Дума про Самійла Кішку
Ой із города із Трапезонта
виступала галера,
Трьома цвітами процвітана,
мальована. Ой первим цвітом процвітана -
Златосиніми киндяками пообивана;
А другим цвітом процвітана –
Гарматами арештована;
Третім цвітом процвітана –
Турецькою білою габою покровена.
То в тій галері Алкан-паша,
Трапезонтськеє княжа, гуляє,
Собі ізбраного люду має:
Сімсот турків, яничар штириста
Да бідного невільника півчвартаста
Без старшини войськової.
Перший старший між ними пробуває Кішка Самійло,
гетьман запорозький;
Другий - Марко Рудий, суддя войськовий;
Третій - Мусій Грач, войськовий трембач;
Четвертий - Лях Бутурлак, ключник
галерський, Сотник переяславський,
Недовірок християнський,
Що був тридцять літ у неволі,
Двадцять штири як став по волі,
Потурчився, побусурманився
Для панства великого,
Для лакомства нещасного!..
В тій галері од пристані далеко
одпускали, Чорним морем далеко гуляли,
Проти Кафи-города приставали,
Там собі великий да довгий
спочинок мали. То представиться Алкан-пашаті,
Трапезоптському княжаті, молодому
паняті, Соп дивен, барзо дивен, напрочуд...
То Алкан-паша, трапезонтськеє княжа,
На турків-яничар, на бідних
невільників покликає:
«Турки, - каже, - турки-яничари,
І ви, біднії невільники!
Которий би міг турчин-яничар сей сон одгадати,
Міг би йому три гради турецькії дарувати;
А которий би міг бідний невільник одгадати,
Міг би йому листи визволенні
писати, Щоб не міг ніде ніхто зачіпати!»
Сеє турки зачували, нічого не сказали,
Бідні невільники, хоч добре знали, собі промовчали.
Тільки обізветься між турків
Лях Бутурлак, ключник галерський,
Сотник переяславський,
Недовірок християнський:
«Як же, - каже, - Алкане-пашо,
твій сон одгадати,
Що ти не можеш нам повідати?»
«Такий мені, небожата, сон приснився,
Бодай ніколи не явився:
Видиться - моя галера, цвіткована, мальована,
Стала вся обідрана, на пожарі спускана;
Видиться: мої турки-яничари
Стали всі впень порубані;
А видиться - мої бідні невільники,
Которії були у неволі,
То всі стали по волі;
Видиться: мене гетьман Кішка
На три часті розтяв,
В Чорнеє море пометав...»
То скоро тоє Лях Бутурлак зачував,
К ньому словами промовляв:
«Алкане-пашо, трапезонтський княжату,
Молодий паняту!
Сей тобі сон не буде ні мало
зачіпати, Скажи мені получче бідного
невільника доглядати,
З ряду до ряду саджати,
По два, по три старії кайдани
і новії ісправляти,
На руки, на ноги надівати, з ряду
до ряду саджати,
Червоної тавологи по два дубця брати,
По шиях затинати, кров
християнську на землю проливати!»
Скоро-то сеє зачували,
Од пристані галеру далеко
одпуск&пи. Тоді бідних невільників до опачин
руками приймали, Щироглибокої морської води
доставали. Скоро-то сеє зачували,
Од пристані галеру далеко
одпускали, До города Козлова,
До дівки Санджаківни на зальоти
поспішали. То до города Козлова прибували,
Дівка Санджаківна навстрічу
виходжає, Алкана-пашу в город Козлов
Зо всім військом затягала,
Алкана за білу руку брала,
У світлиці-кам'яниці вшивала,
За білу скам'ю саджала,
Дорогими напитками напувала,
А військо серед ринку саджала.
То Алкан-паша, трапезоптськеє
княжа, Не барзо дорогії напитки
уживає, Як до галери двох турчинів
на підслухи посилає,
Щоб не міг Лях Бутурлак Кішку
Самійла одмикати, У
поруч себе саджати.
