Ўк≥льний (учн≥вський) тв≥р:
”твердженн¤ велич≥ ратного подвигу ≥ гн≥вний осуд в≥йни в роман≥ ќ. √ончара "ѕрапороносц≥" (II вар≥ант)
–оман Ђѕрапороносц≥ї сучасний читач може сприймати по-р≥зному, тому що здаЇтьс¤, що тв≥р аж занадто прос¤кнутий рад¤нською ≥деолог≥Їю, що, звичайно, прикметно дл¤ того часу, коли в≥н був написаний. ќднак, ¤кщо таки Ђпродертис¤ї кр≥зь певну часову заангажовн≥сть, то в≥дчуваЇш справжню красу людського душевного зростанн¤, випробуваного в≥йною, загартованого нею, красу людських стосунк≥в, врешт≥, любов до крањни, до св≥ту мирного. ≤ тому з нами на все житт¤ залишаютьс¤ ёр≥й Ѕр¤нський ≥ ’ома ’аЇцький з притаманним йому гумором, Ўура ясногорська та ≥нш≥ героњ роману.
–оман Ђѕрапороносц≥ї утвердив чесну славу доброго ≥мен≥ нашого народу ≥ нашоњ л≥тератури. ” твор≥ автор звертаЇтьс¤ до проблем загальнолюдського характеру: проблем житт¤ ≥ смерт≥, чест≥ ≥ безчест¤, любов≥ й в≥рност≥, що були розгл¤нут≥ ним кр≥зь призму важких випробувань особистост≥ в жорсток≥й атмосфер≥ в≥йни.
„≥нг≥з јйтматов писав про роман так: Ђ...≤ ще ¤ хот≥в би в≥дзначити ¤к немаловажну ц≥нн≥сть Ђѕрапороносц≥вї Ч чистоту, щир≥сть, первозданн≥сть ≥ нав≥ть нањвн≥сть тексту. Ђѕрапороносц≥ї були багатооб≥ц¤ючим початком дл¤ √ончара, ≥ вони повн≥стю виправдали свою по¤ву на св≥тї. ј ¬≥ктор јстаф'Їв зазначаЇ: Ђ…ого (√ончара) антивоЇнн≥ романи стають вр≥вень кращих св≥тових дос¤гнень в художньо глибокому розкритт≥ ц≥Їњ теми. ÷е художник високоњ сов≥ст≥ й громад¤нськоњ пристраст≥, чесний в усьому ≥ дуже вимогливий до себе...ї.
омпозиц≥¤ роману не в≥дзначаЇтьс¤ ускладнен≥стю, оск≥льки у твор≥ подаЇтьс¤ хронолог≥чно посл≥довна розпов≥дь про бойове просуванн¤ одн≥Їњ в≥йськовоњ одиниц≥ Ч роти Ѕр¤нського. “а за своњм внутр≥шн≥м зм≥стом це тв≥р непростий. ≤ орган≥зований цей внутр≥шн≥й зм≥ст навколо центрального образу роману Ч узагальнюючого образу Ѕр¤нського. Ќехай герой гине вже в перш≥й частин≥, однак той дух, ¤кий в≥н уособлюЇ, живе прот¤гом ус≥х трьох частин. ÷е дух в≥дданост≥ Ѕатьк≥вщин≥, в≥йськов≥й прис¤з≥, своњм товаришам.
„ерез ус≥ роки в≥йни б≥йц≥ пронесли той дух, ¤кий передав њм њхн≥й командир, пронесли не т≥льки через р≥дну землю, визвол¤ючи њњ, але й через усю ™вропу, виступаючи справжн≥ми прапороносц¤ми, людьми, що несли на своњх плечах зв≥льненн¤ в≥д фашизму. ≤ нехай де¤к≥ ≥сторики в наш час намагаютьс¤ применшити заслугу наших предк≥в перед вс≥ма народами ™вропи, звинуватити њх нав≥ть у загарбництв≥, та це т≥льки нице тр≥потанн¤ др≥бних душ, ¤к≥ не в змоз≥ зрозум≥ти подвиг. ўо б там не хот≥ла в≥д Ївропейських народ≥в рад¤нська тотал≥тарна держава, але кожен простий солдат в≥дчував св≥й обов'¤зок в≥д≥гнати фашист≥в аж до рейхстагу, щоб знищити њх там.
–оман Ђѕрапороносц≥ї Ч це розпов≥дь про визвольну м≥с≥ю рад¤нських солдат, про њхню здатн≥сть до вселюдського мисленн¤, про готовн≥сть захищати не т≥льки свою землю. « тих самих дн≥в, кк вони перейшли кордон –ад¤нського —оюзу, ведетьс¤ розпов≥дь про њхн≥ фронтов≥ будн≥: Ђ¬≥дтод≥, ¤к передов≥ частини перейшли кордон ≥ зникли за горбатими висотами чужоњ земл≥, минуло вже к≥лька дн≥в. Ќа переправ≥ стали прикордонники, перев≥р¤ючи документи б≥йц≥в ≥ окремих команд, що наздоган¤ли фронт. ћов з вемл≥ вир≥с новий прикордонний стовп ≥ р¤ба, смугаста будка поста.
