Шкільний (учнівський) твір:
Золота чаша та інші символічні елементи й картини у романі В.Барки "Жовтий князь" (III варіант)
Роман Василя Барки «Жовтий князь» — це твір не тільки про страшний голодомор 1932—1933 років, а й про нищення духовнос¬ті, віри, усього того, на чому одвічно стояли народ, нація.
Для нашого народу церква завжди була святим місцем, а священик — батьком, порадником, заступником. У селі Кленоточі була давня церква, що простояла багато віків, «...кажуть, будована спершу з дерева, до навали татар, при яких нерушимо встояла, бо ті хоч трохи поважали не свою віру». І ось варвари XX століття, для чиїх батьків церква була святим домом, закривають храм, звалюють у нього зерно. Жителі села і хуторяни, не змовляючись, вирішують урятувати церковні коштовності, які можна сховати: Євангеліє, хрест, дарохранительницю, корогви, плащаницю, чашу.
Золоту чашу селяни передали Миронові Катраннику, бо були впевнені в його порядності і честі. Ця чаша стає для селян символом віри, оберегом, який дає надію: «Дивиться на чашу Дарія Олександрівна і відчуває, як відійшла безвидна туча з просторів; так гарно на душі: спокій невисловимий».
Ця свята церковна річ могла урятувати життя родині Катранників, якби Мирон Данилович погодився віддати її владі. Але будучи людиною високих моральних принципів, цінуючи довіру односельців, він вчинив згідно зі своєю вірою і переконаннями: «Щоб так, за це зерно — продати? А тоді куди? Від неба кара буде мені і дітям... І хто виживе в селі, прокляне Катранників, місця собі не знайду, краще вмерти».
Чаша — символ духовного Світла, порятунку, який неодмінно прийде. Образ чаші світитиме все життя малому Андрійкові, єдиному, що залишився з родини Катранників живим. І недаремно Андрієві, коли він вирушав на пошуки матері, уявилась така картина: «...над скарбним місцем підводилося полум'я з такою великою і променистою сполукою ясминної просвітлості, пурпуру, крові, сліпучого горіння, ніби там могутності не нашого життя стали і підносять коштовність, відкриту з глибини землі. Палахкотливий стовп, що розкидав свічення, мов громовиці, на всі напрямки в небозвід, прибрав обрис, подібний до чаші, що сховали її селяни в чорнозем і нікому не відкрили таємниці, страшно помираючи одні за одними в приреченому полі.
Здається, над ними, з нетлінною і непоборимою силою, сходить вона: навіки принести порятунок».
І для читачів така символічна картина подає надію на відродження народу після страшного лихоліття, пекла, влаштованого для людей людьми. Отже, за Василем Баркою, тільки віра, висока духовність та моральність можуть врятувати людський рід від виродження.
по темі:
категорія: українська література / твори за творчістю Барки Василя / золота чаша та інші символічні елементи й картини у романі В.Барки "Жовтий князь" (III варіант)"