То скоро ся тії два турчини
До галери прибували..
То Кішка Самійло, гетьман
запорозький, Словами промовляє:
«Ай, Ляше Бутурлаче, брате старесенький!
Колись і ти був в такій неволі,
Як ми тепер,
Добро нам вчини,
Хоч нас, старшину, одімкни
- Хай би і ми у городі побували,
Панське весілля добре знали».
Каже Лях Бутурлак:
«Ой, Кішко Самійлу, гетьмане
запорозький. Батьку козацький!
Добро ти вчини:
Віру християнську під нозі підтопчи,
Хрест на собі поламни,
Ще будеш віру християнську
під нозі топтати,
Будеш у нашого пана молодого
За рідного брата пробувати!»
То скоро Кішка Самійло теє зачував,
Словами промовляв:
«Ой, Ляше Бутурлаче,
Сотнику переяславський,
Недовірку християнський!
Бодай же ти того не діждав,
Щоб я віру християнську під нозі топтав!
Хоч буду до смерті біду да неволю
приймати, А буду в землі козацькій голову
християнську покладати; Ваша віра погана,
Земля проклята!»
Скоро Лях Бутурлак теє зачуває,
Кішку Самійла у щоку затинає:
«Ой, - каже,
- Кішко Самійлу,
гетьмане запорозький,
Будеш ти мене в вірі християнській укоряти,
Буду тебе паче всіх невільників доглядати
Старії і новії кайдани направляти,
Ланцюгами за поперек втроє буду брати!»
То ті два турчини теє зачували,
До Алкана-паші прибували,
Словами промовляли:
«Алкане-пашо, трапезоитськеє княжа!
Безпечно гуляй:
Доброго і вірного ключника маєш;
Кішку Самійла в щоку затинає,
В турецьку віру ввертає!»
То Алкан-паша, трапезоитськеє
княжа, великую радість мало,
Пополам дорогії напитки
розділяло, Половину на галеру одсилало,
Половину з дівкою Санджаківною
уживало. Став Лях Бутурлак дорогії напитки
пити-підпивати, Стали умисли козацьку голову
ключника розбивати: «Господи, єсть у мене що іспити
і ісходити. Тільки ні з ким об вірі
християнській розговорити».
До Кішки Самійла прибуває,
Поруч себе саджає,
Дорогого напитка метає,
По два, по три кубки в руки
наливає. То Самійло Кішка по два, по три
кубки в руки брав,
То у рукава, то в пазуху, крізь
хусту третю додолу пускав.
Лях Бутурлак по єдиному випивав, То так напився,
Що з ніг звалився.
То Кішка Самійло да угадав:
Ляха Бутурлака до ліжка вмісто
дитяти спати клав,
Сам вісімдесят чотири ключі з-під
голів виймав, На п'яти чоловік по ключу давав,
Словами стиха промовляв:
«Козаки-панове, добре майте,
Один другого одмикайте,
Кайдани із ніг, із рук не кидайте,
Полуночної години ожидайте!»
Тоді козаки один другого одмикали,
Кайдани із рук, із ніг не кидали,
Полуночної години ожидали.
А Кішка Самійло чогось догадав,
За бідного невільника ланцюгами
втроє себе прийняв,
Полуночної години ожидав.
Стала полуночная година наступати,
Став Алкан-паша з військом
до галери прибувати,
То до галери прибував, словами промовляв:
«Ви, турки-яничари, помаленьку
ячіте, Мого вірного ключника не збудіте!
Самі же добре поміж рядами
проходжайте, Всякого чоловіка осмотряйте,
Бо тепера він підгуляв,
Щоби кому пільги не дав».
То турки-яничари свічі у руки брали,
Поміж рядів проходжали,
Всякого чоловіка осмотряли,
Бог поміг - за замок руками
не приймали! «Алкане-пашо, безпечно почивай!
Доброго і вірного ключника маєш:
Він бідного невільника з ряду
до ряду посаджав, По три, по два старії кайдани
і новії посправляв,
А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв».