ордон! ћи знов повернулись сюди, ≥ вартовий став на тому н≥мому м≥сц≥, де в≥н сто¤в 22 червн¤ 1941 року. ћи не забули н≥чого, але багато чого навчилисьї.
” цих перших р¤дках роману м≥ститьс¤ передбаченн¤ наступн≥њ х под≥й, коли вже мудр≥ й мужн≥ б≥йц≥, ¤к≥ визволили свою Ѕатьщину, поступово д≥йдуть до рейхстагу й п≥дн≥муть на ньому св≥й прапор. ј рота Ѕр¤нського зак≥нчить в≥йну в ѕраз≥, утвердивши горде званн¤ солдата: Ђ“ак ось в≥н ¤кий, боЇць арм≥њ-визволительки... ƒес¤тил≥тт¤ми його оббр≥хували. ƒес¤тил≥тт¤ми народам св≥ту говорили про нього неправду. “епер в≥н, почувши заклик знемагаючоњ ѕраги, прийшов сюди зал≥зним маршем, високо випроставс¤ на своњй укв≥тчан≥й машин≥, народи можуть нарешт≥ подивитис¤ на нього зблизька. ќповитий с¤йвом —тал≥нграда, озброЇний посланець молодого стомовного св≥ту, в≥н став дл¤ них над≥йним вз≥рцем, показавши, ¤к треба захищати свою волю ≥ честь, ¤к треба карати ворог≥в людства...ї
якою горд≥стю за св≥й народ проникнут≥ ц≥ р¤дки. ≤ письменник немовби передбачаЇ, що в наступних роках горд≥сть його народу можуть принизити, велич його подвигу намагатимутьс¤ применшити. ≤ ќлесь √ончар даЇ в≥дпов≥дь ус≥м нов≥тн≥м Ђ≥нтерпретаторам ≥стор≥њї: його народ може пишатис¤ собою ≥ своЇю роллю у ƒруг≥й св≥тов≥й в≥йн≥, а ≥нш≥ народи можуть його поважати, щоб там тепер не говорили!
—к≥льки випробувань довелос¤ пройти геро¤м роману до цих останн≥х переможних под≥й! —к≥льки смертей довелос¤ побачити... ¬тратили вони свого героњчного командира Ѕр¤нського, та його товариш≥ „ерниш, Ўура, нав≥ть завжди кумедний ≥ балакучий ’ома ’аЇцький пронесли його ≥дењ через усю ™вропу, зробили ≥ його переможцем. ¬они вчилис¤ дружити ≥ в≥дпов≥дати не т≥льки за себе, але й за своњх товариш≥в, вони кохали й розлучалис¤, вони йшли на смерть заради ≥нших, зд≥йснювали, здавалос¤, незд≥йсненне. Ѕо вони не могли ≥накше! ≤ просто у¤в≥мо соб≥, ск≥льки б зробили так≥ люди, ¤кби не в≥йна! Ќ≥, письменник не опоетизовуЇ в≥йну, а гн≥вно засуджуЇ њњ сл≥пу нищ≥вну силу! ¬≥н опоетизовуЇ людей на в≥йн≥, оцих простих б≥йц≥в з≥ справжн≥м люд¤ним серцем.
“рилог≥¤ Ђѕрапороносц≥ї вперше була опубл≥кована в журнал≥ Ђ¬≥тчизнаї в≥дразу п≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни ≥ мала великий л≥тературний резонанс. „итач в≥дразу в≥дгукнувс¤ на под≥њ роману, в≥дчувши в них справжню ≥сторичну та художню силу, вт≥лену велич подвигу. ј критик ёр≥й ЅондарЇв в≥дзначив велику л≥тературну вагу твору: Ђѕрапороносц≥ї Ч спов≥дь пам'¤т≥, сов≥ст≥ й правди нашого народу. ќлесь √ончар дорогий нам ≥ дивовижною поетичн≥стю, ≥ мужньою ≥нтонац≥Їю своњх речей, ≥ незвичайною широтою, багатошаров≥стю романного д≥апазонуї.
по тем≥:
категор≥¤: украњнська л≥тература / твори за творч≥стю ќлес¤ √ончара / ”твердженн¤ велич≥ ратного подвигу ≥ гн≥вний осуд в≥йни в роман≥ ќ. √ончара "ѕрапороносц≥" (II вар≥ант)
