Шкільний твір:
Непримиренне ставлення до бездуховності в оповіданнях Антона Чехова
Відомий російський письменник Антон Павлович Чехов написав багато оповідань. Та я хочу розповісти про «маленьку трилогію» — це три оповідання А. Чехова, які написані в 1898 році: «Людина в футлярі», «Аґрус», «Про кохання». Вони пов'язані між собою загальною ідеєю, сюжетом, персонажами. Головний герой оповідання «Людина в футлярі» вчитель Вєліков смішний своїм страхом перед життям, намаганням заховати в футлярі і себе, і свої речі: «Він носив темні окуляри, фуфайку, вуха затуляв ватою і, коли сідав на повозку, то наказував піднімати верх». Думку свою він теж ховав. Хворобливий страх Бєлікова отруює також суспільну атмосферу і стає активною силою. Він завжди повторює: «Як би чого не сталося». Він ниє, ходить по вчительських квартирах, сидить там не одну годину. Це називалося у нього «підтримувати добрі стосунки з товаришами». У країні, де владарюють поліцейське шпигунство, донос, судова розправа, де переслідуються жива думка, добре почуття, одного виду Бєлікова було досить, щоб залякати людей. Бєліков помер від страху перед життям, і ховати його було «великим задоволенням», як вважає оповідач цієї історії — вчитель Буркін. Хоча життя після поховання залишилось таким, як і було, — «не забороненим циркулярно, але і не дозволеним цілком». Оповідання все ж не залишає почуття безнадії. Тут є і сили, ворожі бєліковщині. Це і вчитель-демократ Коваленко, і Буркін, і старий ветеринар Іван Іванович Чимша-Гімалайський. Іван Іванович — герой оповідання «Аґрус» — розповідає про іншого футлярного чоловіка, свого брата Миколу Івановича, який мріяв більше за все на світі мати свою ділянку землі і їсти «не купленньїй, а свой собственньїй крьіжовник». Це був дрібний чиновник. Колись він одружився заради грошей і своєю скнарістю загнав у могилу дружину. Під старість, наскладавши грошей, купив маєток, вирощував свій аґрус і насолоджувався ним. Він роз'ївся, вважав себе «благодетелем мужиков», бо лікував їх від усіх хвороб касторкою і содою, в день свого народження ставив їм піввідра горілки, і вони п'яні кричали «ура», кланяючись «барину» в ноги. Іван Іванович розповідає про брата з посміхом, гнівом і тугою. Він каже: «Человеку нужно не три аршина земли, не усадьба, а весь земной шар, вся природа, где на просторе он мог бьі проявить все свойства и особенности своего свободного духа». Про розбите щастя, про те, як загинула «тихая, грустная любовь», та й усе життя милого, інтелігентного чоловіка, говорив Чехов в оповіданні «Про кохання». Герой твору — поміщик Альохін, людина непогана і розумна — опустився, погрязнув у дріб'язкових господарських клопотах. Він вчинив благородно: присвятив себе турботам про маєток, щоб розплатитися з боргами батька. Та хазяйські турботи стають ще одним варіантом футляру. Замкнуте життя героя в колі сільськогосподарської комерції втрачає сенс. Він духовно гине сам і мимохіть губить життя чарівної жінки — Анни Олексіївни. Вони кохають одне одного ніжно, вірно, вони ніби створені одне для одного. Анна Олексіївна заміжня, але її чоловік, людина добродушна і все ж обмежена, настроєна реакційно, — чужа їй людина. Однак Альохіну нікуди — не в побутовому, а в моральному розумінні — покликати з собою кохану жінку. «Куда бьі я мог увести ее? Другое дело, если бьі у меня бьіла красивая, интересная жизнь, рассуждает он, — если бы я боролся за освобождение родини или бьіл знаменитим ученим, артистом, художником, а то ведь из одной будничной обстановки пришлось би увлечь ее в другую такую же ИЛИ еще более будничную». Мені здається, що в світі Бєлікових нема простору для людських прагнень і поривань. Читач робить висновок, який звучить в словах Івана Івановича: «Видеть и слушать, как лгут... и тебя же назьівают дураком за то, что тьі терпишь ату ложь; сносить обиди, унижения, не сметь открмто заявить, что ти на стороне честних и свободних людей...» Трилогія Чехова кличе нас до діяльного, духовно багатого життя, вчить, що треба жити інакше, ніж ці герої.
по темі:
категорія: зарубіжна література / твори за творчістю Антонa Чеховa / непримиренне ставлення до бездуховності в оповіданнях Антона Чехова