Тоді турки-яничари у галеру входжали,
Безпечно спати полягали,
А котрії хмельні бували, на сон
знемагали, Коло пристані козловської спати
полягали... Тоді Кішка Самійло полуночної
години дождав,
Сам між козаків устав,
Кайдани із рук, із ніг у Чорнеє море пороняв;
У галеру входжає, козаків побуджає,
Саблі булатнії на вибір вибирає,
До козаків промовляє:
«Ви, панове-молодці, кайданами
не стучіте, Ясини не вчиніте,
Нікоторого турчина в галері
не збудіте...» То козаки добре зачували,
Самі з себе кайдани скидали,
У Чорнеє море кидали,
Ні одного турчина не збудили.
Тоді Кішка Самійло до козаків
промовляє: «Ви, козаки-молодці, добре, братіє,
майте, Од города Козлова забігайте,
Турків-яничар впень рубайте,
Которих живцем у Чорнеє море бросайте!»
Тоді козаки од города Козлова
забігали, Турків-яничар упень рубали,
Которих живих у Чорнеє море бросали.
А Кішка Самійло Алкана-пашу
із ліжка взяв, На три часті розтяв, у Чорнеє море
побросав, До козаків промовляв:
«Панове-молодці! Добре дбайте,
Всіх у Чорнеє море бросайте,
Тільки Ляха Бутурлака не рубайте,
Міждо військом для порядку
За яризу військового зоставляйте!»
Тоді козаки добре мали,
Всіх турків у Чорнеє море
пометали, Тільки Ляха Бутурлака
не зрубали, Міждо військом для порядку
За яризу войськового зоставляли.
Тоді галеру од пристані одпускали,
Самі Чорним морем далеко гуляли...
Да ще у неділю барзо
рано-пораненьку
Не сива зозуля закувала,
Як дівка Санджаківна коло пристані походжала
Да білі руки ламала, словами промовляла:
«Алкан-пашо, трапезонтськеє княжату,
Нащо ти на мене такеє великеє пересердіє маєш,
Що од мене сьогодні барзо рано виїжджаєш?
Когда би була од отця і матусі
Сорома і наруги прийняла,
З тобою хоч єдину ніч переночувала!..»
Скоро ся теє промовляли,
Галеру од пристані одпускали,
Самі Чорним морем далеко гуляли.
А ще у неділеньку, у полуденну й годину,
Лях Бутурлак од сна пробуджає,
По галері поглядає, що не єдиного
турчина у галері немає.
Тоді Лях Бутурлак із ліжка вставає,
До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає,
Словами промовляє:
«Ой, Кішко Самійлу, гетьмане
запорозький, батьку козацький!
Не будь же ти на мене,
Як я був на останці віка мойого на тебе!
Бог тобі да поміг неприятеля побідити,
Да не умітимеш у землю
християнськую входити!
Добре ти учини: половину козаків
у окови до опачин посади,
А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди,
Бо ще будемо од города Козлова
До города Цареграда гуляти,
Будуть із города Цареграда
дванадцять галер вибігати,
Будуть Алкана-пашу з дівкою
Санджаківною По зальотах поздравляти,
То як будеш одвіт оддавати?»
Як Лях Бутурлак научив,
Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив:
Половину козаків до опачин у окови посадив,
од города Козлова до города
Цареграда гуляти,
Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати
І галеру із гармати торкати,
Стали Алкана-пашу з дівкою
Санджаківною По зальотах поздравляти.
То Лях Бутурлак чогось догадав,
Сам на чердак виступав,
Турецьким біленьким завивалом
махав; Раз то мовить по-грецьки,
Удруге по-турецьки.
Каже: «Ви, турки-яничари,
помаленьку, братія, ячіте,
Од галери одверніте.
