Шкільний (учнівський) твір:
Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара "Людина і зброя") (II варіант)
Скрегоче залізом округа,
Смертю повітря фурчить.
Я знаю той ступінь напруги,
Коли вже ніщо не страшить.
О. Гончар
Роман Олеся Гончара «Людина і зброя» — це яскравий художній документ років війни, в якому письменникові вдалося відтворити злет патріотичного духу свого народу, загартування їхніх душ на війні як важкому випробуванні. Проблематика роману складна і багатоаспектна. Письменник розкриває саму сутність війни, створюючи образ руйнівної сили; глибоко розкриває проблему вибору. перед якою стає молода людина на війні, підносить красу кохання, яке незнищенне навіть у страшні історичні часи. Дослідники творчості Олеся Гончара справедливо вважають лірико-філософський роман «Людина і зброя» новим кроком у творчій еволюції письменника, новаторським твором як за змістом, так і за формою.
Головними героями твору є студбатівці, колишні студенти, які залишили студентські лави задля того, щоб захищати рідну країну. Юнаки, яким у такому віці треба було б насолоджуватися життям, прекрасним світом, змушені гинути, але вони не знають егоїстичних інтересів, повністю підкорюючись відчуттю партіотизму, стаючи прекраснішими душею у своєму горінні.
У романі багата автобіографічних штрихів. В основі фабули — справжня історія добровільного батальйону, сформованого зі студентів Харківського університету у перші роки війни. В головному герої роману Богдані Колосовському, прототипом якого був товариш Гончара Григорій Тютюнник, знаходимо багато рис вдачі і самого автора.
Звістка про війну, почута у залах бібліотеки, підготовка до фронту у Чугуївських таборах під Харковом, перші бої, поранення, вихід з оточення та інші події — теж із власного досвіду. Олесь Гончар трактує війну не тільки як важку необхідність, бо коли рідному народові загрожує знищення, необхідно дати опір ворогові. Сучас¬ник О. Гончара Дмитро Білоус пише: «Але ми не знали тоді, що нас, необстріляних політбійців-студбатівців, заплановано кинути в бої смертників, щоб відстрочити падіння Києва бодай на кілька днів. Перші ж фронтові дії були суцільним пеклом. За три місяці боїв із 3200 чоловік нас лишилося тільки 37, тих, що були поранені. «Студбат стікав кров'ю», — писав уже по війні Олесь Гончар у романі «Людина і зброя». Справді, червоніла від крові Рось, багрянів Дніпро!».
Герої роману Богдан Колосовський, Духнович, Степура, Дробаха, Лагутін та інші осмислюють проблеми війни і миру, застерігаючи світ від нових воєн, шукають відповіді на болючі питання про сутність людського буття, про смерть, думками звертаються у майбутнє. У романі переплелися героїка народних дум з поглядом на війну крізь призму досвіду вселюдської цивілізації. Тому дослідники зіставляють роман зі «Словом о полку Ігоревім».
Образ війни, створений Олесем Гончаром у романі, вражає сво^ єю масштабністю та глибиною. Війна несе смерть, втрату близьких людей, і студбатівці болюче переживають це. Моторошних картин смерті, де змальовано загибель студбатівців, у романі чимало. Кожна смерть — це моральна травма, але й поштовх до того, щоб задуматися над цінністю людського буття. Особливо тоді, коли нищиться цвіт нації — студбатівці, колишні студенти, мислителі.
Війна — це суцільне безглуздя, вибух дикунського потягу до вбивання. І герой твору професор Микола Ювеналович стверджує: «Війни були найпершою причиною загибелі всіх цивілізацій». Але війни бувають різні. Друга світова війна стала війною, коли нація «має привід для того, щоб постояти за саму себе». І саме з позицій вселюдської моралі оцінюються моделі поведінки героїв роману «Людина і зброя».
Однозначно глумливо оцінюється героями твору поведінка «трясогуза» Штепи, який прагне одержати броню, щоб не йти на фронт і продовжити навчання в університеті. Дії одного з бійців, котрий в оточенні тихцем зраджує своїх, зриває військові відзнаки і прагне скористатися як перепусткою німецькою листівкою, його товариші оцінюють ще жорсткіше — карають відступника на смерть. Так само засуджують боязкого Гладуна, і навіть коли поранений Лимар обирає для себе безпечну посаду писаря, це сприймається як певна зрада. Отже, війна створює для людини проблему вибору, змушує її проявити свої справжні життєві якості.
Але війна — це не тільки вибір: воювати чи не воювати. Війна «перековує людину на свій лад», робить її звіром, «двоногим звіром», а це ставить під загрозу відвічну людську гуманістичну традицію, яка, як вважає мудрий професор Микола Ювеналович, що птілює в романі людське інтелектуальне начало.
Так, війна міняє людей. І от, наприклад, факультетський філософ Духнович, зовсім, здається, неспроможний воювати, стійко долає важкі воєнні будні, весь концентруючись на ідеї самопожертви. А простий селюк Степура переборює свої особисті образи, знаходить у собі сили бути вищим за особисті інтереси, і врешті героїчно гине. A вроджений воїн і боєць Колосовський ще більше загартовується у складних випробуваннях.
Роман Олеся Гончара — це глибокий психологічний замальовок епічної картини страшної нищівної війни, це твір про гартування людського характеру, про цінність людської особистості, про силу патріотизму і про нікчемність зради.
по темі:
категорія: українська література / твори за творчістю Олеся Гончара / Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара "Людина і зброя") (IІ варіант)
