ет¤на «апорожчиха, пригортаючи до себе дочку востаннЇ перед в≥д'њздом на примусов≥ роботи в Ќ≥меччину.
„итаючи це хвилююче материнське напучуванн¤, що так зворушуЇ серце, ми вчуваЇмо з сивоњ, тис¤чол≥тньоњ давнини прадавн≥ наш≥ украњнськ≥ плач≥: в≥д плачу ярославни до сучасних Ђплач≥вї ќксани Ћ¤туринськоњ ≥ “одос¤ ќсьмачки.
—мотри другие рефераты по литературе
