Ўк≥льний тв≥р на тему:
—ов≥сть - найкращий порадник (I вар≥ант)
™ таке почутт¤, ¤ке люди поважають в ≥нших, проте не дуже любл¤ть в≥дчувати на соб≥. ÷е муки сов≥ст≥, т≥ сам≥ муки, ¤к≥ жорстоко розривають серце й душу, коли щось не так, коли в≥дчуваЇш: ти справд≥ завинив перед кимось. якби не було тих мук, все у св≥ђт≥ стало б ≥накше. “≥льки у¤в≥ть: вс≥ люди робл¤ть, що хочуть, ображають одне одного, заробл¤ють грош≥ вс≥ма в≥домими шл¤хами, ≥ н≥ в кого не болить душа, не стискаЇтьс¤ серце... Ћюдське житт¤ на наш≥й планет≥ було б нестерпним, настав би повний хаос у стосунках, запанувала б недов≥ра, вс≥х би поглинули розчаруванн¤ ≥ депрес≥¤.
Ќаша б≥да у тому, що ми не т≥льки не прислухаЇмос¤ до голосу сов≥ст≥, а й не вм≥Їмо до нього прислухатись. «гадуЇмо про нењ т≥льки тод≥, коли вона вже терзаЇ нашу душу. ј ¤к би просто було, ¤кщо б ми не робили щось, ≥ пот≥м мучилис¤, а одразу, перед тим, ¤к це зробити, питали поради у сов≥ст≥! “ак, не образивши близьких ≥ друз≥в, не допустивши у серце почутт¤ помсти, не зробивши лихого вчинку, ми б вберегли себе в≥д душевних тортур.
¬с≥м в≥доме питанн¤: ЂИ в тебе сов≥сть, чи н≥?ї ќднозначно, Ї. ѕроблема в ≥ншому: Ђ—лухаю ¤ њњ чи ≥гнорую?ї ÷е кожен повинен вир≥шити дл¤ себе сам. якщо хтось п≥дходить ≥ просить у нас необх≥дну дл¤ нього р≥ч, то вир≥шуватимемо, дати цю р≥ч чи не давати. ”читель питаЇ, чому зап≥знилис¤, Ч знову думатимемо: обманути чи сказати правду. ’тось образить Ч ≥ знову сумн≥ви: в≥дпов≥дати тим самим чи уникнути сварки. ўодн¤, щогодини наша сов≥сть диктуЇ, радить, наказуЇ... ¬она Ч мов суворий начальник, ¤кий контролюЇ кожен наш вчинок, нею, ¤к лакмусовим пап≥рцем, ми перев≥р¤Їмо, чи правильно ми вчинили. ≤ це прекрасно, бо людина сильна може керувати масами, людина ж могутн¤ може контролювати себе.
“а ≥нод≥ ми не знаЇмо, ¤к вчинити, нав≥ть порадившись ≥з сов≥стю. “од≥ доречним буде згадати випадок, ¤кий ставс¤ з давньогрецьким ф≥лософом —ократом.
ќдного разу до —ократа приб≥г знайомий ≥ пр¤мо з порога почав:
Ч “в≥й друг насправд≥ погано ставитьс¤ до тебе! «наЇш, в≥н сказав, ўо ти...
Ч «ачекай, Ч в≥дпов≥в —ократ. Ч —початку пропусти те, що хочеш сказати, через три сита. ѕерше: чи зв≥стка, що ти прин≥с, Ї правдивою?
Ч я чув це в≥д ≥нших...
Ч ўо не означаЇ правдивост≥, Ч кивнув головою ф≥лософ. Ч ƒруге: чи тво¤ зв≥стка несе в соб≥ доброту чи щось прекрасне?
Ч Ќ≥, Ч довго подумавши, в≥дпов≥в знайомий.
Ч Ќ≥чого прекрасного? Ќу добре. “ретЇ сито: чи так уже необх≥дно, щоб ти сказав мен≥ це?
Ч Ќеобх≥дност≥ немаЇ, Ч зн≥чено сказав знайомий.
Ч ќтже, Ч зробив п≥дсумок ф≥лософ, Ч н≥ правди, н≥ доброти, н≥ необх≥дност≥ у твоњй зв≥стц≥ немаЇ. “о нащо ж тод≥ й говорити?
ѕорада —ократа Ї дуже мудрою. —правд≥, сов≥сть ірунтуЇтьс¤ на основ≥ правди, доброти ≥ необх≥дност≥. ≤ ¤кщо ≥нтуњтивне зверненн¤ до сов≥ст≥ не п≥дказало, ¤к робити правильно, то можна проанал≥зувати св≥й вчинок за допомогою цих складових Ч помилки не станетьс¤.
по тем≥:
категор≥¤: твори з украњнськоњ мови / тв≥р на тему: "—ов≥сть - найкращий порадник" (I вар≥ант)
