Шкільний (учнівський) твір:
Викриття фальшивого народолюбства лібералів в оповіданні В.Винниченка «Малорос-європеєць»
Заробляючи свого часу на прожиття репетиторством у панських маєтках, Винниченко набачився і наслухався різних панків, їхніх дітей та лакеїв, які й стали персонажами цього та інших оповідань. Уже з першої сторінки читач під магічним впливом письменницького слова переймається повною довірою до оповідача-репетитора й на все дивиться його очима: і коли їде в Бідненьке, і коли перебуває в панському будинку, в господарстві панка Коростенка. Позиція письменника в оповіданні однозначна: святій справі національного відродження, плеканню таких високих почуттів, як національна гордість, честь, завжди завдають найбільшої шкоди ті підлі, мізерні люди, що задоволення потреб власного черева намагаються видати за невтомну патріотичну діяльність. Чи не тому й прізвище для свого героя Винниченко добирає з відвертою прямолінійністю. Панок Коростенко ладен зі шкури вилізти, аби тільки співрозмовник повірив ;у його прогресивність. Водночас він час від часу короткими фразами перемовляється з довіреним лакеєм Грегуаром: «Нічого з села не чути?», «У випадку чого-небудь... дать мені звістку». На подіях у селі зосереджується вся внутрішня увага дволикого балакуна та його оточення, тому ніяких вагань у сприйманні весільної юрби ні в кого з них не виникає. Замість «гілля з червоними хустками і стьожками» побачено «флаги», крики й помахи рук збуджених селян підтверджують нав'язливу думку, що увесь час крутиться в голові панка: «Збираються громить мене дядьки... І приходиться буть насторожі». Умить спадає з господарів маска добродійності, і вони ігнорують поради свого гостя не вдаватися до зброї. Плаче в нестямі панич, непритомніє пані, а кулемет в руках господаря не змовкає і після того, як перелякані люди порозбігалися в різні боки. Оповідач-учитель відчуває страшну огиду до «малороса-європейця», перекреслює сі свої сподівання на заробіток і, так і не відпочивши з дороги, того ж дня їде з маєтку геть. Таку саму огиду відчуває й читач. А як лицемірно-фальшиво Коростенко виголошував гасла: «крестьянина треба піддержувать, треба помагать йому, перш усього — як людині...», «Я сам поділяю погляди тої партії, яка вимагає землі селянам». З усіх сил цей «малорос» намагається показати і свою любов до української мови, хоч з його вуст невтомно ллється потворний суржик, а в спілкуванні членами своєї сім'ї він не вживає жодного українського слова. Читаючи твори Володимира Винниченка, ми заглиблюємося не так у минуле, к в загальнолюдське, а отже, і в сучасне. Слушно зауважив щодо цього автор передмови до збірки оповідань письменника Степан Крижанівський: «...Коли тепер ставиш питання: що найбільше застаріло в оповіданнях Винниченка, що назавжди відійшло в минуле, з подивом переконуєшся, що сам побут...»
по темі:
категорія: українська література / твори за творчістю Винниченко Володимира/ викриття фальшивого народолюбства лібералів в оповіданні В.Винниченка «Малорос-європеєць»