Бо тепера він підгуляв, на упокої
почиває, На похміллі знемагає,
До вас не встане, голови не зведе,
Казав: «Як буду назад гуляти,
То не буду вашої милості і повік
забувати!»» Тоді турки-яничари од галери
одвертали, До города Цареграда убігали,
Із дванадцяти штук гармат гримали,
Ясу воздавали.
Тоді козаки собі добре дбали,
Сім штук гармат собі арештували,
Ясу воздавали,
На Лиман-ріку іспадали,
К Дніпру-Славуті низенько уклоняли:
«Хвалим тя, господи, і благодарим!
Були п'ятдесят штири годи у неволі,
А тепер чи не дасть нам Бог на час до волі!»
А у Тендрові-острові Семен Скалозуб
З військом на заставі стояв
Да на тую галеру поглядав.
До козаків словами промовляв:
«Козаки, панове-молодці!
Що сія галера, чи блудить,
Чи світом нудить,
Чи много люду царського має,
Чи за великою добиччю ганяє?
То ви добре майте,
По дві штуки гармат набирайте,
Тую галеру із грозної гармати привітайте,
Гостинця їй дайте!
Селі турки-яничари, то упень рубайте!
Селі бідні невільники, то помочі дайте!»
Тоді козаки промовляли:
«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,
Батьку козацький!
Десь ти сам боїшся
І нас, козаків, страшишся,
Селі сія галера не блудить,
Ні світом нудить,
Ні много люду царського має,
Ні за великою добиччю ганяє,
Се, може, є давній бідний невільник
Із неволі утікає».
«Ви віри не доймайте,
Хоч по дві гармати набирайте,
Тую галеру із грозної гармати привітайте,
Гостинця їй дайте!
Як турки-яничари, то упень рубайте,
Селі бідний невільник, то помочі дайте!»
Тоді козаки, як діти, негаразд
починали, По дві штуки гармат набирали,
Тую галеру із грозної гармати
привітали, Три доски у судні вибивали,
Води дніпровської напускали...
Тоді Кішка Самійло, гетьман
запорозький, Чогось одгадав, сам на чердак
виступав, Червонії хрещатії давнії хорогви
із кишені винімав,
Розпустив, До води похилив,
Сам низенько уклонив:
«Козаки, панове-молодці! Сія галера
не блудить, Ні світом нудить,
Ні много люду царського має,
Ні за великою добиччю ганяє -
Се єсть давній, бідний невільник
Кішка Самійло із неволі утікає;
Були п'ятдесят штири годи
у неволі, Тепер чи не дасть Бог хоть на час
по волі...» Тоді козаки у каюки скакали,
Тую галеру за мальовані облавки
брали Да на пристань стягали,
Од дуба до дуба
На Семена Сколозуба паювали,
Тую галеру на пристань стягали.
Тоді: златосинії киндяки -
на козаки, Златоглави - на отамани,
Турецькую білую габу - па козаки,
на біляки. А галеру на пожар спускали,
А сребро, злато - на три часті
паювали: Первую часть брали, на церкви
накладали, На святого Межигорського Спаса,
На Трахтемирівський монастир,
На святую Січовую Покрову давали,
Которі давнім козацьким скарбом
будували, Щоб за їх, вставаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали;
А другую часть поміж собою паювали;
А третюю часть брали,
Очертами сідали,
Пили да гуляли,
Із семип'ядних пищалей гримали,
Кішку Самійла по волі
поздоровляли: «Здоров, - кажуть, - здоров,
Кішко Самійлу, Гетьмане запорозький!
Не загинув єси у неволі,
Не загинеш і з нами, козаками, по волі!»
Правда, панове, полягла
Кішки Самійла голова
В Києві-Каневі монастирі...
Слава не вмре, не поляже!
Буде слава славна
Поміж козаками,
Поміж друзями,
Поміж рицарями,
Поміж добрими молодцями...
Утверди, Боже, люду царського,
Народу християнського,
Війська запорозького, Донського,
З усією черню дніпровою, Низовою,
На многія літа,
До кінця віка!
По темі:
Категорія: народні думи | Самійло Кішка
