Шкільний твір:
Людина і природа в поезії Федора Тютчева
Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів пов'язані свої згадки. Я не знаю людини, якій не була б знайома ця лірика. У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих ранках:
Зима недаром злится,
Прошла ее пора—
Весна в окно стучится
И гонит со двора...
А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки:
О, как убийственно мьі любим,
Как в буйной слепоте страстей
Мы то всего вернее губим,
Что сердцу нашему милей!
І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант спрямований на оспівування високої краси і духовності.
Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїнство буття. У по¬рівнянні з вічним оновленням природи людина являє собою «злак земной»:
Смотри, как на речном просторе,
По склону вновь оживших вод,
Во всеоб'ьемлющее море
За льдиной льдина вслед плывет.
Для вираження складного світу людської душі поету часто доводиться використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, кольори веселки і безмежний океан:
Как океан об'ьемлет шар земной,
Земная жизнь кругом об'ьята снами;
Настанет ночь — и звучними волнами
Стихия бьет о берег свой.
То глас ее: он нудит нас просит...
Уж в пристани волшебньїй ожил челн;
Прилив растет и бистро нас уносит
В неизмеримость темних волн.
Автор неначе зіставляє людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець — природи і людини. Хочеться вглибитись у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І мимохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця і в той же час — до життєвих сил природи за вікном оселі. Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини з тими чи іншими явищами природи в поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте сам він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.
Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб'єктивного враження, як справляє на поета світ:
Есть в осени первоначальной
Короткая, но дивная пора —
Весь день стоит как бы хрустальный,
И лучезарньї вечера...
Прихід весни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, розпал серпня відчуває у медовому подихові гречки.
Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколишнього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу.
Федір Іванович Тютчев ніколи нарочито не вдавався до звукової організації
вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою:
Певучесть есть в морских волнах,
Гармония в стихийных спорах,
И стройный мусикийский шорох
Струится в зыбких камышах.
Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природних явищ, але й власного єства людини, 1 власних відчуттів. Та є ще один аспект творчості
Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність фарб і звуків у відображенні кожного явища.
Лірика Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять у собі і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.
по темі:
категорія: зарубіжна література / твори за творчістю Тютчева Федора / людина і природа в поезії Федора Тютчева
