Ўк≥льний тв≥р на тему:
Ђяке в сповитку Ч таке й дов≥ку (традиц≥њ родинного вихованн¤)
¬ ”крањн≥ з раннього в≥ку д≥ти засвоювали правила моральноњ повед≥нки, переймали устален≥ в с≥м'њ звичањ. —аме родина, усв≥домлюючи свою в≥дпов≥дальн≥сть перед сусп≥льством, закладала в дитин≥ т≥ перш≥ основи добропор¤дност≥, ¤к≥ згодом ставали життЇвою позиц≥Їю.
”же колисков≥ п≥сн≥, де т≥льки й сл≥в, що про котика, ¤кий маЇ дитину бавить, були напутн≥ми настановами на майбутнЇ: ЂЌе вчись, каже, красти, а вчись робитиї.
ўоб д≥ти в родин≥ дружили м≥ж собою, Ђтримались одне одногої, завжди залишали дл¤ менших доношувати першу сорочечку старшоњ дитини. ј щоб дитина дружила не т≥льки з р≥дними, а й з чужими д≥тьми Ч своњми ровесниками, то про це також мала подбати мама. оли трапл¤лось, що двоЇ ж≥нок з д≥тьми до року з≥йдутьс¤ десь ≥ в одному м≥сц≥, то кажуть: Ђ—онце ≥ м≥с¤ць Ч то двоЇ, рост≥ть д≥тки обоЇї. ≤, звичайно, та дит¤ча дружба, замовлена мамами в ≥м'¤ —онц¤ ≥ ћ≥с¤ц¤, що були у нашого народу божествами, мала бути надзвичайно м≥цною.
ƒитину до року Ђмолилиї: мама чи бабус¤ складала дитин≥ ручки й зам≥сть нењ проказувала слова веч≥рньоњ чи п≥сл¤об≥дньоњ молитви. ” два роки дитину вже вчили молитись саму. ” р≥к д≥тей навчали в≥татись з≥ старшими Ч Ђдавать чоломї: мал¤ само чи по чињйсь указц≥ п≥дходить до кого-небудь ≥ п≥дн≥маЇ ручку, щоб той здогадавс¤, що воно йому хоче Ђдати чоломї. ƒорослий прост¤гаЇ свою долоню, ≥ тод≥ дитина вдарить своЇю долонькою ≥, повернувши чужу руку долонею вниз, поц≥луЇ њњ.
«а пустощ≥, ¤к≥ переходили меж≥ дозволеного, д≥тей карали: ставили навкол≥шки, били. –обити це можна було лише тод≥, коли дитина усв≥домлювала своњ вчинки й могла в≥дпов≥дати за них. ўоб визначити, чи маЇ малюк потр≥бне розум≥нн¤, вдавалис¤ до випробуванн¤. Ѕатько садовив його на вивернутий кожух на покут≥, клав на стол≥ грош≥ ≥ ставив запалену св≥чку, пропонуючи вз¤ти щось на виб≥р. якщо дитина вибирала грош≥, розум≥ючи, що вогонь брати не можна, то, вважали в народ≥, покаранн¤ њй не зашкодить.
Ќа четвертому роц≥ житт¤ малюк вважавс¤ вже Ђсправжньоюї дитиною, тобто здатною брати посильну участь у корисн≥й справ≥, прац≥: свин¤м ув≥рве, кур¤м принесе пити ≥з д≥жки ≥ хату погл¤дить, молодшого приколише.
” п'¤ть рок≥в д≥ти вже в≥дривались од менших ≥ пристосовувались до старших. ÷ей в≥к вважавс¤ в≥ком утвердженн¤ дитини в њњ стат≥ й в≥дпов≥дному до стат≥ род≥ д≥¤льност≥. «а об≥дом батько в≥др≥зав окраЇць хл≥ба й подавав п'¤тир≥чному сину з≥ словами: Ђќсь тоб≥, щоб працювати вчивс¤ї. ј доньц≥ цього в≥ку Ч з≥ словами: Ђќсь тоб≥, щоб за кравц¤ вийшлаї.
ѕерех≥д дитини 6Ч7 рок≥в до ≥ншого соц≥ального статусу в≥дзначавс¤ обр¤дом пострижин. ўоб перев≥рити км≥тлив≥сть дитини, њй давали розв'¤зати засохлий пупець. ’рещений батько або хтось ≥ з запрошених (але неодм≥нно людина робот¤ща Ч Ђщоб дитина була до д≥ла прикидливаї) вистригав навхрест пасемце волосс¤, икидаючи його пот≥м у б≥гучу воду, на город.
ѕ≥дл≥тки, залежно в≥д њх стат≥, вже повинн≥ були багато чого вм≥ти: д≥вчата у 12 рок≥в Ч пр¤сти, ткати, шити, вишивати; хлопц≥ ж цього в≥ку пастухували, ум≥ли плести постоли, управл¤ти к≥ньми, учились орати. Ќайвищою похвалою дитин≥ була похвала батьк≥в чи родич≥в: Ђ÷ей (ц¤) вже недарма св≥й хл≥б њстьї. ” 12Ч15 рок≥в нони вже були не д≥ти, але ще й не доросл≥. ѕопереду њх чекають нов≥ складн≥ випробуванн¤, ≥спит житт¤м. ѕроте хто з них ¤ким буде, можна було сказати вже тепер.
≤ недаремно в народ≥ вважали: Ђяке змалку Ч таке й до останкуї, Ђяке в сповитку Ч таке й дов≥куї.
по тем≥:
категор≥¤: твори з украњнськоњ мови / тв≥р на тему: "Ђяке в сповитку Ч таке й дов≥ку (традиц≥њ родинного вихованн¤)"
